В процесі беатифікації і канонізації міститься «педагогічна мудрість», співзвучна зі стилем самого Бога

21-12-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський

В суботу 19 грудня Святіший Отець Бенедикт XVI зустрівся з єрархами з Конгрегації в справах канонізації Святих, присутніми з нагоди 40-ліття установи цього відомства. У своїй промові, зверненій до представників Конгрегації, Папа підкреслив, що її заснування «наділило органічнішою і сучаснішою формою діяльність з розпізнавання святості чад Церкви», яку Церква здійснювала з самих своїх початків. Папа відзначив вклад в створення Конгрегації своїх попередників, особливо Сикста V, Урбана VIII і Бенедикта XIV. Їх задум був повністю приведений у виконання в 1969 році Слугою Божим Павлом VI, завдяки якому вся сукупність духовного досвіду, наукових досліджень і процесуальних норм була зібрана в «мудрий і урівноважений синтез».

Св. Отець похвалив діяльність ватиканського відомства протягом цих сорока років, коли «Конгрегація розвивалася, пропонуючи свою компетентність служінню повчання Народу Божого, вносячи значний внесок до справи євангелізації». «Дійсно -- підтвердив Бенедикт XVI, -- коли Церква вшановує того чи іншого Святого, вона проголошує дієвість Євангелії і з радістю відкриває, що присутність в світі Христа, в Якого вірують і Якому поклоняються, здатна преобразити життя людини і виростити плоди спасіння для всього людства. Крім того, кожна беатифікація і канонізація для християн є потужним заохоченням слідувати за Христом» і вдосконалюватися в любові. Тому роль даного відомства надзвичайно важлива, адже воно супроводжує окремі етапи цілої події «вірно засвідченої і виявленої в sensus fidelium, настільки значимому для визнання святості».

«Святі, - продовжив Папа, - будучи знаком радикальної новизни, вписаної в людську природу Сином Божим в Його Втіленні, Смерті і Воскресінні, видатні свідки віри -- не люди минулого; вони складають сьогодення і майбутнє Церкви і суспільства».

Бенедикт XVI виділив дві риси, неодмінно властиві всім Святим: перш за все це - їх стосунки з Господом. Вони ніколи не згасають і не стають рутиною, навіть коли йдуть звичайним шляхом. Ці стосунки з Богом породжуються інтенсивним внутрішнім діалогом з Ним, що збагачує і додає цінності також і зовнішнім їх проявам. І друга риса: постійний пошук євангельської досконалості, відкидання посередності і прагнення до всецілої приналежності Христу. Святість є мірилом християнського життя, прагнення до неї вимагає праці, постійного спілкування з Богом, завдяки якому віруючий в своєму житті щедро відповідає на задум любові Отця щодо нього і всього людства.

«Основні етапи визнання святості з боку Церкви, тобто, беатифікація і канонізація, зв'язані між собою послідовними узами -- нагадав Св. Отець. - Як підготовчу фазу до них слід додати визнання героїчних чеснот або мучеництва Слуги Божого, а також свідоцтво надприродного дару, чуда, яке Бог здійснює посередництвом Свого вірного Слуги».

У цьому процесі прихована надзвичайна педагогічна мудрість, продовжив Папа. Спочатку Народ Божий закликається до того, щоб дивитися на цих братів як на приклад християнського життя. На цьому етапі віруючі вшановують їх на рівні місцевих Церков або чернечих Орденів. Після чого вся спільнота вірних запрошується до радості святістю цих чад Церкви через непорушну впевненість в тому, що вони досягли слави Божої і беруть участь в постійному заступництві за братів перед Христом. Це і відбувається урочистим проголошенням святості. На цій дорозі Церква з радістю приймає чуда, а також мученицьке свідоцтво, що само по собі доводить повне уподібнення Христу.

«Поступовий прояв святості у віруючих, - сказав далі Папа, - відповідає стилю самого Бога, який крок за кроком виявляє Себе людям. Це - частина дороги, на якій народ Божий зростає у вірі і в пізнанні істини».

Особливо це поступове наближення до «повноти світла» очевидне в переході від беатифікації до канонізації. На цій дорозі відбуваються події великого релігійного і культурного значення: літургійна молитва, народне шанування, наслідування чеснот Блаженного, богословські і історичні дослідження, увага до «знамень зверху» переплітаються між собою і взаємно збагачуються.

Святість, тобто, преображення людей і людської дійсності по образу воскреслого Христа, є остаточною метою задуму про спасіння, як нагадує апостол Павло: «Бо це воля Божа, освячення ваше».

переклад Milites Christi Imperatoris