Ректору для всіх потрібно мати час

24-11-2009

  • Категорія:


Минулого року Ужгородська греко-католицька духовна академія ім. бл.Теодора Ромжі відзначила своє 230-річчя. Ректором цього закладу є митрофорний протоієрей Тарас ЛОВСКА. Його священицька формація почалася в Ризькій семінарії 1987 р.

- Отче Тарасе, що для вас означає бути ректором духовної академії? З якими проблемами Ви стикаєтеся як адміністратор?

- Це велика відповідальність - адже мені доручені молоді люди, з якими треба працювати. Мені як ректорові потрібно мати час для всіх - для викладачів, працівників, студентів. Я здійснюю практичну координацію стосунків між викладачами, між студентами, згладжую можливі конфлікти.

Викладачі мають бути свідомими того, наскільки від них залежить плід праці цілого закладу. Академія покликана формувати молодих людей, які чують голос Божий, направляти їхні звичаї. Семінаристи мають бути світлом, на яке дивитимуться, черпатимуть з нього енергію, духовно зростатимуть.

Академія живе з пожертв, які дають люди, також нам допомагають парафії, закордонні організації. Проте це невеликі суми, а платити за все - газ, світло тощо - треба вчасно. Студенти вносять лише частину необхідних коштів, викладачі отримують символічну винагороду за працю.

Часто чуємо про те, що треба відроджувати духовність. В реальності ж закладам, подібним до нашого, живеться нелегко. Студенти тут перебувають на повному утриманні, а втім комунальні послуги ми оплачуємо, наче бізнес-структура. Заклад живе нинішнім днем, не має забезпечення навіть на півроку вперед. Я цим всім дуже переймався, а нині заспокоївся - все в руках Божих. Як Бог дав - так воно йде. "Хліб наш насущний дай нам сьогодні" - і Господь дає.
Академія сама дбає про себе: є підсобне господарство. Ми орендуємо землю в селян, маємо власний трактор і комбайн. Семінаристи самі господарюють: вирощують городину, фрукти, утримують птицю, свиней; є плани щодо впровадження рибного господарства. Це допомагає виживати та харчуватися натуральною їжею.

- Ви провадите душпастирську діяльність?

- Певна річ. Я помічник єпископа, так би мовити, його заступник (протосинкел Мукачівської Греко-Католицької Єпархії - прим.ред.). Якщо владика Мілан не може бути десь присутній, я його заступаю. Крім того, на території Академії є нова парафіяльна церква. Часто доводиться і сповідати, і хрестити, і вінчати.

- Скільки семінаристів зараз навчається в академії? Буває, що хтось припиняє навчання?

- Сьогодні є 126 семінаристів. Одним із чинників при наборі є потреба у священиках. Беручи до уваги інші країни - зокрема ті, де мало покликань - ми дякуємо Богу, що маємо покликаних. За кожне покликання - дар Божий - ми будемо боротися. Якщо цього хоче Бог, і якщо людина хоче бути священиком, ми приймаємо її радо. Якщо Бог кличе, то Він подбає про те, щоб священик мав поле для праці. Як на Закарпатті не буде місця для роботи, то світ великий - є центр і схід України, є Росія, є емігранти, які потребують опіки. Що далі, то більше ми будемо заохочувати випускників до місій.

А навчання припиняють нечасто. Здебільшого семінарист іде з власного переконання, але інколи я його до цього заохочую, бо бачу, що так для нього буде краще. Студент має бути свідомим, куди він вступає і ким хоче бути. Якщо він не відчуває себе щасливим, а лише виконує волю батьків, то я його заохочую до сміливості визнати це. Не можна бути душпастирем з примусу.

- Існує думка, що священиком бути вигідно...

- Я завжди наголошую у розмовах зі студентами: хочете жити заможно, обирайте інші дороги. Добру працю люди винагородять, але біда, коли священик на перше місце ставить матеріальну користь...

- Чи є змога у семінаристів відчути, що таке бути священиком?

- Віднині весь 5-й курс вони допомагають у парафіях, щоб твердо вирішити, чи підійде їм такий стиль життя. Якщо людина служить щиро, то це не тягар для неї, а велика насолода. Ми говоримо про це зі студентами. Якщо вони цієї насолоди не відчувають, то у священики краще не йти. Хотілося б, щоб усі священики були добрими служителями і ревними пастирями Божого народу.

- Як Ви оцінюєте те, що теологію не викладають в університетах України?

- З болем. Весь світ визнає теологію за науку - а Україна, яка відсвяткувала 1020 років хрещення, ні. Релігію вже не вважають опіумом для народу, говорять про духовність. Але немає навіть достатньо перекладів богословських книжок українською. Це потрібно не лише семінаристам, а втім Україна досі не в змозі забезпечити своїх громадян духовною літературою.

На закінчення, я побажав би всім молодим людям, які чують у серці слова Христа "Іди за мною", не сумніватися ані на мить. Вони щасливі, якщо чують Його голос, і будуть щасливі люди довкола них. Христос прийшов до нас відкрито, бідно, доступно - і дає нагоду слідувати за Собою...

http://kairos-visnyk.livejournal.com/2009/11/24/

За матеріалами Єви ДЕМЕТЕР, "РІО" (зі скороченнями)
Джерело - http://rionews.com.ua/

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове