Caritas in Veritate. З Папою Бенедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (23)

16-12-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський |
• офіційно

Частина 1/Частина 2/Частина 3/Частина 4/Частина 5/Частина 6/ Частина 7/Частина 8/Частина 9/Частина 10/Частина 11/Частина12/Частина 13/Частина 14/Частина 15/Частина 16/Частина 17/Частина 18/Частина 19/Частина 20/Частина 21/Частина 22

У п'ятому розділі своєї третьої енцикліки «Любов у істині», який називається «Співпраця людського роду», Папа Бенедикт XVI розглядає залежність розвитку від визнання того, що люди є однією сім'єю. Для такого ствердження і відповідних дій в напрямку солідарності не вистачить лише даних суспільних наук, а потрібен також внесок метафізики та теології.

Святіший Отець зазначає, що християнське об'явлення про єдність людського роду включає таке пояснення людськості, в якому суттєву роль відіграють взаємостосунки. Зрештою, вказує Папа, також і інші релігії та культури навчають братерства та миру, а тому є важливими для цілісного розвитку людського роду. «Однак, - пише далі він, - не бракує культурних та релігійних стилів поведінки, в яких не приймається в усій повноті принцип любові й істини, що в наслідку, гальмує, а навіть перешкоджає людському розвитку» (ч.55). Бенедикт XVI зазначає, що сучасний світ пронизаний деякими культурними течіями релігійного характеру, які ізолюють людину в пошуках особистого добробуту. Також релігійний синкретизм та поширення релігійних шляхів малих груп, чи навіть окремих осіб, можуть привести до розпорошення та втечі від відповідальності. Тому, одним із можливих негативних наслідків глобалізації Папа називає сприяння цьому синкретизмові, що породжує такі форми псевдорелігії, які відривають людей одних від одних та віддаляють від дійсності. «Одночасно, ще зберігається така культурна та релігійна спадщина, яка замикає суспільство у соціальних статичних кастах, у магічних віруваннях, що не шанують гідність людської особи, в поведінці підпорядкування себе окультним силам. У цих контекстах любов та істина знаходять перешкоди для самоствердження, завдаючи шкоди справжньому розвиткові» (ч.55).

Бенедикт XVI зазначає, що якщо, з одного боку, правдивим є ствердження того, що розвиток потребує релігій та культур різних народів, залишається істинною необхідність відповідного розпізнавання. «Релігійна свобода, - пише він, - не означає релігійної байдужості і не вказує на те, що всі релігії є однаковими. Розпізнавання внеску культур та релігій є необхідним для будування суспільної спільноти в пошані до спільного добра, особливо для тих, які виконують політичну владу» (ч.55). Критерієм такого розпізнавання, стверджує Папа, є любов та істина. Оскільки йдеться про розвиток окремих людей і народів, він зважатиме на можливість емансипації та включення, у світлі дійсно вселенської людської спільноти.

Далі Святіший Отець пише, що християнська та інші релігії можуть зробити свій вклад у розвиток лише тоді, «коли Бог знаходитиме місце також і в публічній сфері» (ч.56). Соціальне вчення Церкви зародилося саме з метою обстоювання цього "громадянського статусу" християнської релігії. «Заперечення права прилюдно визнавати свою віру і діяти на користь того, щоб істини віри заявляли про себе у громадському житті, має негативні наслідки для справжнього розвитку. Виключення релігії з громадського середовища, як і, з іншого боку, релігійний фундаменталізм, перешкоджають зустрічі між особами і їхній співпраці задля поступу людства» (ч.56), - зазначає Бенедикт XVI, додаючи, що в таких випадках громадське життя бідніє щодо мотивацій, а політика набирає виразу агресії та утиску. Це породжує загрозу для пошани до людських прав, оскільки позбавляє їх їхнього трансцендентного фундаменту або призводить до заперечення особистої свободи. В такому контексті також втрачається можливість для плідного діалогу та співпраці між розумом та вірою. «Розум завжди потребує очищення вірою, і це є дійсним також і для політичного розуму, який не повинен вважати себе всемогутнім, - пише Бенедикт XVI. - У свою чергу, віра завжди потребує бути очищеною розумом, щоб виявити своє справжнє людське обличчя. Переривання цього діалогу веде до дуже важких наслідків для розвитку людства» (ч.56).

http://www.radiovaticana.org/ucr/index.asp