Отець Анджело Конфалон'єрі

• Категорія:

• Католики - свідки віри

Вранці 11 червня 1848 року на вулицях Порт-Ессінгтону, ізольованого сторожового поста англійської армії на північноавстралійському півострові Кобоург, відбувалося щось дивне. Полк у повному складі - солдати разом з офіцерами - віддавав військову честь покійному 35-річному священикові, життя якого, повне позбавлень і знегод, за два дні до цього забрала малярія. Військові супроводжували труну «з належними настільки шанованій людині почестями» -- сказав тоді комендант МакАртур, звертаючись до католицького архиєпископа Сіднею Джона Беду Полдінгу.

Те, що військові протестанти виявляють таку честь католицькому місіонерові, сьогодні в Австралії, напевно, не справило б особливого враження. Але в середині XIX століття багато мешканців британської колонії розділяли тезу пресвітеріанського пастора Джона Данмора Ленга, згідно з якою Папа був антихристом, а поширення «папського забобону» по новітньому континенту представлялося загрозою, з якою слід було боротися за будь-яку ціну. Хто ж ця людина, відносно якої антикатолицькі упередження не мали жодної сили?

Отець Анджело Бартоломео Конфалон'єрі народився в італійському місті Ріва дель Гарда в червні 1813 року, освіту здобув в кількох капуцинських навчальних закладах області Трентіно. Щоб звершити свою місіонерську мрію -- жити серед австралійських аборигенів -- до цього він підготувався не лише духовно в знаменитій Папській Урбанській Колегії «Де Пропаганда Фіде» (яка існує і понині - при університеті «Урбаніана»), але і не забув про ретельну фізичну підготовку в рідних горах. Майбутній місіонер влаштовував собі екстремальні випробування - щоб навчитися довго витримувати без їжі, на холоді і надмірній жарі.

У Римі отець Анджело зустрівся з ірландцем Джоном Брейді, генеральним вікарієм для Західної Австралії. Він саме збирав собі велику групу європейських місіонерів, щоб відвезти її з собою в Перз. Молоді священики повинні були зайнятися творенням Церкви в західній і північній Австралії - наймолодших колоніях. Конфалон'єрі прийняв запрошення Брейді, і 15 вересня 1846 року група відправилася з Лондона на протилежну півкулю.

За два роки до цих подій на острові Стредброк, недалеко від Брісбейну, четверо священиків - троє італійців і швейцарець з ордену Пассіоністів -- заснували серед аборигенів на сході країни першу католицьку місію. Тепер належало покласти початок новим місіям і в інших частинах колонії, в першу чергу там, де контакти європейців з тубільцями лише почали встановлюватися або ж їх взагалі ще не було: таку обставину місіонери вважали благодатним грунтом для євангелізації.

Незабаром після прибуття в Перз, 1 березня 1846 року, отець Конфалон'єрі відплив до Порт-Ессінгтону, який знаходився на північному сході тієї області, де сьогодні розташоване місто Дарвін. Священика супроводжували два ірландці-катехити - Джеймс Фаган і Ніколас Хоган. Разом з ними йому і належало заснувати нову місію. В ті часи в західній Австралії ще не було морського пароплавства, і вони повинні були обігнути материк на вітрильнику, минувши Сідней. Пропливаючи по протоці Ендеавур, між Австралією і Новою Гвінеєю, вітрильник вдарився об кораловий риф і нестримно пішов на дно. Конфалон'єрі не вмів плавати, але йому все ж вдалося врятуватися завдяки виступу, за який він вхопився разом з капітаном. Всі інші пасажири загинули в корабельній аварії, у тому числі і юна дочка капітана. Наступного дня його разом з місіонером взяло на борт невелике британське судно, що прямувало в Порт-Ессінгтон.

Більш невдалого початку місії не можна було собі й уявити. Конфалон'єрі, який позбувся своїх супутників, втратив і все, що у нього було з собою. Все необхідне для життя і одяг йому дав комендант МакАртур.

Не дивлячись на цей випадок, священик не занепав духом і оселився наодинці біля самої бухти, в 14 милях від найближчого європейського поселення. А треба врахувати, що в ту епоху загальним було переконання, що північні тубільці були не лише агресивними, але і людоїдами. Італійського місіонера цей факт особливо не турбував, а незабаром деякі тубільці навіть почали йому допомагати будувати барак. Як підкреслює в своїй книзі історик Том Ласкомб, священик, «здавалося, жив згідно шкали цінностей, абсолютно несхожої на ту, якій слідували всі інші люди».

