Душевні розмови

• Категорія:

• Прокляття

Християнам не тяжко зрозуміти, що духовні сили, спрямовані проти них зі сторони слуг сатани, є небезпечні і приносять шкоду.

Але багато християн були б здивовані, якщо б побачили, що існують ситуації, в яких сили, що виходять від їх друзів - віруючих - теж можуть приносити шкоду.

Так в посланні Якова 3:14-15, апостол пише і християнам і про християн, коли він попереджає:
«Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська.»

Для опису певного роду «мудрості» Яків використовує прикметники трьох понижених рівнів: по-перше, «земна»; нижче «душевна»; і ще нижче «демонська».

Ключем для розуміння цього процесу пониження є друге значення, перекладене тут як «душевна». Грецькою це слово звучить «психікос», що походить від слова «психе», що означає «душа».

Це слово, перекладене таким чином, повністю відповідає Біблійній картині людської особистості.

В 1-ому посланні до солунян 5:23 Павло молиться:
«А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!»

Павло тут ставить разом всі три елементи, які становлять людську особистість, перераховуючи їх в спадаючому порядку - від вищого до нижчого: в першу чергу дух; потім - душа; потім - тіло.

Дух є частиною людської особистості, якого Бог прямо вдихнув при створенні. І він, таким чином, здатен до з'єднання і спілкування з Творцем.

В 1-ому посланні до коринтян 6:17 Павло говорить:
«А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним.»

Неправильно казати «одна душа з Богом». Тільки людський дух може напряму з'єднуватись з Богом.

В початковому плані створення дух людини з'єднався вверх, з Богом, і вниз, зі своєю душею.
Бог спілкувався напряму з духом людини, і через дух з його душею. Взяті разом дух і душа виражали себе через людське тіло.

Після падіння в результаті непослуху людини, її дух був відрізаний від Бога, і в той же час її душа почала виражати себе незалежно від духа. Ці нові, «роз'єднані» взаємовідносини були і наслідком і виразом бунту проти Бога.

Всюди в Новому Завіті слово «душевний» виражає активність людської душі, коли вона не є в належному відношенні до духу. Таким чином, це слово висловлює стан, який повністю протилежний Божій вищій волі. Це ми можемо побачити, розглянувши коротко два інші уривки в Новому Завіті, де згадується слово «психікос», тобто «душевний».

В 1-ому посланні до коринтян 2:14-15 Павло каже, що:
«А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно. Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто.»

З іншої точки зору, «духовна людина судить усе». Цілком зрозуміло, що «душевний» і «духовний» є повністю протилежні один одному.«Духовна» людина діє у відповідності з Божою волею; «душевна» людина не є в гармонії з Богом. «Душевна» людина намагається зрозуміти духовну істину в сфері своєї душі, але не здатна зробити це.«Духовна» людина з'єднана з Богом через свій дух і тому здатна приймати духовні одкровення напряму від Бога. В посл. Юди 16:19 апостол описує тип особистостей, які пов'язані з церквою, але, тим не менше, «це ремствувачі, незадоволені з долі своєї, що ходять у своїх пожадливостях». Він закінчує, кажучи про них:
«Це ті, хто відлучується від єдности, тілесні, що духа не мають (тобто Святого Духа).»

Ці уривки, взяті разом з 1 послання до коринтян і Юди дають нам чітку картину людини, описаної як «душевна». Зрозуміло, що вона пов'язана з церквою і носить оболонку духовності. В той же час її душа не зв'язана належним чином з Богом через її дух. Незважаючи на віру, яку вона сповідує, вона насправді - бунтар і не є в гармонії з Богом і Божим народом. Вона не здатна приймати духовну істину. Її бунтарське ставлення і поведінка приглушують Божий Дух і роблять шкоду тілу Христа.

Цей аналіз пояснює шлях тлінної мудрості, описаної в посланні Якова 3:15: від земної до душевної, від душевної - до демонської.

Корінь проблеми - бунт, тобто форма непослуху Богу, форма відкинення Божої влади. Цей бунт відрізає дух людини від Бога і від всього небесного. Він опущений до рівня земних цінностей і прагнень.

В той же час її душа не є в гармонії з Богом і через бунт відкривається на прямий вплив зі сторони демонів, який її засліплені духовні відчуття не можуть розпізнати. Наслідком є форма мудрості, яка видає себе за «духовну», а насправді є «демонською».

Вся третя глава послання Якова зосереджена на одній специфічній проблемі: неправильне використання язика. Більше того, все послання адресоване в основному, якщо не повністю, до тих, хто визнає свою віру в Христа.

Цілком зрозуміло, що ця збочена, брехлива, демонська мудрість, про яку говорить Яків, виражається в словах, які вживають християни. Як виникає така ситуація?
Існують дві головні сфери, в яких часто винні християни і таким чином відповідають за слова, які виголошують.

Перша сфера - це слова, які християни говорять між собою, друга сфера - це слова, які вони говорять Богу, основним чином, в молитві.

Новий Завіт дуже чітко попереджує християн про те, як їм треба говорити про оточуючих і особливо про своїх братів-віруючих. В посланні до Тита 3:2 Павло каже, що ми маємо «не зневажати нікого». Фраза «нікого не зневажати» стосується всіх оточуючих, віруючих і невіруючих.

Грецьке дієслово, перекладене як «зневажати» - це слово, від якого походить «робити богохульство». Тому важливо розуміти, що гріх «богохульства» включає в себе не тільки злі слова, сказані проти Бога, але і злі слова, сказані проти інших людей. Незважаючи на те говориться це по відношенню до Бога чи інших людей, така мова є забороненою для християн.

