Caritas in Veritate. З Папою Бенедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (12)

30-09-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський |
• офіційно

Частина 1/Частина 2/Частина 3/Частина 4/Частина 5/Частина 6/ Частина 7/Частина 8/Частина 9/Частина 10/Частина 11

Третій розділ енцикліки Папи Бенедикта XVI «Любов у істині» називається «Братерство, економічний розвиток та громадянське суспільство». Проаналізувавши у попередньому розділи зміни, які настали після виходу у світ соціальної енцикліки Папи Павла VI, Святіший Отець пропонує призадуматись над тим, що «любов у істині ставить людину перед вражаючим досвідом дару» (ч.24). Він зазначає, що безкорисливість присутня в житті людини під різними формами, які часто не отримують визнання з приводу поширеного погляду на існування, який оцінює всі явища з точки зору корисності. Людська істота створена для дару, що виявляє і здійснює її позаземний вимір. Сучасна людина іноді помилково переконана, що сама є будівничим себе самої, свого життя та суспільства. Це призводить до егоїстичного замкнення, джерелом якого, говорячи словами віри, є первородний гріх. І саме тому цей гріх Церква пропонує брати до уваги і тоді, коли йдеться про суспільні взаємини.

Наслідки зраненої гріхом людської природи виявляються також і в економічній сфері. Переконання у самодостатності і здатності самому подолати зло у світі призвело людину до того, щоб пов'язати поняття щастя та спасіння із різними формами матеріального добробуту та соціальної діяльності. В свою чергу, переконання в необхідності повної автономії економічної діяльності, яка б не піддавалася етичним впливам, спонукало людину зловживати економічними засобами, і то навіть в руйнівний спосіб. «З плином часу, - пише Бенедикт XVI, - ці переконання привели до таких економічних, соціальних та політичних систем, які потоптали свободу людської особи і суспільних організмів і які саме через те не змогли запевнити ту справедливість, яку обіцяли» (ч.34). Тоді як християнська надія, яку намагаються виключити за рамки історії, має могутні соціальні ресурси для служіння цілісному розвиткові людини, який вбачається у свободі та справедливості. Надія, яка вже є присутньою у вірі, заохочує розум і додає сил, щоб спрямувати волю. Будучи Божим даром, вона вривається у наше життя не як щось належне, що перевищує будь-які закони справедливості, адже дар зі своєї природи перевищує заслугу. Істина, як і любов, також є даром.

«Будучи даром, який всі отримали, любов у істині є силою, яка будує спільноту, об'єднує людей таким чином, що не існують ні бар'єри, ні кордони» (ч.34), - пише Святіший Отець, зазначаючи, що ми самостійно можемо збудувати спільноту людей, але ніколи власними силами людина не зможе побудувати повністю братерську спільноту. В той же час потрібно уточнити, що логіка дару не виключає справедливості і не протиставляється їй, водночас, якщо економічний, соціальний та політичний розвиток хоче бути насправді гуманним, то потребує простору безкорисливості, як вираження братерства.

Далі Бенедикт XVI зазначає, що якщо існує взаємна та всеохоплююча довіра, ринок є економічною інституцією, яка сприяє зустрічі між особами-економічними діячами, керуючись принципами так званої комутативної справедливості, яка врегульовує стосунок давання і отримування між рівноправними суб'єктами. Але Папа пригадує, що соціальна доктрина Церкви не перестає наголошувати на важливості також і для ринкової економіки розподільчої та суспільної справедливості. «У дійсності, ринок, залишений лише на принципах рівноцінності вартості обмінюваних дібр, не здатний породити тієї суспільної згуртованості, якої сам же потребує для доброго функціонування. Без внутрішніх форм солідарності та взаємної довіри, ринок не може повністю виконати свою економічну функцію» (ч.35), - пише Святіший Отець, додаючи, що сьогодні якраз бракує цього довір'я, що є великою втратою.

У цьому контексті Бенедикт XVI пригадав, що його попередник, Павло VI, у енцикліці «Populorum progressio», підкреслював той факт, що сама ж економічна система могла б почерпнути користь із загального застосування справедливості, адже першими, хто почерпнув би користь з розвитку бідних країн є багаті країни. Помилковим також є бачення тих, які вважають, що ринкова економіка, для кращого функціонування, потребує певної частки бідності і відсталості. «В інтересах ринку є поширення розкріпачення, але щоб в дійсності це осягнути, він не може розраховувати сам на себе, тому що не може видати з себе того, що виходить за межі його можливостей. Він повинен почерпнути моральну енергію від інших суб'єктів, які спроможні її породити» (ч.35).

http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=320483