Хто надіється на Бога, той не боїться майбутнього: роздуми Бенедикта XVI про християнську надію

07-01-2010

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський

«Наша надія в Бозі», «ми покладаємося на Бога, який в Ісусі Христі проявив остаточним і вирішальним чином Свою волю бути з людиною, розділяти її історію»: ці роздуми Св. Отця на першому Ангелусі в цьому році відкривають тему надії, характерну для понтифікату Бенедикта XVI. Недаремно друга енцикліка Папи, «Spe salvi», присвячена саме надії.

Маленькі сподівання і велика Надія. Наскільки швидкоплинні перші, настільки ґрунтовна і міцна остання. На початку нового року, як зазначає Св. Отець, нам не втриматися від прогнозів на майбутнє. Серцю важко знайти спокій зі всіма турботами, що його обтяжують.

«Починається новий рік і ми сповнені очікувань і сподівань. Неможливо, проте, приховати той факт, що на горизонті вимальовується також і багато примар, які тривожать людство, - сказав Св. Отець в своїй промові до працівників поліції в січні минулого року, - Ми, проте, не повинні падати духом. Навпаки, ми зобов'язані завжди підтримувати іскру надії. Для нас, християн, справжня надія - Христос, дар Отця людству».

Цей дар настільки надійний, що можна стверджувати: «наше спасіння - в нашій надії». «Але в чому ж тоді полягає ця Надія?» - задається питанням Папа Бенедикт XVI, а в своїй енцикліці «Spe salvi» пояснює: «Вона полягає в пізнанні Бога, у відкритті Його серця, серця доброго і милостивого Батька, - сказав Папа на "Ангелусі" в 2007 році. - Своєю смертю на хресті і воскресінням Ісус показав нам Його образ, образ Бога настільки великого в любові, що дарував нам непорушну надію, яку навіть смерть не в змозі зруйнувати, тому що в житті того, хто ввіряє себе такому Батьку, відкривається перспектива вічного блаженства». (Ангелус, 2/12/2007).

Папа констатує той факт, що розвиток сучасної науки «усунув віру і надію в сферу приватну і індивідуальну». Тому сьогодні стало явним, що «людина і світ потребують Бога, Бога істинного» Інакше, попереджає Бенедикт XVI, люди позбавляються надії.

«Наука вносить свій позитивний вклад в розвиток людства, неможливо в цьому сумніватися, але вона не в змозі спокутувати людину. Лише любов здатна спокутувати її, лише любов робить особисте і суспільне життя кращим. Тому, велика надія, повна і остаточна, може бути дарована лише Богом, який є любов, який в Ісусі відвідав нас і дарував нам життя, і в Ньому повернеться в кінці часів. Ми сподіваємося на Христа і Його чекаємо!» ( Ангелус, 2/12/2007).

І якщо ми дійсно сподіваємося на Христа, кожен з нас може «відчути силу рятівної Божої благодаті», яка здатна змінити наше життя. «В світлі цієї твердої надії наша щоденна робота, якою б вона не була, набуває іншого значення, тому що ми її тісно пов'язуємо з вічними людськими і духовними цінностями, які привносять спокій в наше існування і користь нашим братам... І, виконуючи сумлінно свої обов'язки, кожен християнин реалізує своє покликання до святості». (З промови до Управління Поліції, 15-1-2009).

Євангельська надія, зазначає Св. Отець, не залишається виключно особистою. «Наша надія завжди за своєю суттю є і надією для інших, і лише таким чином вона дійсно стає надією кожного з нас». Цитуючи Св. Бонавентура, Папа стверджує: «Той, хто надіється, повинен підняти голову, звертаючись в думках до висот, у бік вершин нашого існування, а саме, до Бога». .

«Лише ця «велика надія-впевненість» переконує нас в тому, що, не дивлячись на невдачі нашого приватного життя і протиріччя історії, в цілому нас завжди оберігає «незламна сила Любові» (З промови в Баньйореджо, 7/9/2009).

переклад Milites Christi Imperatoris