Категорії

Search

Tags

Фіаско предстоятеля РПЦ

07-08-2009

  • Категорія:


Патріарший візит на Україну сміливо можна назвати провальним. Наполегливо званий в оточенні Кирила "пастирським", він спочатку був орієнтований на піар-ефект. Основним було завдання обкреслити кордони "канонічної території" Московського патріархату на Україні, показати рівність в очах Москви східних і західних українців, продемонструвати нового і енергійного патріарха віруючим другої за розміром і значущістю частини Російської православної церкви.

Тому дивно виглядав той ажіотажний настрій, з яким ЗМІ і частина російського політичного класу чекали від візиту якогось "прориву" в справі об'єднання українського православ'я. Дорога до об'єднання такого роду довга, і починається вона не із заяв перших осіб, а з контактів між персонажами другого-третього ешелонів, конференцій, консультацій, візитів з нагоди свята з храму в храм і тому подібне Тим часом стосунки УПЦ МП з УПЦ Київського патріархату, навіть якщо і стали менш конфронтаційними, ніж три роки тому, до переговорного етапу ще не дійшли. Патріарший візит на Україну і не мав на увазі "об'єднувальних" дій - а його "нову" ідею про те, що в Україні вже і так є помісна церква - УПЦ МП і нехай всі православні об'єднуються довкола неї, можна розцінити як чергову демагогію з метою відхилитися від участі в невдячному переговорному процесі.

Отже відсутність прогресу в "об'єднанні" була запланована. Несподіваним для патріарха і його оточення виявився провал основного завдання візиту - піарівського. Успішні в умовах російської диктатури прийомчики дії на маси і політичний клас справили зворотне враження на демократичній Україні з її плюралістичними медіа. Пафосні виступи патріарха перед телеканалами з викриттям диктатури споживання, були повністю знівельовані історією з його наручним годинником, поміченим репортерами і оціненим в 30 тисяч євро. Державне інформаційне агентство прокоментувало цей епізод так: патріарх нас, напевно, за "своїх" тубільців вважає. Під час поїздки до Європи він такий годинник зняв би, в Росії не зважилися б показати (і справді, відмічу, не зважилися б - російські медіа скандал ігнорують), а Україна, напевно, на його думку, те ж саме, що Росія.

А з бажанням визначити кордони "канонічної території" і зовсім вийшов конфуз. Це зараз російську публіку розважають розповідями про героїчну поведінку патріарха, який не дивлячись ні на що дістався до Рівного. Для українців очевидно, що хтось в патріаршому оточенні вирішив відмовитися від візиту в місто, злякавшись пікетників з націоналістичних організацій, які разом з віруючими чекали патріарха в аеропорту. Для українського політичного, суспільного і релігійного життя присутність опонентів в межах видимості - норма, а ось московські гості були налякані. І лише коли наступного дня з'ясувалося, що боязка втеча від нечисленної групи протестуючих поховає патріарший імідж в загальноукраїнському масштабі, був здійснений несподіваний бліц-візит в путінському дусі з дивними по сенсу, але пафосними по звучанню коментарями, в яких нижній храм собору порівнювався з катакомбами.

В цілому штучність піарівських ходів, глибока незацікавленість патріарха в українських справах (у його промовах до віруючих переважали загальні побажання, ніяк не пов'язані з Україною і її проблемами), постійне педалювання імперської теми, загорнутої у фантик " спільної культури", старечі нагадування діячам українського православ'я про те, що вони вчилися в ленінградських духовних школах (про що зараз в Україні згадувати не дуже прийнято) і він їх пам'ятає ще за часів начання, - все це демонструвало не активного і енергійного духовного пастиря (яким бачить патріарха його оточення), а далекого і в усіх відношеннях чужого "великого начальника", нездібного відповідати тій дуже складній ситуації, в якій опинилося в цій країні православ'я московського зразка. І митрополит Київський Володимир (Сабодан), до якого українські віруючі мають масу своїх претензій, заблищав на тлі свого начальника зовсім новими, позитивними фарбами.

Показником цього стала рекордо низька відвідуваність заходів з патріаршою участю. Торік, тоді ще митрополит Кирил, виступав на рок-концерті, влаштованому на Хрещатику Юрієм Шевчуком. Послухати музиканта, а заразом і проповідь, зібралося тоді близько 100 000 чоловік. Зараз на головну київську службу патріарха Кирила в Києво-печерській лаврі зібралося (за оцінкою самої Московської патріархії) 20 тисяч чоловік. Ще гіршою була ситуація в менших містах - там число віруючих, що прийшли подивитися на свого духовного керівника, вимірювалося тисячами, а то і сотнями.

За російськими мірками інтересу до духовних персон це не так вже й мало, але для України - ніщо. Папа Іван Павло II в свій приїзд до України зібрав у Львові півтора мільйони, а на київській месі 300 тисяч. Фінальною точкою неприйняття Україною Кирила стала служба в Почаєвському монастирі, куди традиційно на свято місцевої ікони Божої Матері збиралася величезна кількість паломників, а завдяки ювілею і присутності патріарха церковними властями очікувалися ті ж сакральні 100 тисяч. А прийшли близько 40 тисяч.

Відчувши, що репутацію треба рятувати, патріарх на зустрічі з дуже критично настроєним і волелюбним духовенством західних єпархій вийняв з рукава припасені козирі і заявив, що розкол в Україні був частково викликаний неправильною церковною політикою Москви, що він готовий прийняти українське громадянство, щоб частіше бувати в Києві, і що він розпорядився поставити біля свого патріаршого трону прапори всіх держав, які входять в його "канонічну територію", замість, до тепер одинокого, російського стягу.

В принципі ці досить сильні заяви можуть означати зрушення в політиці Московської патріархії. Але лише час покаже, чи почне РПЦ МП більшою мірою враховувати інтереси своїх єпархій, які знаходяться за межами Росії, хоча б в "ближньому зарубіжжі". Ось якщо, скажімо, російські митрополити в Священному синоді поділяться з українцями своїми місцями або ж пара синодних відділів переїде з Москви до Києва...

Микола Мітрохін

© переклад Milites Christi Imperatoris