Категорії

Search

Tags

«Український єпископат в Аргентині є своєрідним посольством України»

19-10-2009

  • Категорія:


Іінтерв'ю Владики Святослава (Шевчука), Єпископа-помічника єпархії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ в Буенос-Айресі, для радіо «Воскресіння»

У цьому матеріалі, який створено на основі програми радіо «Воскресіння», пропонуємо прочитати інтерв'ю з Владикою Святославом (Шевчуком), Єпископом-помічником єпархії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ в Буенос-Айресі (Аргентина). Наприкінці вересня Владика Святослав побував у Римі, а відтак відвідав Україну. При цій нагоді відбулася ця розмова.

Розкажіть, будь-ласка про свою поїздку до Ватикану і про те, з чим ви приїхали до України?

Я тим разом перебуваю в Україні як той, хто отримав своєрідний папський подарунок. У цих днях Святіший Отець закликав на особливий вишкільний семінар усіх нововисвячених єпископів Католицької Церкви крім Африки і Океанії. Така школа молодих єпископів відбувалася у Римі і тривала 10 днів. З цієї нагоди я приїхав до України, адже бути в Європі і не бути в Україні - це є гріхом (сміється).

В Україні, по дорозі до Рима, я висвятив на диякона брата Назарія Кащака, а по дорозі з Рима уділив йому священичі свячення. Він є цьогорічним випускником Івано-Франківської семінарії і, мабуть, до кінця цього року приїде до Аргентини. Хотів би наголосити, що цей молодий священик належить до Київської архиєпархії. Я дуже вдячний нашому Блаженнішому Любомирові, який, як правлячий архиєрей, також має великі потреби у священиках у своїй архиєпархії. Однак він не завагався тим даром, даром нового священичого покликання, поділитися з нами.

Чи хтось з вихованців Львівської духовної семінарії Святого Духа зголосився до душпастирської праці в Аргентині? Чи призначення, дозволю собі так сказати, їхнього улюбленого викладача і недавнього ректора, підштовхнуло когось до такого кроку?

Є кілька семінаристів, які теж зацікавилися цими потребами Церкви і теж готові обрати служіння Церкві в неодруженому стані. Я сподіваюся, що щонайменше один на півроку священик з різних єпархій України зможе приїхати до Аргентини для того, щоб нам допомогти. Особливо надіюся на студентів Львівської семінарії, яких добре знаю і яким довіряю. Таким чином наш зв'язок з Україною потрохи буде розвиватися. Я сподіваюся, що хтось із семінаристів з Аргентини приїде вчитися до Львова. Саме перебування такого студента у нашій семінарії буде знаком присутності нашої аргентинської єпархії у свідомості УГКЦ в Україні. Таким чином ця співпраця потрошки зможе налагоджуватися і розвиватися.

У 2006 році після ваших відвідин філії римського Українського католицького університету ім. Климента Папи в провінції Місіонес в Аргентині, ви говорили про великий ентузіазм, з яким українська молодь вивчає там українську мову, пісню, прикладне мистецтво, українську культуру загалом і про велике зацікавлення Україною цієї молоді, Україною, яку вони люблять, ніколи її не бачачи. Чи такою ж збереглася ситуація нині? Чи цікавляться подіями в сучасній Україні аргентинські українці. Чого вони очікують від Церкви в Україні, про це ви вже трохи розповіли, а от, власне, чого вони очікують і чи очікують від держави, нації?

Я буквально перед виїздом тепер з Аргентини мав кілька дуже цікавих зустрічей, наприклад, з головою товариства «Просвіта» в Аргентині, як також членами парламенту різних провінцій, котрі є українського походження. Теж мав зустріч з Послом України в Аргентині, котрий приїхав у провінцію Чако відкривати пам'ятник Тарасу Шевченку. Разом ми були присутніми на зустрічі з українською громадою містечка Роке Саенс Пенья. Під час зустрічі можна було з перших рук довідатися про сподівання наших людей, почути про очікування реальної допомоги від України

Найперше, я би сказав, що не завжди українці в Аргентині так глибоко розбираються у тих різних політичних процесах, які відбуваються в українському політикумі. Можливо, це на щастя. Вони сподіваються, що Україна підтримуватиме і розвиватиме зв'язки зі своєю діаспорою, що Україна підтримає збереження української мови і культури в Аргентині. Наприклад, голова Просвіти просив підручників з української мови, а пан Посол розповідав про економічні труднощі, що ті підручники є, але бракує коштів, щоб їх відтранспортувати до Аргентини. Таким чином українська громада в Аргентині очікує на серйозну політику української держави щодо підтримки українських громад і осередків закордоном, зокрема на аргентинській землі.