Увійшовши в контакт з місцевим населенням, Конфалон'єрі зробив вибір, якого ще не робив ніхто з місіонерів в Австралії: замість того, щоб переконувати аборигенів в перевагах осілого життя, він вирішив слідувати за ними, прийнявши їх кочовий спосіб життя. Його прикладу послідує через декілька років найзнаменитіший католицький місіонер серед аборигенів - Розендо Сальвадо, засновник бенедиктинської обителі «Нова Нурсія».

Розділяючи повсякденне життя з тубільцями, Конфалон'єрі швидко вивчив мову племені івайджа. Окрім цього, він намалював карту області, точно позначивши кордони племен. Ця карта до цих пір зберігається в Державній бібліотеці Мельбурну.

Володіння місцевими мовами здавалося італійському місіонерові незамінним для справи євангелізації. Якраз в ті ж самі роки на острові Страдброук потерпіла невдачу італійська місія, і причиною тому була абсолютна некомунікабельність між місіонерами і аборигенами.

Отець Конфалон'єрі почав працювати над словником мови івайджа і переклав на нього молитви і уривки з Нового Завіту. Разом з цим він вирішив побудувати невеликий польовий госпіталь, де лікував аборигенів перш за все під час епідемії грипу, використовуючи свої медичні знання, набуті ще в Італії.

Кочове життя, самітність, труднощі пристосування до клімату і їжі, несхожими на європейські більше, ніж він собі міг уявляти, поступово підірвали здоров'я і душевні сили отця Анджело. Всього через два роки після прибуття в Порт-Ессінгтон молодий священик помер від малярії. Дізнавшись про хворобу дивака-місіонера, англійські військові марно спробували врятувати його, хоча і застали ще живого, і в останні миті він попросив коменданта МакАртура послати його сестрі маленький хрестик і нарамник - все майно, яке залишилося у нього.

Німецький місіонер Георг Вальтер, що довгий час жив серед аборигенів Кімберлі, під враженням від подвигу отця Конфалон'єрі висловив в 1928 році думку, що стала ключовою для багатьох місіонерів в Австралії: «Головне правило для кожного місіонера - це пристосуватися до місцевих умов і до способу життя тих народів, яким потрібно нести світло віри. Що стосується аборигенів, то проблема полягає в неможливості для місіонера вести кочове життя, дуже важке для тих, хто не звик до нього».

Якщо говорити про євангелізацію аборигенів, то важко судити про безпосередні плоди проповіді отця Анджело Конфалон'єрі. За словами Сіднейського кардинала Патріка Морана, місіонер навернув в християнство чотириста аборигенів. Можливо, ця цифра і дуже оптимістична, але в даному випадку недоречно говорити про цифри, якими віра і навернення не вимірюються .

Але з багатьох причин недовга і важка австралійська місія отця Конфалон'єрі мала велике значення. Завдяки його подвигу змінився сам погляд на місіонерів, «руйнівників традиційних культур», популярний тоді серед істориків і антропологів. Багато світських вчених, у тому числі лінгвісти, все частіше визнають, що вони багато в чому зобов'язані досвіду місіонерів, які першими серйозно зайнялися вивченням мов корінних народів.

Місіонерський інтерес до цього аспекту, окрім його культурної значущості, мав ще глибші наслідки. За часів Конфалон'єрі громадська думка нерідко відмовляла аборигенам в самому праві називатися повноцінною людиною, або ж відносилася до них, як до цікавого залишку доісторичної епохи. А свідчити про складність і багатство лексичних і граматичних структур мов аборигенів було ходом проти течії, який зривав маску з найпоширеніших думок про тубільців. Невипадково, через сорок років після смерті отця Конфалон'єрі австрійські єзуїти, які продовжили євангелізацію на півночі Австралії, намагалися переконати колоніалістів в тому, що мови аборигенів не менш багаті, ніж європейські.

А коли в 1992 році нарешті були визнані права аборигенів на їх традиційних землях, часто потрібно було звертатися до карт місіонерів, щоб визначити кордони племен перед трибуналами, далеко не завжди готовими вірити в усні свідоцтва тубільного походження.

З усіх цих причин отець Конфалон'єрі не був забутий австралійцями, що живуть на півночі материка, особливо в єпархії Дарвін, де інкультурація християнської віри особливо помітна. Досить пригадати, що ця єпархія відправила на євхаристійний конгрес Мельбурну в 1973 році цілу групу аборигенів, які організували Святу Месу, пристосовану до їх звичаїв і символіки.

Сліди місіонера з Італії можна до цих пір знайти в розповідях деяких аборигенів, а в катедральному соборі Дарвіна встановлена на честь нього пам'ятна табличка. У цьому ж місті ім'ям молодого священика з Трентіно був названий великий парк.

переклад Milites Christi Imperatoris

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове