Категорії

Search

Tags

Блаженніший Любомир Гузар про рішення Суноду єпископів УГКЦ від 29 листопада до 5 грудня 2009 року

23-12-2009

  • Категорія:


Від 29 листопада до 5 грудня 2009 року у Львові відбувалося засідання Синоду єпископів УГКЦ. Синод - це найвищий церковний орган засідання якого відбувається раз на рік і який вирішує найважливіші питання церковного життя. У Синоді, що його очолив Глава УГКЦ Блаженніший Любомир взяли участь єпископи УГКЦ з України та з-за кордону, а саме з Західної Європи, США, Канади, Бразилії, Аргентини та Австралії. Основною темю робочих засідань було питання євангелізації. Одним з головних надбань цього Синоду стало Синодальне послання з нагоди 20-ліття легалізації УГКЦ, 65-ліття з дня смерті Митрополита Андрея та 25-ліття з дня смерті Патріарха Йосифа. Саме із запитанням про цей документ ми і розпочали наше ексклюзивне інтерв'ю, яке дав Блаженіший Любомир для Радіо «Воскресіння». Синодальне послання говорить про бачення УГКЦ єдності Церков Володирового хрещення у формі сопричастя. Ми попросили Главу УГКЦ пояснити специфіку цього підходу.

Блаженніший Любомир
Христова Церква в Україні, коли християнство остаточно прийняв в кінці Х століття рівноапостольний князь Святий Володимир, була одна. З бігом часу особливо в останніх десятиліттях та Церква поділилася і нашим бажанням є щоби ми повернули до первісної єдності. Але це візьме довший час і мусить іти поступово. Ми мусимо знайти шлях один до одного, мусимо все ще свідомі якоїсь відмінності, якийсь час прямо я б сказав призвичаюватись один до одного. Навчитися респектувати один одного, прийняти до вітдома той факт, що ми є поділені і що з бігом часу це поділення створило пені особливі прикмети у кожній гілці і що заки ми колись, при Божій помочі, повернемось до цілковитої єдності, так як вона була первісно, мусимо перейти такий довший шлях до тої цілі. Довший шлях, який не тільки довгий часом, але перш усього довгий тим, що мусимо переходити цілий процес з однієї фази до іншої.

Кор.
Тобто можна сказати, що первісна єдність церков володимирового хрещення була у формі сопричастя?

Блаженніший Любомир
Ні, то була одна Церква. Я говорю тепер про внутрішню єдність. Ми були один народ, одна Церква, не було поняття Схід, Захід, Південь чи католики, православні чи щось. Цей поділ нам накинула історія, ми відходили один від одного, ми ділилися внутрі. Церква за часів Володимира була все ще єдина на, так би мовити, міжнародному рівні, не була поділена. Формально вона поділилася аж після нашого хрещення , в 1054 році. Вона була об'єднана, але тут говоримо про об'єднання в такому широкому значенні, міжнародному, що так скажу. Не було такої відрубності - Візантія, Рим, Царгород чи щось інше, це все ще було об'єднане. Тут я маю на думці внутрішню єдність, яку ми хотіли би шляхом такого сопричастя внутрішнього довести до остаточної єдності, первісної єдності. На тому шляху, як я згадав перед тим, ми вже набули певних особливостей, звичаїв літургічних і т. д., це все мусимо, що так скажу, по дорозі до остаточної цілі навчитися респектувати один в одного, нікому нічого не накидати, та внутрішня єдність мусить визріти у нас.

Синодальне послання окремим своїм розділом говорить про патріархат УГКЦ. Тому ми запитали Блаженнішого Любомира чи не перешкоджатиме патріарший устрій УГКЦ розвитку моделі сопричастя?