В Посланні Якова 4:11, Яків більше говорить про слова, котрі християни говорять одні про одних: «Не обмовляйте, брати, один одного!». Слово, перекладене тут як «обмовляйте», це - «каталало», що означає просто «говорити проти». Багато християн інтерпретують Якова, як- нам не треба говорити неправду про інших віруючих, але насправді, він говорить - нам не треба говорити будь-що проти інших віруючих, навіть якщо це є правдою. Гріх, про який говорить Яків, це - не «говорити брехню», а «говорити проти».

Один з гріхів, в який християни впадають найчастіше - це марнослів'я. В деяких християнських спільнотах, якщо з їх розмов забрати все марнослів'я, то не залишиться абсолютно нічого! Слово «марнослів'я» можна дати два визначення:

1. Недбала чи пуста розмова.
2. Розмова, яка включає спеціальну злу мову або плітки про оточуючих.

Два прикметники, що використовуються тут на додаток до марнослів'я - пустий і спеціальний злий. Християнам недостатньо просто виключити із своїх розмов злобу.

В Євангелії від Матея 12:36 сам Ісус прямо попереджає нас про просто пусті розмови:
«Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!»

Незважаючи на те, що Новий Завіт прямо забороняє марнослів'я, багато християн ставляться до нього, як до «нешкідливого» гріха. Цілком зрозуміло, що в Бога інша точка зору на марнослів'я.

В посланні до Римлян 1:29-30, Павло каже про деякі наслідки того, що людина відвернулась від Бога. Ось частина того, що він перераховує:
«...Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, горді...»

Стан лихослів'я в цьому списку дуже цікавий. Деякі з відносин серця, напряму пов'язані з лихослів'ям, це - суперечка, омана, лихі звичаї. Обмовники, таким чином, є на одному рівні з наклепниками, богоненавидниками, напасниками, чваньками і гордими. Християни, які допускають обмовляння, можуть вважати себе «винятком». Але Бог дивиться на це по-іншому.

Небезпека подібних розмов витікає із списку прикметників в посланні Якова 3:15: «земна, душевна, демонська». Християни, які дозволяють собі лихословити про оточуючих, особливо про своїх братів-віруючих, напряму непослушні Слову Божому. В результаті вони опиняються на слизькій поверхні, з якої з'їжджають. Ще до того, як вони починають розуміти, що відбувається, вони вже проїхались від «земного» до «душевного», а потім до «демонського». Слова, проголошені цими людьми про оточуючих, не є прокляттям в звичному значенні цього слова, але їх ефект такий самий. Вони дійсно є каналами, через які демонські сили спрямовуються проти інших членів тіла Христа. Що більше, руйнуванню підлягають не тільки окремі люди. В посланні Якова 3:6, апостол каже:
«Язик поставлений так поміж нашими членами, що сквернить усе тіло...»

Віруючі, винні у вживанні такої мови, оскверняють і себе і ту частину тіла Христа, з якою вони пов'язані.

В Євангелії від Матея 7:1-2, Ісус каже:
«Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам.»

Саме від дієслова, перекладеного тут як «судити», походить слово критикувати. Коли ми дозволяємо собі критикувати інших людей, особливо наших братів віруючих, таким чином ми виголошуємо про них суд, тим самим ми непослушні Писанню і винні в бунтарському відношенні до Бога. Це приводить нас до «синдрому» Якова 3:15: «земна», «душевна», «демонська».

Якщо ми опинимось у різноголосності зі своїм братом-християнином, це допустимо і деколи необхідно, щоб наслідувати приклад Павла в його різноголосності з Петром щодо юдейських настанов.

В посланні до галатів 2:11, Павло каже: «...я особисто протистояв йому (Петру)».
Павло не критикував поведінку Петра зі своїми соратниками Варнавою і Титом; навпаки, він протистояв самому Петру і вирішив всі труднощі один на один. Якщо б Павло був винен в критиці Петра за його спиною, то взаємовідносини між ними двома могли бути постійно напруженими. Але Петро написав в кінці свого життя в 2-ому Петра 3:15, кажучи про Павла: «улюблений брат наш Павло з даною йому мудрістю».

В кн. Притч 27:5 Соломон утверджує це, як принцип поведінки:
«Ліпше відкрите картання, ніж таємна любов.»

Виникають різні ситуації, в яких ми можемо говорити про неправдиві дії іншої людини, коли ми виступаємо в ролі свідка. В цьому випадку нашим обов'язком є «говорити правду, всю правду і тільки правду», але ніхто не може бути одночасно і свідком і суддею. В цій ситуації ми не покликані на роль судді, а як свідки. Ми залишаємо відповідальність виносити вирок комусь іншому.

Особливий гріх, про який Ісус попередив нас, це - ставати, займати положення судді, коли Бог не призначив нас для цього. Він також попереджує нас, що якщо ми дозволяємо собі критикувати інших людей, то як наслідок від того ж джерела чи іншого - той самий вид критики по відношенню до оточуючих, повернеться проти нас у відповідь. Якщо ми уважно проаналізуємо в Біблії шкоду, спричинену неправильним використанням язика, то, напевно, зовсім небагато з нас виявляться «невинними».

Якщо ми визнаємо, що ми дійсно були винними в нанесенні ран оточуючим з допомогою нашого язика, чим ми оскверняємо себе і тіло Христа, то нам потрібно покаятися і шукати Божого прощення і очищення. Можливо, нам також необхідно попросити прощення в тих, кому ми принесли шкоду.

Крім того, нам треба навчитись, як захистити себе від зранюючих і шкідливих слів, які оточуючі можуть проголосити проти нас.

©Milites Christi Imperatoris