Категорії

Search

Tags

Таїнство Покаяння і Поєднання під час Служби Божої?


В офіційному органі Конгрегації Божого Культу і Дисципліни Таїнств «Notitiae»1 з'явилася відповідь на таке запитання:

Існують певні розпорядження, які стосуються часу здійснення Таїнства Покути: чи вірні можуть приступати до Таїнства Покаяння, наприклад, під час відправи Божественної Літургії?

Детальні приписи щодо здійснення Таїнства Покаяння знаходяться в Інструкції «Eucharisticum misterium» з 25 травня 1967 року, де читаємо таку пораду: «Слід витривало привчати вірних, аби приступали до Таїнства Сповіді поза Святою Месою, особливо у визначені години, так, щоб його уділення відбувалося у спокої та зі справжньою користю, а також не заважало їхній активній участі у Святій Літургії.» (№35). Ці приписи були ще раз повторені в ритуалі «Обряди покути» (№13), а з тим було зазначено, що «поєднання пенітентів може відбуватися в кожну пору і кожного дня» (там само).

Яким би чином не зрозуміли цих приписів пастирі, які оточують духовною турботою своїх вірних, то однак, нехай не припиняють заохочувати та допомагати вірним, аби шукали у Таїнстві Покаяння добра для душі та в міру можливості приступали до нього поза годинами і місцем відправи Святої Літургії. З іншого, однак, боку, цей припис жодним чином не може перешкодити священикам, з винятком того, хто здійснює відправу, слухати сповідь вірних, котрі прагнуть цього також під час літургійної відправи.

Особливо в наш час, коли для багатьох церковне поняття гріха та Таїнства Покаяння приблякло, а прагнення приступати до цього Таїнства сильно зменшилося, пастирі усіма своїми силами повинні сприяти частішому приступанню вірних до цього Таїнства. Тому канон 986 §1 Кодексу Канонічного Права становить: «Кожен, кому силою свячень було доручено душпастирську турботу, зобов'язаний дбати про те, аби вірні, довірені йому, могли висповідатися, якщо обґрунтовано просять про це, а також, аби дати їм можливість приступання до індивідуальної сповіді у визначені і зручні для них дні та години.»

Уділення Таїнства Покаяння справді є одним з суто священицьких завдань. А вірні, натомість, не лише зобов'язані до визнавання гріхів (пор. Кан. 989), але й мають право, щоб «отримувати від своїх пастирів з духовної скарбниці Церкви, зокрема Слова Божого і таїнств» (кан. 213).

Це очевидно, що можна також сповідатися під час відправ урочистих Літургій, оскільки передбачається, що вірні проситимуть про таке служіння. Якщо відбувається співслужіння (концелебрація) Євхаристії, треба попросити деяких священників, щоб утрималися від співслужіння та були до послуг вірних, які б хотіли приступити до Таїнства Покаяння.

Однак, слід пам'ятати, що не можна поєднувати Таїнства Сповіді з Євхаристією таким чином, щоб відбувалася лише одна літургійна дія.»

Коментар

У Римському Ритуалі, який був обов'язковим до видання в 1974 році «Ordo Paenitentiae», обряди Таїнства Покаяння, який найчастіше називаємо «сповіддю», складалися лише з благословення, яке вділялося пенітентові перед сповіддю, двох коротких молитов перед абсолюцією, розгрішення та молитви на закінчення. В практиці часто, особливо під час сповіді під час реколекцій, сповідники обмежувалися лише до короткого повчання пенітента, визначення так званої «покути» та проказування формули абсолюції. При цьому сповідники не були одягнені в літургійні шати (використовували лише стулу), а до того ж сповідали під час цілої Літургії, так наче вона - лише «нагода до сповіді». В результаті і дуже короткий обряд Таїнства Покаяння, як і спосіб його перебігу призвели до того, що в свідомості вірних, а навіть священників, це Таїнство набуло чисто «приватного» характеру, адже знаходиться якби поза Літургією Церкви.