Тривожним для нас сигналом є той факт, що там, де наше посольство через різні проблеми не може дійти, відразу цей простір забирає російське посольство. Воно веде активну політику «збирання» вихідців з колишнього Радянського Союзу, створює різні організації, для того, щоб під своїм крилом зібрати українців, білорусів, росіян. Так повстало товариство «Дружба». Але очевидно, що дух цього товариства є іншим від змісту та духу українських культурних та патріотичних організацій. Ця політика, яку веде сьогодні Росія, має дуже серйозну фінансову підтримку. Нажаль, ні наше посольство, ні культурні аташе, ні наші українські громади не мають подібних фондів для того, щоб належним чином служити нашим емігрантам, розвивати і зберігати нашу культурну та релігійну спадщину. А така потреба є.

Якогось розчарування в стосунках з представництвом нашої держави я не бачу, я бачу великі сподівання. Одне зі сподівань це те, що буде спрощено або і відмінено візовий режим між нашими державами. Багато громадян Аргентини українського походження хотіли би мати теж і українське громадянство. Ці сподівання і жива потреба у спілкуванні з Україною є нагодою для співпраці між українською єпархією в Аргентині і українським посольством. Український єпископат в Аргентині є своєрідним посольством України, і у цій нашій спільній місії ми маємо гарне порозуміння з Паном Послом.

У період, що минув з часу єпископської хіротонії, у складі групи єпископів Єпископської Конференції Аргентини ви відвідали Ватикан з, так званим, візитом Ad limina apostolorum (до гробів святих апостолів). Це була перша зустріч зі Святішим Отцем Венедиктом XVI у якості нового єпископа УГКЦ. Які питання було піднято на цій зустрічі і що для вас означала і подорож до Рима, як душпастиря українців в Аргентині, і ця зустріч?

Найперше, я міг познайомитися з іншими єпископами Аргентини і це мені дуже допомогло зрозуміти душпастирські обставини, в яких сьогодні живе Католицька Церква, зокрема, в Латинській Америці. З іншого боку, мене дуже вразила і надихнула розмова зі Святішим Отцем. Найперше Святіший Отець дуже цікавився нашої ситуацією в Аргентині, розпитував мене скільки ми маємо священиків, як вони працюють. У своєму слові він заохочував усіх єпископів і мене, зокрема, бути щирими приятелями священиків, бути близько до них, їх підтримувати. А я з радістю міг сказати, що кожний священик, який служить в українській Церкві в Аргентині, це є своєрідний герой, який стійко жертвуючи і своїм здоров'ям і навіть життям. Після відвідин і знайомства з нашими отцями я пересвідчився, що кожен з них віддано жертвує собою для того, щоб зберегти ту Церкву навіть тоді, коли від єпископа він не отримував належної уваги чи підтримки. У своєму служінні наші священики долають величезні простори і дуже часто священики є відокремлені від ширшого кола пресвітеріату, як ми кажемо, від ширшої спільноти українських священиків. Наприклад я розповів Святішому Отцеві про такого отця василіянина Миколая Ґембаровського, якому є 82 роки, але він кожного місяця долає відстань у 600 кілометрів для того, щоб приїхати і відслужити Літургію для тих людей, які на нього чекають.

Я часто порівнюю сьогоднішню душпастирську ситуацію в Аргентині з часами переслідування підпільної Церкви в Україні. В подібних обставинах миряни не мали священика, але вони віддано зберігали свою віру і свою традицію, а священик мав до кого час від часу приїхати і мав кому послужити. Подібна ситуація є часом теж і в Аргентині. Тут немає переслідування, але є великий брак духовенства. Часами просто дивуєшся як наші вірні зберігають свою віру і церковну ідентичність, самі гуртуються у спільноти в яких є і катехити, і молодіжні товариства і молитовні групи, які щодня збираються на молитву вервиці та інші види життя церковної громади. Люди з надзвичайною любов'ю доглядають за своєю унікальною церковцею, котра є осердям життя української колонії, проте священик тут буває кілька разів до року (у найкращому випадку один раз на місяць). У таких обставинах духовенство та монашество роблять надзвичайні зусилля для того, щоб тих людей належно обслужити подібно як це було в Україні в часи переслідування. Тому при тій нагоді я хотів би подякувати отцю д-ру Луїсу Глинці, який тепер святкує сорок років свого священства і є Генеральним вікарієм, і нашим канцлером, і багатолітнім викладачем Католицького університету та очолює Інститут Української культури ім. Патріярха Йосифа (колишня філія УКУ ім. Климента папи у Римі). Також я надзвичайно вдячний за віддане служіння нашому вікарію з півночі Аргентини о. д-ру Йосифу Газуді, який є доктором літургійного богослов'я і надзвичайно цікаво та компетентно працює над збереженням східної ідентичності нашої Церкви, її духовності та Літургії. Так само особливої вдячності заслуговують отці василіяни. Наприклад отець Андрій Коропецький, ЧСВВ, який тепер є протоігуменом василіанської провінції в Аргентині. Він, крім того, що веде велику адміністративну і душпастирську працю, ще й будує сьогодні дві церкви. Кожен з отців василіан обслуговує від восьми до десяти церков і каплиць кожної неділі. Плідно працюють сестри Василіянки, сестри Служебниці та сестри Катехитки Ісусового Серця. Таким чином я мав чим Папі похвалитися і представити направду титанічну працю нашого духовенства і, очевидно, просив про підтримку і допомогу. На закінчення Папа мені так сказав: «Ну, ви мусите багато їздити». Це очевидно, часами там, де немає священика мусить їхати єпископ.

