Спроба розділити Церкву, або кому вигідно нас з вами посварити

14-12-2009

• Категорія:

• Теги:

• цікавинки

Стосовно останніх подій в церкві Успення Пресвятої Богородиці в с. Пробіжна Чортківського р-ну Тернопільської обл. 10-11 жовтня 2009 року, я, як свідок тих подій, стверджую, що відбулася спроба розділити Церкву, заколот - з метою посварити людей. Чому так сталось?

Основний закон сатани є: «Розділяй і владарюй», а Святе Письмо говорить нам: «Жодне царство, поділене саме у собі, не встоїть». Господь Бог бажає, щоб люди мали між собою єдність і любов. «З того пізнаю Я, що ви учні Мої, коли будете мати любов між собою», - сказав Ісус Христос. Хто ж тут виконує заповідь Христа про любов і єдність, а хто зневажає, виконуючи бажання лукавого про розкол і розбрат?

Я виросла в Пробіжній і, скільки себе пам'ятаю, тут завжди було тихо і спокійно - єдина Вселенська Церква: мирні, дружні стосунки між парафіянами римо-католицького костелу і нашої греко-католицької церкви. В нашій парафії ніколи не було суперечок і розбрату. Навіть люди з сусідніх сіл, де були конфлікти між католиками і православними, по-доброму заздрили нам, що в Пробіжній є спокій. Хто ж вніс неспокій і розбрат в наше мирне село? Хто посварив людей між собою і хто є проти єдності Вселенської Церкви? Існує багато запитань, на які треба дати відповідь.

На початку свого прибуття в село пресвяті і преподобні сестри-монахині просто виконували свій монаший обов'язок катехизували дітей і молодь, надавали реколекції парафіянам, а потім... повстали проти пароха церкви - о. Зеновія Пасічника, і вже цілий рік, як отець і наша церква втратили свій звичний спокій. Чому пресвяті сестри відмовились визнавати наставництво отця і верховенство всіх духовних церковних провідників, виступаючи проти Глави Церкви - кардинала Любомира Гузара?

Тут треба сказати єдину річ: навіть якщо Глава Церкви, просто як людина, висловив у книжці «Бесіди з Блаженнішим. Роздуми до постконфесійного християнства» незрозумілу чи нелогічну думку або слово, то це ще не привід для того, щоб робити розкол у Церкві.

Отець Зеновій, як люблячий батько, прийняв монахинь на парафію чотири роки тому: помагав їм всім, чим міг, а головне - на прохання сестер надав їм дозвіл приватизувати монастир. Більше того, «втершись у довір'я» до о. Зеновія (за намовою наставників сестер - самозваних єпископів), монахині одержали дарчий договір на право володіння монастирем, знову ж таки, на «їхнє ім'я». Пресвяті сестри постійно ходили до церкви на богослужіння, приймаючи свв. Тайни, і отець їм ні в чому не відмовляв, постійно ставив сестер у приклад для наслідування парафіянам, бажаючи їм міцного здоров'я, часто просив церковний хор співати сестрам многая і благая літа... А щиро вдячні за все сестри-монахині спочатку «втерлись у довір'я» до людей і пароха, а потім о. Зеновію і нашим гостинним, добрим людям «подякували» листівками (розкиданими по всіх подвір'ях) з прокляттями на всіх парафіян, що ходять до церкви, за те, що їм люди їсти носили, а на пароха за те, що дав їм дах над головою, «пригрів за пазухою». А також їхні спільники в розкиданих по селу листівках недвозначно намовляли людей позбутись о. Зеновія, щоб самим окупувати наше мирне с. Пробіжна.

А о. Зеновій щиро вірив у навернення сестер, постійно відтерміновуючи його, але так і не дочекавшись щирого каяття сестер, парох був змушений відмовити їм в уділенні свв. Тайн. Так пресвяті сестри почали відвідувати парафіяльний римо-католицький костел у нашому селі, проте і там його парох за деякий час відмовився уділяти монахиням свв. Тайни, мотивуючи це нерозкаяністю і непокорою сестер, бо суть монашества - це покора, і коли її немає, то не існує і правдивого монашества.

Тоді преподобні сестри, вважаючи, що вже здобули більше довір'я парафіян, аніж сам парох о. Зеновій, покликали на допомогу своїх самозваних священиків-єпископів, щоб ті самозванці уділили їм свв. Тайни та підготували парафіян до початку перехоплення церковної влади (церковного розколу). Та їхні листівки з прокляттями для всієї УГКЦ і прибуття незваних «чужоземних гостей» (їхніх не визнаних Вселенською Церквою єпископів) були для них фатальною помилкою, бо практично всі мудрі парафіяни підтримали законного пароха о. Зеновія Пасічника, прийшовши 11 жовтня на богослужіння до рідного храму і таким чином висловивши свій протест «проти незваних гостей». Тому перша відправа чужоземних т. зв. священиків 11 жовтня 2009 року стала доказом їхньої поразки і невизнання - ніхто з парафіян не пішов до них на відправу. Тільки три-чотири старші особи з цілого села, що, мабуть, втратили з віком здоровий глузд, завітали до них.

Коли громада парафіян стояла біля церкви на дорозі, намагаючись мирним способом не пустити непрошених гостей з с. Підгірці до монастиря на відправу, мужньо оберігаючи рідну Церкву, до гурту підійшла старша жінка і сказала: «Дитино, мені вже 80 років, а я ще такого за весь свій вік не бачила. Я пам'ятаю тих монахинь, що були тут, в селі, ще до війни - вони були скромні і покірні, а ці якісь не такі...».

Мимоволі виникають запитання: чому до нас прибули ці не визнані Вселенською Церквою отці і їхні сестри? Чому парафіяни с. Пробіжна змушені приймати і терпіти на своїй рідній з діда-прадіда землі незареєстровану громаду осіб, що називає себе «правовірною УГКЦ», адже держава відмовила їм у реєстрації згромадження? Чому, здобувши неправдою довір'я людей, громадяни іншої держави (керівники «правовірної церкви»), а саме: Самуїл Обергаузер, Методій Шпіржік, Ілля Догнал, Маркіян Гітюк (єдиний з т. зв. єпископів - українець), - хочуть нас навчити, як вірити в Бога і як молитись? Чи ми не є християнами з давньою традицією, щоб особи з іноземними прізвищами, говорячи з акцентом, приїжджали нас, віруючих християн, повчати? Ми мусимо захистити свою віру і Церкву.

Стосовно походження цього згромадження, слід сказати, що воно виникло в Чехословаччині, де сестри одержали монаші облечини з рук вищезгаданих самоназваних єпископів (тому сестри відмовились коритись о. Зеновію, бо присягали покору цим іншим особам). Отже, не можуть монахині і отці визнати помилковість своїх суджень, щоб не втратити довіру людей. Згодом за бунт і колотнечу ці особи були вигнані з Церкви і з держави. Тоді «правовірні» отці і сестри втекли до Польщі, та за заколот народу їх також вигнали з її території. Так це угрупування з'явилось в Україні, де було з милосердя прийняте до василіянського монастиря в с. Підгірці Львівської обл. Та знову збунтувавши народ, новоутворені «правовірні» християни захопили парафіяльний костел і утворили свою т. зв. «правовірну УГКЦ». З цього часу «правовірні» ширять єресь і бунтують людей в Україні: роздають і підкидають листівки по церквах і на прощах з прокляттями на цілу Вселенську Церкву, з погрозами Папі Римському Венедикту XVI, тисячам єпископів, священиків-монахів, які, відрікшись світу і мирських насолод, присвятили своє життя Богові. Навіть в інтернеті пишуть прокляття на всіх священнослужителів. За ці їхні дії Церква наклала на них екскомуніку - кару вигнання з Церкви, що потвердив Папа Венедикт XVI.

У Євангелії сказано: «Благословляйте тих, що ненавидять вас, благословляйте, а не проклинайте», а в Старому Завіті: «Незаслужене прокляття не здійсниться», або як в народі кажуть: «Бог мудрий - немудрих не слухає». Тому не тре¬ба боятись незаслужених проклять «святих» от¬ців і сестер, бо вони своїми діями ділять Містичне Тіло Христа - Церкву Христову, а тому вже якраз заслужене прокляття повернеться на них самих. Сама суть християнства - це любов і милосердя, і справжні святі - не проклинають, а благослов¬ляють. А ті, що виконують волю сатани (прокли¬наючи невинних людей села за те, що ходять в церкву), є його вірними слугами.

Отже, нехай кожен мудрий житель с. Пробіжна зробить свої мудрі висновки. І як ми співає¬мо у церкві: «В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай», просячи в Бога єдності, будемо молитись за навернення т. зв. отців і сестер. І від кожного з нас залежить - чи збережемо ми єдність Церкви, чи втратимо. А християнське милосердя і любов мають міцно закоренитись у наших серцях, бо від цього залежить наш з вами спокій і благополуччя.
Вікторія ВДОВІН,
свідок подій 10-11 жовтня 2009 р.
часопис "Місіонар"

http://www.osbm.in.ua