Інтерв'ю архиєпископа Ігоря Возняка кореспондентам "РИА "Новости"

13-08-2009

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Україні |
• УГКЦ |
• інтерв'ю

- Ваше Високопреосвященство, які почуття у українських греко-католиків викликає візит Патріарха Московського і всія Русі Кирила на Україну, у тому числі і в західну частину країни?

- У різних людей - різні почуття. Але думаю, що люди, які є хорошими греко-католиками, раді, що тут був Патріарх - як і були раді, коли сюди приїжджав Папа Римський до греко-католиків. Думаю, і наші люди раді, тому що коли пастир зустрічається зі своїми духовними дітьми і з ними разом молиться, це дуже добре.

- Які на сьогоднішній день стосунки між православними і греко-католиками, зокрема, тут, у Львівській єпархії?

- У Львівській Архиєпархії - в основному греко-католики. Десь 70-80 відсотків віруючих. З православними ми у Львівській єпархії не маємо жодних проблем. Тут є одна церква Московського Патріархату вже багато років - це старовинна церква. Ми чули, що коли Патріарх розмовляв з журналістами, хтось запитав чи він сам сказав, що у Львові Московський Патріархат хоче ще побудувати церкву - і їм не дають місця і так далі. Ми до цього не маємо жодного відношення. Є владоможці, які за це відповідають.

Я б у відповідь сказав, що ми б хотіли, щоб священики Московського Патріархату, єпископи і сам Патріарх, до греко-католиків, які є в Росії, відносилися б шанобливо і теж їм допомагали, коли потрібно. Якщо ми люди Божі, то повинні по-Божому поступати.

- Коли Греко-католицька Церква кілька років тому відкрила нові єпархії в Східній Україні, то це викликало протест з боку православних. Говорили, що Греко-католицька Церква - це регіональне явище на Західній Україні. Навіщо ж, мовляв, вони поширюють свої єпархії на схід? У цьому бачилася спроба експансії, спроба прозелітизму. Що Ви можете відповісти на ці звинувачення?

- У нас є там віруючі греко-католики. Якщо є віруючі, які приїжджають сюди і просять дати їм греко-католицького священика, що ми повинні робити? Відмовляти їм чи направляти до них священика? Ми направляли. Це починалося з невеликих спільнот, які потихеньку зростали. Не лише на Східній чи в Центральній Україні, але і в Казахстані, в Росії. Куди ми тільки можемо направити священиків, ми направляємо. Де є люди, туди йде за ними і пастир. Чому Патріарх приїхав сюди? Тому що тут є вівці його стада. Наші вірні Греко-католицької Церкви виїхали до Греції, до Іспанії, до Італії - ми посилаємо туди священиків. Домовляємося з місцевим єпископатом і просимо, щоб їх прийняли, щоб вони там служили.

Єпархії за межами Західної України кожна мають вже по 50-60 парохій. Це вже досить багато.

- Наскільки пам'ять про той період (1946-1990 - ред.), коли частина Греко-католицької Церкви вимушено увійшла в Московський Патріархат, а частина пішла в підпілля, коли Російська Православна Церква була інструментом радянської влади, продовжує впливати на ваше життя сьогодні?

- Звичайно, відомо, як Сталін це готував, як присилали сюди людей, агітували священиків. Зламали цих священиків. Частина залишилася вірною. Багато кого відправили на заслання, до в'язниць. Наскільки це сьогодні продовжує мати значення, важко сказати. Знаєте, я розмовляв зі священиками, які були у в'язницях і таборах. Вони майже ніколи не згадують про це. Вони прийняли це як волю Божу і говорили, що це навіть добре, що вони там опинилися, тому що там були греко-католики, якими вони могли опікуватись.

У нас є блаженний Омелян Ковч, який був в німецькому таборі в Любліні. Він там був єдиним священиком. І він мав можливість вийти з цього табору. Але він сказав: ні, я тут один священик, я тут потрібний і я тут людям служитиму. Були аналогічні ситуації і в радянських таборах.

- Ви самі вчилися в підпільній семінарії?

- Я був монахом-редемптористом.

- Дуже важко сучасній людині уявити собі, як це було. Не могли б Ви описати, як виглядала ця підпільна семінарія?

- Ми як ченці мали своїх наставників. У нас були свої вчителі, професори. Всі зустрічі відбувалися завжди на квартирах, дуже часто в різних місцях. Відбувалися вони потихеньку, у присутності кількох чоловік. Навіть мої батько і мати не знали, що я пішов в монастир, не знали, що я був священиком.

- Ви при цьому працювали на якійсь цивільній роботі?

- Завжди. Я спочатку працював токарем тут, у Львові, потім працював в газовій службі. З часом я переїхав до Вінниці. Там теж працював спочатку в газовій службі, а потім влаштувався в Римо-католицькому костелі. Був там паламарем. Там я вже міг потайки сповідати людей.

- Як перенесення головної катедри УГКЦ зі Львова до Києва, яке сталося кілька років тому, відбилося на житті Вашої Львівської єпархії?

- Колись наш центр був в Києві (у 17-му столітті - ред.). Ми хотіли, щоб він знову повернувся до Києва. Наші вірні спокійно це прийняли, тому що катедра тут залишилася, тут є єпископ і, я думаю, жодного замішання не було.

- А глава Вашої Церкви, Блаженніший Любомир кардинал Гузар як і раніше велику частину часу проводить тут, у Львові, чи все ж в Києві?

- Він інколи приїжджає, тому що тут проходять збори деяких комісій, для яких є приміщення. Але велику частину часу, майже завжди, він в Києві.

- Деякі кола в українській владі і, зокрема,, президент Віктор Ющенко всіляко просувають ідею єдиної помісної церкви України. Як я розумію, в цій церкві повинні, за їх уявленням, бути об'єднані і православні, і греко-католики. Не зовсім зрозуміло, як це може статися?

- Я думаю, що це дуже довгий шлях, і спочатку треба об'єднатися православним. Ми б теж дуже хотіли, щоб православні об'єдналися, стали єдиною Церквою. Думаю, вони з часом до цього дійдуть. Що думає президент, як він собі це уявляє, мені дуже важко судити. Якби об'єдналися православні, - і Київський Патріархат, і Московський, і Українська Автокефальна Православна Церква, - це вже було б дуже добре. Всі, напевно, цього б хотіли. Але, напевно, треба ще зачекати.

- Чи підтримуєте Ви якісь стосунки з представниками різних православних церков на Україні?

- Не можна сказати, що це якісь дуже близькі стосунки. Час від часу ми зустрічаємося, коли нас збирає влада, в пам'ятні дні, або коли ми йдемо молитися на відкриття якогось пам'ятника.

- А тут, у Львові, скажімо, з владикою Августином (главою єпархії Української Православної Церкви Московського Патріархату - прим. ред.) ви як спілкуєтеся?

- Була одного дня конференція, - проводив, здається, фонд Аденауера, - в якій ми разом брали участь. І владику Августина запитали, які у нього стосунки з греко-католиками. Він сказав: ось владика Ігор сидить зліва від мене, з греко-католиками у нас найгірші стосунки. А справа сидить Римо-католицький архиєпископ - тоді був Мар'ян (Бучек - прим. ред.), так от з римо-католиками у нас найкращі стосунки. Я його запитую потім: чому у нас з Вами такі погані стосунки, звідки? Він говорить: це не з Вами. Я не знаю, що він мав на увазі. Тут, у Львові, немає більше греко-католицького єпископа.

Я думаю, це несерйозна відповідь. Тут, у Львові, ми не маємо жодних конфліктів з Московським Патріархатом.

- Скільки у Вашій архиєпархії парохій?

- У Львівській архиєпархії - а це місто Львів і ще три райони області - сьогодні 380 парохій.

- При діалозі між Православною і Римо-католицькою Церквою часто говориться про те, що унія - це реальність, Греко-католицька Церква - це реальність, але унія як метод досягнення єдності між православними і католиками має бути засуджена. Як Ви на це дивитеся?

