Побудова спільності на біблійних принципах ч.3


«Вони постійно перебували...на ламанні хліба і молитвах »(Ді.2,42).

Перші християни розуміли значення як духовної, так і фізичної поживи для людини. Очевидно, що для нормального життя і функціонування нам необхідна здорова, поживна і корисна їжа. Кожна людина покликана пізнати і полюбити Бога, жити для Його слави. Бог створив нас досконалими, але не довершеними, і для того, щоб ми осягали задуману ним досконалість, уподібнюючись Його Синові, помістив нас у фізичному тілі в певних історичних умовах і обставинах. Чому? Бо лише в просторі і часі можливі зміни, тільки таким чином наша свобідна воля може співпрацювати з Божим милосердям. Тому фізичне тіло, як і час, емоції і розум, треба з вдячністю приймати як дари доброго Бога, піклуватися про них і мудро використовувати.

Спільнота християн - одне тіло в Христі, тому значення має як пожива кожного для нас зокрема, так і те, чим живиться, годується і підтримується спільнота як одне ціле загалом. Апостольська наука - пожива для розуму, засіб боротьби з самовільним думанням, джерело для формування людського духа в Бозі. Співчуття один з одним, бажання входити в ситуацію іншого, розуміти емотивні потреби братів і сестер - пожива для душі, емоцій християнина. І тіло, як важлива складова людини, також потребує поживи. Перші християни були постійні у спільному ламанні хліба. Цей компонент єдності має два виміри: споживання їжі та участь у Євхаристії.

Спільні трапези перших спільнот називались «аґапе» (любов до іншого заради нього самого, яка не вимагає взаємності, користі чи інших умов). Спільні трапези, обіди чи вечері, канапки чи чаї - важливі для побудови спільності, бо це - вираження турботи про інших, вміння ділитись їдою, піклуватись про братів у Христі. Особливо велике значення спільні «аґапе» мають тоді, коли спільнота зустрічається ввечері, після робочого дня. Варто подумати про тих, які йдуть на зустріч прямо з роботи, кому нікому приготувати поїсти, хто знаходиться в складній ситуації чи не має грошей, щоб якісно харчуватись. Кожен мав би подумати про те, яким чином зробити приємно іншому, поділитися своїм добром, працею своїх рук, таким чином ділами показати свою любов до ближніх. Крім того, спільні «аґапе» дають можливість поговорити між собою, розповісти про важливі події, обговорити проблеми і, що не менш важливо, розвивати вміння слухати.

Євхаристія - основа Літургійного життя Церкви, до якої все направлене і якою все живе. Тому саме Євхаристія, а значить і Літургія, є основою для життя спільноти. Через Причастя Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа члени Його Містичного Тіла стають учасниками духовної спільності, це досконалий інструмент для утвердження єдності і спільності, без якого спільнота розпорошена і є лише зібранням людей, а не одним тілом у Христі. Тому обов'язковим елементом життя спільноти є регулярна участь у спільній Літургії і Євхаристії (саме слово «причастя» означає співучасть у чомусь, приналежність до чогось одного спільного). Літургія - досконала молитва і чин народу, отже, це - досконала молитва всієї спільноти. Кожен учасник Служби Божої має добре приготуватись до неї, роздумувати над текстами, співати і молитись, тоді більшою може бути користь для всіх і церкви загалом.

Перші християни постійно перебували на молитвах. Кожен з них мав бути витривалим, в першу чергу, в особистій щоденній молитві, в побудові і розвитку своїх особистих стосунків з Ісусом Христом, в заступництві за братів і сестер у вірі. Тоді всі разом збирались на спільнотну молитву. Очевидно, що якість спільнотної молитви визначається якістю особистої молитви кожної людини. Спільна молитва - спілкування спільноти як одного цілого з Богом, де кожен молиться не за власні потреби, а за те, що актуально і важливо для всіх загалом як одного тіла, де кожен стоїть за братів і з братами плече в плече, де ділить відповідальність, перемоги але і поразки. Спільна участь в Євхаристії скріпляє спільноту, дає їй єдність в дусі, молитва такої спільноти має велику силу; співчуття і спільність емоцій дозволяють людям пізнати одне одного і бути відкритими на взаємні потреби, а значить молитись за них спільно і ефективно; апостольська наука є досконалою школою молитви, бо для молитви необхідна віра, а «віра - від слухання, а слухання - через слово Христове» (Рим.10,17). Тому, зустріч спільноти повинна охоплювати всі необхідні елементи: спільну трапезу із щирим спілкуванням, науку і молитву.

Якими були плоди такої спільності (див.Ді.2,43-47)?
• Апостоли робили багато чудес і знаків, бо спільність є чудовим плацдармом для компліментарності харизм, така спільнота росте в Святому Дусі і веде ефективну духовну війну;
• Вони мали все спільне, продаж майна і його розподіл були наслідком осягненої спільності, бо насилу то могло вийти як у Ананії і Сапфіри (див.Ді.5,1-11);
• Наче по домовленості вони перебували в храмі, не треба було зайвих розмов, непотрібних обговорень, вони чудово розумілись між собою, функціонували в порядку і пунктуальності;
• Перебували в радості і простоті серця, вміли бути задоволеними і щасливими;
• Хвалили Бога, і тому мали прихильність всього люду.

Очевидно, що так хотіли би жити інші оточуючі люди, для яких свідчення і приклад життя перших християн були вагомим аргументом на користь їхньої віри. Вони перебували в правдивій спільності, Господь же приєднував до спільноти тих, що спасалися. Поповнення, розширення, ріст спільноти (парохії, єпархії) - наслідок того, як живе спільнота, результат праці над спільністю і єдністю. Тому не достатньо просто привести людей до Ісуса - важливо жити таким життям і в такій спільноті, щоб їм хотілось стати членами Христового Тіла, жити в ньому з іншими братами і сестрами в задуманій Богом спільності і єдності.

© Milites Christi Imperatoris