Слід було б сподіватися, що ситуація зміниться після входу в життя відновлених Собором обрядів Таїнства Покаяння. Тим часом, здається, все залишилося так, як раніше. Дуже рідко душпастирі користуються обрядом поєднання багатьох пенітентів з індивідуальною сповіддю і розгрішенням (друга форма), обмежуючись лише до «сповідання», і то найчастіше під час Служби Божої. Така практика напевно не призводить до трактування поєднання окремими пенітентами, як справжньої літургійної відправи.

Тим часом Таїнство Покаяння та Поєднання - це частина Літургії Церкви. Дуже виразно вказує на це Ритуал «Обряди покути».

Суть літургійної відправи - діалог між Богом і Його Народом: «в Літургії Бог говорить до свого Народу, а народ відповідає Богу співом та молитвою» (KL 33). В здійсненні Літургії Церква завжди визнає свою віру, дякує Богові за дар спасіння Ісусом Христом, жертвує своє життя, як духовну жертву, на славу Господа і очікує приходу Бога (OP № 7b). Це надає радісного, а водночас подячного характеру Літургії Церкви.

В Літургії з натури бере участь багато осіб, але в деяких випадках вона може здійснюватися лише двома, а навіть однією особою. Так діється під час здійснення Таїнства Покаяння та Поєднання (священик - пенітент), під час індивідуальної молитви Літургії Годин та (в надзвичайних випадках) в Службі Божій без участі міністранта.

Здійснення Таїнства Покаяння та Поєднання, в кожній з трьох передбачених Ритуалом форм, завжди становить справжню літургійну відправу, в якій діяння Бога і людини зустрічаються під ослоною святих знаків. В кожній з них виступають всі істотні елементи літургійної акції: вступні обряди, проголошення Божого Слова (читання та проповідь), відповідний сакраментальний обряд та закінчення і благословення. Це найбільш виразне в другій та третій формі здійснення Таїнства (поєднання багатьох пенітентів з індивідуальною та спільною сповіддю та розгрішенням), хоча основна структура обрядів збережена також і при поєднанні поодиноких пенітентів, коли в Літургії беруть участь лише священик та пенітент.

В актуальному Ритуалі «Обряди покути» Літургію Таїнства Покути та Поєднання творять наступні елементи:

- Прийом пенітента (пенітентів)
- Літургія Божого Слова (при поєднанні одного пенітента - ad libitum)
- Визнання гріхів та обіцянка примирення
- Молитва пенітента, яка виражає його жаль за гріхи, та формулювання розгрішення
- Прославлення Бога та подяка за дар прощення гріхів
- Благословення.

В Літургії Таїнства Покаяння та Поєднання задіяний як священик, так і пенітент, який в певному значенні співслужить зі священиком, адже сакраментальний акт здійснюється завдяки співпраці священика і пенітента. Його творять два поєднані між собою акти: пенітента, який з покорою відкривається на дію Божого милосердя, визнає свої гріхи та жаліє за них, та дії священика, який приймає визнання гріхів, вділяє повчання, визначає спосіб покути та іменем Святої Трійці оголошує йому Боже пробачення та благодать поєднання.

У здійсненні Таїнства Покаяння і Поєднання не йдеться лише про зустріч пенітент - священик, це справжня зустріч грішника з милосердним та всепрощаючим Господом. Головним являється Бог, до якого приходить грішник з належною поставою відповівши на Божий заклик до навернення, і отримує благодать поєднання, тобто освячення, віддаючи таким чином належну шану Богові у дусі та правді, а в цьому і полягає суть Літургії Церкви.

