Категорії

Search

Tags

«Не бійся, Господи, я з Тобою!» або Діти пишуть Богові...

23-07-2009

  • Категорія:


Сприйняття Бога, уявлення про Нього відіграють вельми важливу роль не лише в духовному, але і практичному житті людини. Хто для нас Бог? Суддя, Брат, Еталон, Святість, Владика, що Мешкає в непереборному світлі? Або ж деякий різновид скатерті самобранки, такий собі слуга з рушником на руці, який, послужливо нахилившись, чекає наших доручень, готовий покірливо прийняти і негайно відреагувати на всі наші претензії і зауваження?

Залежно від того як ми Його сприймаємо, складається і практика нашого спілкування з Ним. Стиль, якщо хочете. Чи допустиме панібратство в стосунках з Богом? Наскільки воно вписується в сприйняття людиною Господа, як люблячого Батька, нескінченно прощаючого Друга? Де грань між близькими стосунками і святотатством, безпосередністю і блюзнірством? Питання настільки ж непрості, наскільки і серйозні.

Питання тим більше важливі, оскільки сучасна людина ставить під сумнів все і вся, бажає отримати докази права кого б то не було на вищість над собою, квапиться проявити, продемонструвати максимум свободи, незалежності, гордості.

Бог, зі своїми (як вважає сучасник) претензіями на Абсолютну владу, володарювання, панування ніяк не вписується в картинку, ним же самим, сучасником, намальовану тобто: «Надто багато місця вимагає Творець, але дуже мало пропонує».

Хто для нас Бог? Він для багатьох став тепер віртуальним, так само як і світ, в якому люди дозволяють собі писати один одному те, що ніколи не висловили б в очі. Цю практику пропонується перенести на стосунки з Богом. Дітей нині вчать не молитися, а писати Богові ...листи.

Ця сумнівна ідея належить американському письменникові Стюарту Хемплі, який став листи дітей не лише збирати, але і публікувати. Один з підлітків так і написав: «Вчителька веліла, щоб ми написали Тобі, Господи, лист . Хто, про що хоче».

Один пан, М. Дімов, рентабельний проект підхопив і переніс його на російську землю. «Це були забавні фрази з листів маленьких американців Богові», - сентиментально пише він в передмові до своєї книги.

Ага, забавно! Для Дімова це стало не лише забавно, але і прибутково: комерційний проект, забава для дорослих. Причому діти, які писали листи, були, судячи з усього, повними невігласами в питаннях віри. Так смішніше вийде! Було б насправді смішно, якби не було настільки сумно.

Вийшло, що дорослі не лише спровокували дитяче блюзнірство по відношенню до Бога, не розповівши раніше, Хто Він насправді Такий, але і зробили їх наївність, некомпетентність предметом розваги і забави. Іншими словами, не зовсім благородно використали.

Діти постаралися «на славу» і, поряд з більш-менш пристойними зверненнями, написали, так, як їм веліла вчителька: «Хто, про що хоче». Ось тільки декілька (не найгірших) листів.

• Ти створив людину, Господи, а вона створила Тебе. І ще невідомо, у кого це вийшло краще. Борис, 4 кл.

• Причому тут ребро, коли роблять людину. Не треба ля-ля, Господи. Едік, 3 кл.

• Послухай, життя нам дають батьки, а віднімаєш його Ти. Ерна, 2 кл.

• Не вимагай, щоб на Тебе всі молилися. Це нескромно. Валя, 4 кл.

• Якщо Ти влаштуєш кінець світу, хто ж на тебе молитися буде? Петя, 4 кл.

• Взагалі-то я в Тебе не вірю... Юріївна, 2 кл.

• Хто Тебе напоумив так поводитися з людьми? Настя, 4 кл.

Все б нічого, якби ця мода не стала набирати обертів в середовищі так званих «відроджених християн». Вже хоча б їм повинно було бути відомо, яким чином людина повинна звертатися до Бога. Звичайно, можна списати все на дитячу наївність, мовляв, вони відкриті і легко з Богом, як з Другом. Можна.

А можна зробити і за Словом Божим. В ізраїльському народі з раннього віку дітям прищеплювалася якнайглибша повага до Творця, якщо навіть не трепет. Чому не взяти приклад з Іллі, який навчив отрока Самуїла спілкуванню з Богом: " Йди но, лягай спати, а коли тебе покличуть, скажеш: Говори, Господи, слуга твій слухає." (1 Сам. 3:9). Не прийшло ж Самуїлу в голову запитати Бога: «Хто Тебе напоумив будити мене ночами?»

Шанування Бога прищеплювалося з дитинства, коли і сама дитина ще нічого не розуміла, але вже брала участь в поклонінні Живому Богу. Яка прекрасна картина описана євангелістом Лукою: Сімеон узяв Немовля-Ісуса на свої руки і ...благословив Бога! Приголомшлива, велична атмосфера: тут і упокорювання, і вдячність, але найголовніше - спадкоємність.

Не листи і не СМС-ки потрібно пропонувати писати дітям до Господа. І вже тим більше, не реготати над текстами, що межують з блюзнірством. А навчати дітей молитися, поклонятися Богові і преклонятися перед Ним. «...коли ж я батько, то де моя пошана? Коли я господар, де страх передо мною? - каже Господь сил до вас...» (Мал. 1:6).

http://christusimperat.org/ru/node/16313