Блаженніший Любомир
Він повинен допомагати, бо УГКЦ повинна бути, так би мовити, самобутньою. Це у православній традиції називається автокефалія. В католицькій традиції це називається Церква свого права. Зміст чи одного чи другого є не якесь таке цілковите відділення від усіх інших, ціль того є що Церква є самобутньою, це значить є сама собою, з певною внутрішньою автономією, і патріарший утрій, так як ми його розуміємо, є власне, в тому напрямі, щоби підчеркнути згідно з традицією сходу, підчеркнути самобутність тої Церкви, але це не значить ні в який спосіб відділення від усіх інших. Радше навпаки, Церква існує в патріархатах, в помісних церквах, але це є одна і та сама Христова Церква. Таке порівняння є трішки таке примітивне, але воно не є цілковито риторичне, а саме, ми маємо одне людство, але маємо стільки різних держав. Той факт, що ми інуємо в окремих державах цілковито не заперечує факту, що ми усі є люди, що ми усі є члени одного людства, одного людського роду по цілому світі.

Кор.
Завершується рік християнського покликання, з особливим наголосом на священичому покликанні. З цієї нагоди буде видано окреме синодальне прослання. Ми запитали Блаженнішого Любомира про основні акцекнти цього документа?

Блаженніший Любомир
Так як титул, чи підтитул каже: «Священник - знаряддя Божого милосердя для людей». Що це значить, як священик повинен бачити себе як слуга людей? Священство не є для освячення душі священика. Свята Тайна священства, яку ми одержуємо в рукоположенні, є таїнством, яке людину приготовляє до служіння. Це дуже інакше, як скажім хрещення чи миропомазання, де святе Таїнство є для освячення людини, яка одержує. Тут людина одержує оце святе Таїнство щоб служити.

Кор.
2010 рік згідно з постановами Патріаршого Соноду єпископів буде талі з наголосом до покликання, але вже з наголосом на покликанні до богопосвяченого життя.

Блаженніший Любомир
Хочу тут звернути увагу на той факт, що частина людей і мужчин, і жінок одержали від Господа Бога особливе покликання, бо не забуваймо що цей рік 2010 є третім з ряду посвяченим для теми «Християнське покликання». В першому році, 2008-му, ми наголошували християнське покликання взагалі, що кожна людина має якесь покликання від Господа Бога, і що повинна це покликання плекати, шанувати, розвивати і вживати якнайкраще можливо для свого добра і для добра людей. Цей рік 2009 ми наголосили що між тими покликаннями є покликання до священства. То значить до священослужіння. Третій рік з ряду, це буде 2010 буде підчеркати цей факт, що між покликаннями, якими Господь Бог обдаровує людей є також покликання до так званого богопосвяченого життя, яке має свої особливості, особливі прикмети, які об'являються у так званих євангельських Радах. Людина, яка відчуває в собі такий поклик Господа Бога вибирає життя в особливий спосіб зберігає убожество, відрікається посідання земських дібр, зберігати стан безженний і третє - послух. Хоча може бути посвячене життя також у жонатому стані, але тоді зберігає так само совісно подружню чистосту і вірність. Це є такі інститути товариства християнського життя. Також це є люди, яких ми включаємо до категорії так званих богопосвячених, таких, які живуть за певним законом.

Кор.
Тоді Глава УГКЦ розповів про завдання, які Синод ставить у цьому році.

Блаженніший Любомир
Ми хочемо звернути увагу на ту форму покликання, бо вона є надзвичайно важлива для цілої Церкви. Тоді ці люди своїм життям, діяльність, молитвою свідчать певні основні християнські правди у християнській спільноті, чогось відрікаються, не тому що те, чого вони відрікаються є зле, але відрікаються для того, щоб могти краще, досконаліше Богові служити, і через те своє відречення вони свідчать про певні християнські вартості. Також в цьому році хочемо звернути більшу увагу на самий факт покликання, то значить що заохотити тих молодих людей, мужчин, чи жінок, які це відчувають таке покликання, щоб вони його шанували, плекали, ішли за тим покликанням Божим, за тим Божим запрошенням. А з другої сторони щоб ціла християнська спільнота підтримувала тих людей, що відчувають це покликання і живуть в ньому, і щоб не ставила перешкод. Це може головно бути зі сторони батьків, чи родини, чи якихось угруповань, які прямо роблять неможливим здійснення прийняття цього Божого запрошення.

Підготував отець Ігор Яців. (Фрагмент програми Радіо «Воскресіння»)
http://www.rr.lviv.ua/pfc.php?p=1

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове