Категорії
- Євангелізація
- Школа молитви
- Прослава
- Зцілення і визволення
- Католицька Онова
- Духовна війна
- Апологетика
- Перепони на шляху до Бога
- Гортаючи Біблію
- Сенс життя
- Союз з Богом
- Спільнота і спільність
- Католицька Церква
- Бізнес і християнство
- Сім’я
- Свідки віри
- Небезпека: окультизм
- Увага! Секти
- Aнонс подій
- Pro-life
- інтерв'ю
- Біблія
- ВАЖЛИВО
- Глава УГКЦ
- культура і суспільство
- міжхристиянські відносини
- наука і віра
- офіційно
- Папа Римський
- УГКЦ
- харитативна діяльність
- християнофобія
- християнство і політика
- цікавинки
- Церква в Європі
- Церква в Австралії
- Церква в Азії
- Церква в Америці
- Церква в Африці
- Церква в Росії
- Церква в Україні
Пункт 2 : Проси про ласку усвідомлення гріхів і звільнення від них
Категорія:
- Таїнство сповіді
Найважчим для людини є процес самопізнання. Лише той, хто абсолютно не знає себе, може бути переконаним, що все про себе знає або легко може пізнати і змінити. Небажання пізнавати правду про себе слідує, найчастіше, із страху перед самим собою і всім тим, що криється в людині. Лише непізнане і невизначене викликає відчуття небезпеки. Існування в темряві невідання - важке, воно породжує невпевненість. З'являється спокуса "закрити очі", щоб не бачити самого себе. Створення ілюзій стає результатом закривання очей на правду.
Якщо людина ще не знає саму себе, то вона, як правило, інтуїтивно «нащупує» свої проблеми. Відчуває вона також і те, що роздумування над цими проблемами вимагає від неї концентрації на них, відповідальності і жертви. "Закриванням очей" можна обманювати себе лише до певної межі, тому що в нас завжди залишається якийсь дух свободи, який не дає нам остаточно забрехатися. Саме до цієї присутньої в кожній людині частки душі, що не "забрехалася", взиває Ісус. Ми не знаємо себе до кінця, тому що не намагаємося пізнати всю правду. Межу між тим, чого людина не хоче і чого не може, в даному випадку встановлює вона сама. Її можливості знаходяться в найпрямішій залежності від бажання. Коли мало хочеш, мало можеш, а відсутність бажання легко виправдати власним об'єктивним безсиллям. Молитва про усвідомлення своїх гріхів є, перш за все, проханням про позбавлення від присипляючої "наївності" пізнання, яка переконує людину в тому, що "все гаразд". Це також прохання про мужність, щоб не злякатися і побачити самого себе таким, який я є. Перебування в мороці невідання, що заставляє нас щиро визнати, що ми до кінця не знаємо себе, призводить до необхідності опиратися на Бога і довіряти Його могутності. Він веде мене в цьому мороці. Він дає мені світло. "Якщо я піду і долиною смертної тіні, не убоюся зла, тому що Ти зі мною" (Пс. 23,4). Небажання пізнавати себе і свою ситуацію витікає, перш за все, з невіри в рятівну дію Бога в людському житті. Людина не вірить у власні сили, оскільки не вірить у всемогутність Бога, який діє в її житті.
Подібне небажання часто оправдовують доказами, начебто схожими на справедливі докори: "Для чого постійно займатися собою? Навіщо повертатись до минулого? Чи не краще подумати про Господа Бога?" Проте будь-яка спроба протипоставити пізнання Бога і пізнання себе позбавлена сенсу. "Ми знаємо Бога настільки, наскільки велике в нас пізнання себе, отримане через Нього" (Томас Мертон).
Християнська духовність заснована на глибокому пізнанні себе і своїх гріхів. Правдиве навернення - перший крок до дійсного християнського життя - починається з пізнання людиною власної невлаштованості, яка заглушає і зводить нанівець бажання чути і виконувати волю Бога. Людина, яка не прагне пізнати себе, своє положення і відчути відповідальність за нього, не здатна до духовного життя.
Гріх - це таємниця
Вже поверхневий аналіз власних гріхів породжує в нас внутрішнє відчуття того, що гріх - це тайна, яку важко пізнати до кінця. Потреба розпізнавання власних гріхів виникає від переживання безпомічності перед власним злом. Гріх - це тайна для всіх сторін людської особистості.
Гріх - це тайна, перш за все, для наших почуттів. За своєю природою гріх має духовний характер і не може бути виявлений за допомогою одних лише відчуттів. Гріх повністю задовольняє "засліплені" його солодкістю відчуття, і вони вже не можуть оцінити його шкоду. І беручи участь в гріху, відчуття сприймають це як зло. Хоча відчуття і не дають можливість пізнати тайну гріха, з їх допомогою ми можемо сповна пережити його хворобливі наслідки. Відчуття "краси" і "солодкості" зміняється незабаром переживанням розчарування і обману. Відчуття розпізнають гріх не напряму, а пробуючи на смак його гіркі плоди. Розглядання гріхів показує, як "ідол" тілесної солодкості перетворюється поступово на "демона" туги і страждання. У "Духовних вправах" св.Ігнатій Лойола використовує для опису власного гріха сильний образ: "Поглянь на самого себе як на якусь рану або нарив, з якого витікає стільки гріхів, стільки мерзенностей, яка огидна ця отрута". З допомогою цього порівняння святий Ігнатій показує нам зв'язок між гріхом і стражданням.
Гріх - це тайна і для нашої емоційною сфери. Всі здійснювані нами гріхи емоційно привабливі, бо сама природа гріха коріниться в незрелій або зраненій емоційності. Саме через таку недосконалість ми намагаємося відшукати в гріху джерело добра і щастя. Лише людина емоційно зріла, яка ясно усвідомлює зв'язок між гріхом і стражданням, здатна відчути шкоду гріха і відразу до нього. Правдиве навернення можливе лише тоді, коли людина відрікається від гріха і від його привабливості. Привабливість гріха пов'язана із спокусою того, що гріх може принести радість і щастя. Крім самого гріха людина повинна вирвати з серця прихильність до зла, глибоко вкорінену в хворобливій емоційності. Гріх нерозпізнаваний також інтелектуальною і духовною сферами. Це відбувається тому, що тайна гріха тісно пов'язана з тайною Бога. Ми в рівній мірі не можемо осягнути розумом ні нашого зв'язку з Богом ні гріха, що руйнує цей зв'язок. «Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів» (Пс 42, 8). Лише усвідомлення всієї непізнаваємості тайни Бога може викликати усвідомлення глибини гріха. Його таємниця, як в дзеркалі, відбивається в таємниці Бога. І, отже, лише містики, пильно вдивляючись в те, що не осягнути розумом, якнайповніше пізнають гріх. Лише абсолютне пізнання Бога веде до правдивого розуміння гріха. У душпастирській практиці отцям часто доводиться зустрічатися з безпомічністю в усвідомленні власного зла людьми, байдужими до віри. Вони приступають до таїнства сповіді, обтяжені лише зовнішніми обставинами, а не керуючись внутрішніми установками. Слабка віра відкриває людині лише "малі" гріхи. Відсутність віри народжує переконання у власній безгрішності. Лише сильна віра допомагає побачити справжні розміри скоєного зла. Що містить в собі прохання про усвідомлення гріхів? По-перше, бажання зрозуміти те, що гріх є причиною нещастя і несе з собою біль, страждання і смерть. Йдеться не лише про розсудливе розуміння або емоційне переживання цієї істини. Просячи про усвідомлення гріхів, ми хочемо виявити дійсний зв'язок між нашим злом і нашим стражданням. Більшість людського горя - це зовсім не покладений Богом хрест, а всього лише гіркий плід наших гріхів. У такій ситуації Бог не може нам допомогти, оскільки поважає вільний вибір людини. Кажучи про гріхи, ми маємо на увазі не стільки окремі факти, але, перш за все, невпорядкованість життєвих принципів і звичок, що глибоко осіли в нашій природі, але до кінця не усвідомлені.
Жодна людина не хоче собі зла. Ми наважуємося зробити гріх, тому що вбачаємо в ньому добро. Засліплення злом полягає в нашій нездатності усвідомити тісний зв'язок між нашими гріхами і стражданням. Щоб не побачити цього зв'язку і не виявитися "примусово наверненою", людина перекладає відповідальність за свої гріхи на зовнішні обставини - на оточуючих, на всю сучасну цивілізацію, а деколи і на Господа Бога.
Проте грішимо ми не лише проти себе, але проти Бога і ближнього. Гріх ранить Творця, оскільки зачіпає Його любов до творіння. Страсті і смерть Бога-людини - найкраще свідоцтво того, наскільки сильний біль гріх заподіює любові Небесного Батька до синів людських. Пізнати свій гріх - означає зрозуміти, що позбутись його і уникнути руйнівних наслідків - не в наших силах. Лише Бог владний над трагічними наслідками гріха. Сама людина викупити свій гріх не може. Пізнання гріха - це усвідомлення необхідності Божої милості.
Прохання про пізнання гріхів виражає також бажання побачити тісний зв'язок між власним злом і стражданнями ближніх. Кожен гріх, навіть найбільш особистий, ранить не лише грішника і любов Бога до нього, він ранить всіх, хто грішника оточує. Це стосується не лише тих, які по своїй формі зачіпають ближніх, але до всіх абсолютно.
Кожен гріх замикає людину на ній самій, робить егоцентричною, позбавляє смирення і таким чином впливає на стосунки з близькими. Людина, закрита в своєму гріху, не здатна на жертвенність і альтруїзм, навіть якщо хоче по-справжньому любити ближніх. Лише через перемогу над своїм гріхом людина робиться здатною істинно любити Бога і інших людей.
Повне усвідомлення гріха досягається не одноразовим зусиллям, а лише в результаті деякого процесу. Воно приходить поступово, у міру нашого виростання в свободі і довірі Богові. Пізнання гріха, як і пізнання Бога, не лише плід нашої праці, воно стає також плодом одержаної нами благодаті (ласки). Звідси і слова святого Ігнатія: "Проси ласки пізнання гріхів". Отримана благодать "співпрацює" з людськими зусиллями. Пізнання гріхів- це дар, а Бог завжди посилає дари вчасно. Треба лише просити і вірити, що Бог пошле цей дар, пошле тому, що гріх Йому неугодний.
