Справжнє обличчя інквізиції - частина ІV

• Категорія:

• Спірні історичні питання

Існує також міф про кровожерливих, спраглих тортур інквізиторів. Правдою є те, що згідно з процедурою, приписаною церковній інквізиції, тортур не можна було вживати на вимогу інквізитора ані в його присутності. Тортури застосовувала тільки в крайньому випадку світська влада за згодою місцевого єпископа.

Отримані таким чином свідчення повинні були підтвердитися на суді протягом 24 годин. Була можливість апеляції до Риму, а апеляційне розслідування було тривалим, і не завжди підтверджувало правильність вироку. Крім того, обвинувачений мав право оскаржити безсторонність інквізитора або будь-якого з суддів, що означало наступне відтягування процедури.

Відбір священиків на інквізиторів проводився дуже старанно. Ними мали бути особи з високими моральними та інтелектуальними якостями. Деякі з них, наприклад, померлий в 1252 році Петро з Верони, сьогодні є святими нашої Церкви. Це правда, що в інквізиції, як в кожній людській інституції, траплялися фанатики, що виділялися особливою брутальністю (наприклад, Кіндратій з Марбурга чи Торквемада з іспанської інквізиції), але це були винятки. Також в останніх дослідженнях стверджується, що інквізитори репрезентували собою не кровожерливих катів, але, перш за все, - пастирів, що піклувалися про Церкву і вірних. Процитуймо фрагмент виданої в 80-тих роках книжки французького домініканця, який писав про інквізиційну діяльність: "Нагадаймо, однак, що основним мотивом тієї шокуючої нас сьогодні діяльності, був пастирський намір. Інквізиція не була "поліцією віри", як її деколи називають. Її основною метою не була охорона церковного визнання віри або унеможливлення єретикам удару проти ортодоксійних переконань християн, а в наслідку - проти їх спасіння. Йшлось, насамперед, про те, щоб переконати єретика у невідповідності його вірувань з християнською вірою і навернути його, хоч би це мало доконатися через спасенний страх перед покаранням, яке "повинно було змусити людину опам'ятатися". З іншого боку, в діяльності інквізиторів, як і раніше, велику роль відігравав проповідник. У той час " генеральне проповідництво" було, свого роду, місією примирення, а різні заходи "часу благодаті", які відбувались на першому етапі інквізиційної процедури, мали безперечну душпастирську вартість. Вони ставили за мету застерегти тих, що вагаються, очистити віру від несвідомих помилок, зміцнити її у вірних і пробудити неспокій совісті у неприхильних до Церкви". Багатьох інквізиторів згадують як великих проповідників.

О. Олександр Зелінський ОМІ
http://www.catholic-media.org

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове