Американський равин відзначає: Атаки євреїв проти Папи неадекватні

06-02-2009

Публікуємо статтю равина Ірвіна Кули, оригінал якої поміщений на сайті Washington Post. Єдиний коментар: п'ятнадцять днів запеклих атак проти Папи (який не винен в тому, що говорять інші!) починають вже відбиватися на самих атакуючих, ставлячи під сумнів будь-якого хоч трохи неупередженого спостерігача наявності у них здорового глузду і навіть доброї віри.

*****

Офіційна відповідь єврейського світу на недавнє рішення Папи Бенедикта XVI зайнятися Братством св.Пія X і зняти відлучення з чотирьох єпископів (хоча і не визначивши їхній статус), говорить дуже багато про психосоціальний стан керівництва американського юдаїзму, або, принаймні, керівництва, що стверджує, що воно говорить від імені американських євреїв.

Поза сумнівом гнітючі, якщо не образливі заперечуючі Голокост погляди, які один з цих єпископів, британець Річард Вільямсон - маловідомий і постійно незадоволений дід, - виклав шведському телебаченню, викликали гнів не більше ні менше, як Ліги Антидифамації, Американського єврейського комітету, B'nai B'rith International, Міжнародної єврейської комісії з міжрелігійних консультацій і американського Меморіального музею Голокосту.

"Це рішення підриває міцні стосунки між католиками і юдеями", - протестували вони. "Ми здивовані, що Ватикан проігнорував наші тривоги", - проголошували вони. Це матиме "серйозні наслідки для юдейсько-католицьких стосунків" і "Ватикану доведеться заплатити політичну ціну", - погрожували вони. І в Ізраїлі до них приєднався Головний равинат Ізраїлю, - одна з найбільш корумпованих релігійних установ в західних демократіях, - ставлячи під сумнів майбутній візит на Святу Землю.

Весь цей шум і невгамовні нападки виникли лише із-за внутрішнього питання Церкви, пов'язаного з цим дратівливим і вульгарним типом, - тим самим брудним дядечком, що ставить тебе в незручне положення кожен раз, як доводиться з'явитися з ним на людях, - які, як ми знаємо, є і в наших спільнотах.

Будучи равином у восьмому поколінні, і втративши багато родичів під час Голокосту, мене це теж обурило, але офіційна єврейська реакція здається мені понад міру перебільшеною. Хіба мільйони американських євреїв настільки хвилює те, що Папа зняв відлучення з цього нікому не відомого єпископа, що крупні єврейські організації повинні витрачати стільки енергії і уваги на цей факт і перетворювати його на сенсацію? І хіба допустимо говорити в такому тоні після десятиліть плідної роботи між релігіями заради поліпшення стосунків?

Як думка якогось невдоволеного, не обдарованого жодними повноваженнями діда, могла викликати заяву про кризу в юдейсько-католицьких стосунках, не дивлячись на революційні зміни у вченні Церкви про євреїв після Другого Ватиканського Собору? Де тут "відповідність", де благотворність сумніву - головного релігійного і духовного імперативу - у відповідь на щось, що, поза сумнівом, є обурливим, але в загальній картині є менш ніж незначним, особливо з врахуванням історичного візиту цього Папи в Авшвіц, під час якого він недвозначно визнав зло, скоєне під час Голокосту проти євреїв [...]?

[..]

Невже не можна було дати цьому Папі, - який, як ми знаємо, разом зі своїм попередником, є, ймовірно, найчутливішим з Пап до тем антисемітизму, Голокосту і стосунків з юдаїзмом і з євреями, - трохи передишки, оскільки він намагається зцілити свою спільноту? І, можливо, бажання Папи здолати розкол в Церкві (він навіть зустрічався з ліберальним теологом Гансом Кюнгом) має набагато більше значення, як для Церкви, так і, фактично, для релігії на цій планеті, ніж те, що ми, євреї, засмучені через зняття відлучення з одного малозначного єпископа.

Чи приємно було б нам, юдеям, бути засуджуваними за більш злісні, дивні, образливі і безглузді слова, які сказав який-небудь рабин про католиків або про християн? Ми, юдеї, не практикуємо відлучень, і рабина не можна усунути з посади, як це робить Церква зі своїм кліром, але всі ми знаємо, що є рабини, які говорять настільки мерзотні речі про "інших", що, хоча продовжуємо називати цю людину "равві", нам би не хотілося, щоб про нас судили по ньому.

І, можливо, повернувши Річарда Вільямсона в лоно Церкви, можна буде дійсно вплинути на нього, щоб він побачив, наскільки він помиляється в цьому питанні, оскільки Церква ясно висловлюється про Голокост і про своє зобов'язання в юдейсько-католицьких стосунках? Врешті-решт, сам Папа сказав: "Я сподіваюся, що за моїм жестом з їх боку негайно послідують подальші кроки, необхідні для здійснення повного спілкування з Церквою, свідчивши, таким чином, про дійсну вірність і дійсне визнання вчення і влади Папи і II Ватиканського Собору". Тут немає іншого тлумачення, ніж це: щоб завершити повне повернення в католицьку Церкву, всі ті, хто пройшов перший тест, повинні тепер здолати великий бар'єр: або прийняти вчення Церкви, або залишитися на узбіччі. А Церква, серед іншого, навчає необхідності поважати євреїв.

Крім того, хіба керівники організацій єврейського захисту, - які, до їх честі, є, ймовірно, найбільш дієвими серед інших етнічних або релігійних груп в цій країні, - не повинні були зрозуміти внутрішньої проблеми іншого, особливо після десятиліть міжконфесійної і міжгромадської праці? В цьому випадку йдеться про існуючу різницю між єресю - звинувачення, від якого Папа намагається зцілити частину своєї спільноти, - і дурістю. І про те, яка ціна нерозуміння відмінності між єресю і дурістю.

І, нарешті, коли Папа, а також посадові особи Ватикану сказали кілька днів тому, що думка Вільямсона є "абсолютно неприйнятною", і що, - за власними словами Папи, - Церква випробовує "повну і беззастережну солідарність з євреями проти всякого заперечення Голокосту", де ж було хоч трохи упокорювання у відповідь? То хіба не було б краще, а також етично переконливіше, тим, хто спочатку накинувся, визнати, що можливо вони відреагували надмірно гостро, і що вони знають про те, що Церква і особливо Папа дуже чутливі до цих питань? І що вони просять Папу і церковних єрархів зрозуміти, що ми, незалежно від того, виправдано чи ні, все ще дуже і дуже чутливі і вразливі у всьому, що стосується Голокосту, і що нам шкода, якщо ми проявили гарячність в реакції, і ми глибоко вдячні за недвозначне повторення Папою того, що, як ми знаємо, є його думкою і сучасним католицьким вченням.

*****

Ірвін Кула, рабин, письменник, коментатор, є президентом CLAL - Національного єврейського центру освіти і лідерства в Нью-Йорку. Він служив в общинах Сент-Люїсу, Нью-Йорку і Єрусалиму.

http://christusimperat.org/ru/node/10758