Але сімнадцять священиків - це дуже мало. Також приїзд від одного до трьох священиків на рік з України - це теж дуже мало.

Територія Аргентини є у шість разів більша за територію України. На цій території ми маємо біля 400 тисяч українців, але тих, які є зорганізовані у наші громади є близько 160 тисяч. На цю кількість ми маємо 17 священиків. Фактично, це є один священик на 10 тисяч людей, які розпорошені по такій величезній території. Я, як єпископ помічник, отримав особливе завдання від нашого правлячого архієрея, владики Михаїла (Микицея), займатися пошуком духовенства. Сподіваємося на поміч не лише з України, але й з сусідньої нам Бразилії. Також очікуємо що оо. Редемптористи з України відкриються на потребу місій в Аргентині.

На загал, ми гордимося і дякуємо Богу за те духовенство, яке ми сьогодні маємо. З великим задоволенням хочу його підтримати та плекати нові покликання до священства серед місцевої молоді. Всякими засобами я хочу розповідати про цю титанічну працю наших душпастирів, щоб молоді майбутні священики, які сьогодні виховуються в семінаріях України про неї почули. Необхідно, щоб вони знали про це свідоцтво віри і брали собі за приклад це віддане звершення того покликання, яке ми називаємо священичим життям і служінням. Так як в Україні кров мучеників і свідоцтво віри переслідуваної Церкви принесли їй свободу і весну відродження, так само, і я в цьому переконаний, геройське служіння нашого духовенства в Аргентині приготовляє весну відродження нашої Церкви і на цій землі.

І на завершення нашої розмови, з якими словами ви би хотіли звернутися до наших слухачів?

Найперше я хочу дуже подякувати за те, що я маю нагоду в українському інформаційному просторі промовити про Аргентину. Я би дуже просив усіх наших слухачів і тих, які будуть читати це інтерв'ю, щоб вони найперше молилися за своїх братів і сестер в Аргентині. В Аргентині за Україну завжди моляться. Можливо той дар свободи, який ми сьогодні маємо, теж був вимолений і вистражданий нашими людьми не лише в Україні, але так само і на поселеннях. Ну і запрошую всіх до нас у гості, особливо тих, хто хотів би щось доброго зробити для українців у цьому краю та тих, хто би хотів навести контакти із своїми родичами. Таке спілкування є дуже важливим і взаємно збагачуюючим. Я дякую за нагоду нагадати усім, що Аргентина і аргентинська Церква є інтегральна і невід'ємна частина тіла Христового, яким є Католицька Церква і, зокрема, УГКЦ.

Користуючись нагодою хочу спитати. Я не знайшла в Інтернеті веб-сторінки єпархії УГКЦ в Аргентині. А де ж, власне, можуть почерпнути інформацію наші слухачі з України про аргентинських українців, про Церкву, парафії, людей?

Нажаль, для того, хто не знає іспанської мови, довідатися про життя в Аргентині є трошки складно. Наша єпархія тут ще не має свого україномовного веб-сайту. Ми намагатимемося зі свого боку відкриватися Україні, у найближчому часі створити веб-сайт і теж бути присутніми в україномовному інформаційному просторі. Я намагаюся зорганізувати пресові служби, хоча б у наших вікаріятах, які би могли час до часу написати якісь повідомлення про різні події, які ми переживаємо. Зокрема, отець Йосиф Газуда це часто робить. Я буду старатися, щоб такі повідомлення частіше появлялися і, думаю, що вони будуть появлятися на веб-сайті УГКЦ українською мовою.

Розмовляла Лідія Пуга

http://www.ugcc.org.ua/907.0.html?&L=0