- Ну, нам образливо, звичайно. Тому що ми - Церква. Церква канонічна. Всіх разом нас, українських греко-католиків, напевно, п'ять мільйонів набереться, якщо не більше. З них в Україні, напевно, чотири мільйони. І якщо на Сході є менші греко-католицькі церкви, незрозуміло, чому ми не повинні існувати...

- Ніхто не говорить, що ви не повинні існувати. Говорять, що унія (визнання католицького догматизму і примату римського єпископа при збереженні східного обряду - прим. ред.) як метод досягнення єдності між православними і католиками не годиться і має бути знехтувана.

- Так, православні завжди висувають цю тезу. Напевно тому, що не хочуть вести діалог про єдність з католиками. Є православні священики, які навіть говорять, що Римо-католицька Церква - це не Церква, що Церква - лише Православна.

- Ну, є побоювання, що будь-які контакти з Римом можливі лише на основі підкорення Папі - як історично, до Другого Ватиканського собору, на це дивилася і сама Католицька Церква.

- Підпорядкування або не підпорядкування - це як подивитися. Ми маємо дуже великі права. У якихось питаннях ми відкликаємося на Рим, і я думаю, що це дуже добре, що у нас є куди звернутися, якщо у нас є якісь проблеми, порадитися з ними. Папа ніколи не втручається в справи нашої Церкви. У нас є глава Церкви, є Синод єпископів, і якщо є потреба, то він діє через них.

- А єпископів хто призначає?

- Ми вибираємо єпископів тут, Блаженніший Любомир їх представляє Папі, і Папа їх благословляє на єпископство.

- Як греко-католики реагували на візит Патріарха Кирила - стежили, напевно, у тому числі і за пікетами противників цього візиту?

- Ми, наскільки могли, - і на Синоді єпископів про це говорили, щоб донесли це до греко-католиків, щоб вони показали себе віруючими, - не брали участь в жодних протестах. Крім того, тут приїжджав священик з Тернополя і говорив, що багато греко-католиків йшли в Почаїв, щоб помолитися разом з православними, коли там був Патріарх.

- Є питання спільних святинь - Почаївська ікона Божої Матері, Почаївська Лавра, Києво-Печерська Лавра шануються як католиками, так і православними. Так само в Польщі, скажімо, Ченстоховська ікона Божої Матері почитається не лише католиками, але і православними. Як на практиці вирішується питання з доступом до спільних святинь? Чи є проблеми з цим?

- Звичайно, є. Якщо наші віруючі їдуть в Почаїв, наприклад, і хочуть дати якусь жертву, щоб там помолилися за своїх, подати записки, їх запитують: ви греко-католики? І не приймають.

- Ми бачили в Почаєві оголошення про те, що не можна подавати записки за греко-католиків, розкольників, чаклунів, окультистів - все одним списком.

- Думаю це тому, що немає духа Божого. Треба бути як Ісус Христос. Він ходив проповідував і в синагогах, розмовляв з фарисеями і садукеями. Якщо вони були проти нього, він або йшов далі, або відповідав їм, але ніколи не ображав їх якимись поганими словами.

- У проповідях Патріарха Кирила неодноразово звучала думка про те, що наше послання Європі полягає в заклику: не повторюйте наших помилок, не будуйте світ без Бога. І раніше, коли він був митрополитом Смоленським, і тепер, коли він став Патріархом, для нього дуже важлива думка про те, що місія Православної Церкви полягає, зокрема, і в тому, щоб дати адекватну відповідь на виклики секулярного світу. І в цьому - наш союз і з католиками, і з іншими традиційними християнами. Чи знаходить це послання якусь відповідь серед греко-католиків?

- Ми таке послання підтримуємо, тому що ми в цьому солідарні. Ми теж не хочемо, щоб Європа, або Україна, або Росія будувалися без Бога. Це не приведе ні до чого хорошому. Це приведе лише до руйнування.

© переклад Milites Christi Imperatoris