Caritas in Veritate. З Папою Бенедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (8)

02-09-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський |
• офіційно

Частина 1/Частина 2/Частина 3/Частина 4/Частина 5/Частина 6/ Частина 7

Далі гортаємо третю енцикліку Вселенського Архиєрея Бенедикта XVI «Любов у Істині», яка присвячена темі розвитку і соціальним питанням. У другому розділі, що називається «Людський розвиток в наші часи», Бенедикт XVI аналізує зміни, які відбулися від часу виходу у світ соціальної енцикліки Папи Павла VI «Поступ Народів» та порівнює тогочасні обставини із сучасними.

З соціальної точки зору, системи соціального захисту, які вже існували в часах Папи Павла VI, з трудом осягають і в майбутньому могли б з більшою трудністю осягати свої цілі справжньої суспільної справедливості в рамках глибоких змін. Ринок, стаючи глобальним, перш усього з боку багатих країн сприяв пошукові регіонів для переміщення низьковартісного виробництва, з метою зменшити ціни багатьох дібр, збільшити купівельну спроможність і, таким чином, пришвидшити рівень розвитку, спрямованого на збільшення споживання на внутрішньому ринку. Як наслідок, зродилися нові форми конкуренції між країнами за те, щоб за допомогою таких засобів, як податкові пільги та лібералізація світу праці, прихилити до себе закордонні підприємства. У свою чергу, ці процеси призводять до звуження мереж соціальної безпеки на користь більшої конкурентоздатності на глобальному ринкові, що несе серйозну загрозу правам робітників, фундаментальним правам людини і солідарності, що здійснюється у традиційних формах суспільної держави. Також бюджетна політика, зі зменшенням видатків на соціальні потреби, чому часто сприяють міжнародні фінансові інституції, може залишити громадян безсилими перед обличчям нових і старих ризиків, до зростання цієї неспроможності призводить також і брак ефективного захисту з боку робітничих асоціацій. Збір суспільних та економічних змін спричиняється до того, що профспілки зазнають дедалі більше труднощів у виконанні свого завдання представляти інтереси працівників, також і тому, що уряди, задля економічної користі, часто обмежують їхню діяльність. У цьому контексті Бенедикт XVI пригадує, що заохочення соціальної доктрини Церкви, щоб створювати робітничі асоціації для захисту власних прав, сьогодні, можливо, є актуальнішим ніж у минулому, щоб відповісти на нові виклики, що вимагає узгодження дій не лише на місцевому, але й на міжнародному рівні (пор. ч.25).

Сама в собі робітнича мобільність, поєднана із загальною лібералізацією, є важливим явищем, не позбавленим і позитивних якостей, між якими Папа вказує на обмін між різними культурами. Однак, коли непевність щодо умов праці, породжена згаданими явищами, набуває масового характеру, виникають форми психологічної нестабільності, труднощі в послідовному будуванні власного життя, в тому числі, у створенні сім'ї. Порівнюючи з минулим, сьогодні проблема безробіття набирає нових аспектів. Виключення з праці на довший час чи тривала залежність від соціальної чи приватної допомоги, загрожують свободі й креативності людини та її суспільним та родинним стосункам. «Прагну пригадати усім, передовсім правителям, які зайняті наданням оновленої конфігурації світовим економічним та соціальним порядкам, - пише Бенедикт XVI, - що першочерговим капіталом, який потрібно охороняти і належно оцінювати, є людина, особа в своїй цілісності» (ч.25).

Ще більших змін, порівнюючи з епохою Папи Павла VI, зазнала сфера культури. Сьогодні значно збільшилися можливості взаємодії між культурами, відкриваючи нові перспективи діалогу, який, однак, для своєї ефективності, вимагає глибокого усвідомлення власної особливої тотожності. Але не можна забувати, що зростаюча меркантилізація міжкультурного обміну сприяє подвійній небезпеці. Насамперед Бенедикт XVI згадує про культурний еклектизм, тобто безпринципне поєднання різних культур, що призводить до релятивізму і не сприяє справжньому міжрелігійному діалогові. На суспільному рівні це означає, що різні культурні групи хоч і наближаються одні до одних, або й живуть разом, але без автентичного діалогу та інтегрування. Другою небезпекою є протилежна ситуація, тобто культурне зрівняння і уподібнення стилів життя та поведінки. Тоді втрачається глибоке значення культури та традицій різних народів, в межах яких людина визначається, відповідаючи на фундаментальні запитання про існування. Обидва явища збігаються в тому, що розділяють культуру і людську природу, що відкриває шлях до маніпуляцій та поневолення (пор. ч. 26).

http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=312988