Весілля сина царя

• Категорія:

• Роздуми над Біблією

• Теги:

• Біблія

Часто у Святому Письмі зустрічаємо уривки, в яких розповідається про події, пов'язані з весільними бенкетами. Біблія писалась в певному історичному часі та середовищі, тому для повнішого розуміння її науки конче необхідно розуміти суть обставин, звичаїв та умов, в яких відбувались описані події. Що означало весілля (шлюб) для Ізраїльтян того часу?

Розглянемо основні аргументи пояснення значимості шлюбу в тому часі:
1. Перша заповідь, яку Бог дав людям ще в Едемському саду, була : «...Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю...» (Бут.1,28b). Створення сім'ї та народження дітей вважалось прямим виконанням Божої заповіді, тому цей аргумент пояснює відношення ізраїльського народу до шлюбу.
2. Кожна родина, в якій народжувались діти, була потенційним місцем, де міг народитись Месія, заснування нової сім'ї сприяло зростанню надії і можливостей для його приходу.
3. Ізраїльський народ протягом довгого часу був носієм Божого Об'явлення, яке почалось в Едемському саду, далі продовжувалось через Ноя, Авраама, Мойсея і аж до Ісуса Христа. Члени вибраного народу - ізраїльтяни, були свідомі того, добре розуміли, що покликані зберігати і передавати його іншим. Вимирання їх, як народу, означатиме переривання цієї місії в світі, зі смертю останнього ізраїльтянина передавання Божого Об'явлення світові могло закінчитись. Тому створення нового подружжя, яке могло народити нових його носіїв, було знаком вірності як народові в цілісності, так і Божому плану щодо вибраного народу.
4. З огляду на попередні аргументи зрозумілим стає факт, що одруження для тогочасного ізраїльтянина було рівнозначно вірності Божому Союзу. Шлюб мав чітко виражений релігійний, сакральний характер, мав вимір не лише горизонтальний (як відносини між людьми), а і вертикальний (між Людьми і Богом). Про це свідчать і тексти шлюбних обрядів, це прослідковується також в сучасних молитвах Таїнства Подружжя Католицької Церкви.

В цьому контексті розглянемо притчу з Мт.22,1-14. «Царство небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не схотіли прийти» (Мт.22,2-3). В ті часи, якщо якийсь вельможа чи цар планували одружувати свого сина, то повідомляли про це відразу на початку року, оголошували дату шлюбу, місце, запрошували всіх гостей. Отже, всі запрошені знали про весілля наперед, більше того, погодились прийти. Друге кликання було не запрошенням, а виразом, жестом «почитання» людини, особливого значення чи ваги запрошеного для господарів. Цар, знаючи про попередню згоду гостей, посилає до них своїх слуг, тим самим кажучи: «Я надаю тобі особливу вагу, ти дорогий і значимий для мене».

Відмова під час другого кликання була жестом грубої зневаги і образи для царя. Запрошені поступили так, ніби відверто плюнули цареві в обличчя. Їх відмова була скандалом неймовірного масштабу, принизила царя і показала запрошених відвертими невдячними «хамами». Їх поведінка для сучасних вихованих людей виглядає зухвалою і недопустимою, але чи не так само поводимося ми, які сказали Богові «Так» на хрещенні, кажемо «Так» в часі Літургії чи молитви, а на ділі...?

Не зважаючи на образу, приниження і внутрішній біль, цар виявляє нечуване милосердя : «Тоді він знову послав інших слуг» «Та ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства...» (Мт.22,4а). Інші переклади Біблії говорять, що слуги були не просто іншими, а більшими від попередніх, поважніші. Але запрошені навіть не задумуються над добротою і прощенням царя, а продовжують відмовлятись. Хоч важливішої події в усьому царстві, ніж весілля наслідника, не могло бути, в горе-запрошених інші справи: (Мт.22,5). Вони злегковажили запрошенням, царем, його сином, їхнім пріоритетом стали справи цього світу, торгівля, поле і т.д., тобто вони вибрали заробляння насушного хліба, свої власні інтереси. Вони «зажиріли», не потребували нічого від царя, бо прийняти запрошення і прийти на бенкет було вигідною справою, оскільки, згідно звичаю, кожен з гостей на весіллі царської родини одержував подарунок, який значно перевищував той, який він дарував. Ця ситуація стосується і нас, католиків, які маємо повноту Євангельської істини, Боже Слово, апостольську науку, живого Христа в Євхаристії, непомильний вчительський уряд. Ми схильні розслаблятись, ставати пасивними і нечутливими до правдивого поклику і запрошення нашого Царя.

Мало того, що запрошені проігнорували царя, образили його, «інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали» (Мт.22,6). Така поведінка просто шокує. Що змусило цих людей знищити слуг? А те, що вони не давали їм «спокійно» жити, нервували своїми нагадуваннями, виводячи їх зі стану рівноваги. Очевидно, наслідки не забарились: «Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило» (Мт.22,7).

Потім цар відправив слуг на роздоріжжя, вони скликали на бенкет всіх, кого зустрічали, і весільна світлиця була повна гостей, злих і добрих (Мт.22,8-10). Чому Ісус говорить, що покликані були злі і добрі? Царство Небесне подібне на бенкет, і на нього потрапили різні люди: злі і добрі, бо Царство - дар! Ми одержуємо його не за заслуги, не через те, якими ми є чи що робимо, а тому, що Бог кличе всіх нас, даруючи його.

Коли цар ввійшов і подивився на гостей, побачив серед них чоловіка, що не був вдягнутий у весільну одежу (Мт.22,11-12). Всі інші гості, очевидно були відповідно одягнуті, хоча всіх покликали на роздоріжжях, вони не знали про те, що потраплять на забаву до царя. Де взялась весільна одежа? Історичні джерела свідчать про те, що в день весілля царського сина відбувалась не лише одна святкова забава, а і всенародні гуляння і святкування на вулицях міст, тобто святкувати мали можливість всі (в честь весілля Нерона і Попеї бурхливо і масштабно святкувала вся Римська імперія. На день весілля Британського принца Чарльза і Діани відбувались всенародні гуляння по всій Англії). Тому для того чоловіка, який не був відповідно одягнутий, абсолютно байдужим було свято царської родини, він не тільки не поділяв радості всього народу, а і загальні цінності, певне сакральне значення було для нього неважливим. Якщо допустити, що не було народних забав, а людей покликали просто від буденних справ, то всі хоча би переодягнулись до бенкету, а той чоловік повівся зверхньо і байдужо. В будь-якому випадку, він повівся подібно до тих гостей, які спочатку погодились прийти, а потім хамовито віднеслись до царя і його слуг, може навіть і гірше, бо все-таки прийшов на забаву. В нього не було ні радості, ні веселощів, він не мав готовності в серці. Він мовчав (Мт.22,12), бо не мав жодного оправдання, не мав нормального пояснення своїй поведінці. Його викинули в темряву, до плачу і скреготу зубів (Мт.22,13).

Апостол Павло в Посланні до Тимотея каже про Царство Небесне: «Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов'ю чекали на його появу» (ІІТим.4,8). Отже, ми маємо чекати на нього з любов'ю, повні радості і веселощів. Теперішній світ (а навіть і християни!!!) очікує другого приходу навіть не так, як той чоловік без весільної одежі. Не просто байдуже чи зверхньо, а зі страхом і жахом перед катаклізмами, переслідуванням, іншими перешкодами, а не сконцентровано на самому Ісусі і його Царстві, якому не буде кінця. І якщо вже зараз не почати перебудовувати себе і своє життя на відповідь Богові, не переглядати драбинку своїх цінностей і пріоритетів, не змінювати спосіб думання, ми ризикуємо потрапити в ситуацію чоловіка без весільної одежі.

Ми вже покликані, в наше ім'я сказали «Так» хресні і батьки в часі Таїнства Хрищення, ми дали Богові згоду служити йому і жити для його слави, та чи тоді, як ангели прийдуть кликати нас до Бога, ми не почнем відмовлятись через прив'язання до мирських справ, до родини, дітей, свого християнського служіння, які можуть важити і означати для нас більше, ніж Ісус і його Царство? Ми покликані цінувати дар життя, який дав нам Бог, те, що помістив нас в часі і просторі, де можливі зміни. Але якщо ми сприймаємо туземне життя, як самоціль, то навіть якби сам Ісус прийшов, то за надмірною заклопотаністю, неправильними пріоритетами, за тим, що прив'язує до землі, ми ризикуємо не помітити його приходу, ризикуємо не змогти відірватись, піднятись вгору. Так не помітили його більшість ізраїльтян, які з радістю очікували прихід Месії, але не могли прийняти Месію, який не відповідав їхнім міркам.

Спасіння - дар, який треба прийняти, але і дбайливо зберігати. Коли ми усвідомимо це, наше життя почне правдиво змінюватися, наша поведінка стане відповідною. Це і буде спасіння по вірі, яка маніфестуватиметься, виявлятиметься добрими ділами. Якщо ми не робимо добрих діл - значить щось не так з нашою вірою, значить ми не відповідаємо на поклик нашого царя. І для того, щоб для себе зрозуміти, якою є моя відповідь Богові, варто ставити собі щодня в часі іспиту сумління два запитання:
1. Що протягом сьогоднішнього дня наблизило мене до Царства?
2. Що я сьогодні зробив для того, щоб поширити Боже Царство на землі?

«Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт.22,14). Бог кличе всіх, але від нас залежить, чи будемо вибраними, чи будемо в день покликання у відповідній одежі, чи зможемо з радістю прийняти нашого Царя і жити з ним вічно і Його Царстві...

©Milites Christi Imperatoris