В дусі відновленої після ІІ Ватиканського собору Літургії зобов'язує принцип, що в тому самому місці і в той же час не можуть здійснюватися дві різні літургійні дії. Це стосується не лише відправи Божественної Літургії, як раніше при так званому головному та при бічних вівтарях, чи уділення хрещення в бічній наві в той час, як в головній триває Євхаристія. Ці проблеми було розв'язано завдяки дозволу на співслужіння Євхаристії та поєднання з нею Таїнства Хрещення. Однак, і надалі існує проблема здійснення Таїнства Покаяння та Поєднання під час Служби Божої. Попри неодноразово повторювані виразні вказівки Апостольської Столиці, аби час уділення цього Таїнства не покривався з часом Євхаристійної Літургії, звичка душпастирів і вірних, тобто «сповідь» під час Служби Божої триває й понині. Чому?

Здається, що не лише через звичку, але також через специфічне розуміння духовного добра вірних та певної «зручності» для душпастирів. Добро вірних в цьому випадку розуміється таким чином, що завжди під час Євхаристії вони можуть застати священика в сповідальниці. Натомість, не береться до уваги факт, що «сповідь» під час співу, гри на органі, біблійних читань та проповіді часто дуже виснажлива для сповідників, і з певністю для пенітентів також. Окрема проблема з'являється тоді, коли сповідь відбувається під час недільної або святкової Служби Божої, тобто тоді, коли вірні на підставі заповіді зобов'язані до «побожної участі в Службі Божій». Нерідко в таких випадках, особливо в останні неділі перед Великоднем та Різдвом, діється щось таке, що пенітенти лише «були» в храмі, але в Службі Божій або тільки частково, або взагалі не приймали участі, адже цілу увагу зосереджували на тому, щоб «встигнути висповідатися» перед Причастям або перед закінченням Служби Божої. А як же з виконанням вказівки Церкви щодо того, щоб в Літургії приймати участь свідомо, дієво, побожно і плідно? (пор. KL 14). Чи душпастирі бачать цю проблему? Чи принаймні сигналізують про неї світським вірним? А повинні це робити, адже справа способу та ступеня задіяності в участь в Службі Божій знаходиться в іспиті совісті, який заміщено в Ритуалі «Обряди покути»: «Чи з пошаною ставлюся до неділі і церковних свят, до Літургії, а особливо до Служби Божої, беручи в ній дієву, побожну та уважну участь? (OP с.232-233). Раніше на цю проблему вже звертала увагу Інструкція «Eucharisticum mysterium» (№35).

Як, отже, вирішити проблему «сповідання під час Служби Божої»? Здається, що насамперед слід розрізнити служіння священика в конфесіоналі в будні дні та в неділі і свята. В дусі документів Церкви, таких як: Інструкція «Eucharisticum mysterium» №35; Обряди покути №13 та Кодексу Канонічного Права канон 986 §1 та з останнього пояснення Конгрегації Божого Культу виникає, що душпастирі не повинні припиняти «заохочувати та допомагати» вірних та «привчати їх», щоб в міру можливості приступали до Таїнства Сповіді та Поєднання «поза часом та місцем служіння Служби Божої». Однак, для того, щоб досягти такої мети, слід діяти згідно приписів як церковного права так і ІІ Пленарного Польського Синоду. Цей останній не лише рекомендує душпастирям постійні дні та години служіння в сповідальниці, особливо в суботи та перед святковими днями, але «урочисто зобов'язує усіх настоятелів до щоденної практики слухання сповіді поза годинами служіння Євхаристії. Так само, як у всіх парафіях існує визначений порядок Служб Божих, так само повинні подаватися до загального відома години чергувань у сповідальницях» (с.246 nr 51; пор. с. 202 №68; с.210 №121). З цього виникає, що «сповідання» під час недільних та святкових Євхаристій навіть, якщо й допускається, то ніколи не є і не буде ідеалом душпастирського служіння для теологічно та літургійно сформованих душпастирів та для тих вірних, які прагнуть побожно приймати святі Таїнства.

Натомість, інакше треба подивитися на цю проблему, коли йдеться про будні дні та святкові дні, коли вірні не зобов'язані брати участь в Євхаристії. Тоді можуть вільно користуватися послугою сповідника також і під час відправи Служби Божої.

На особливу увагу заслуговує принцип, який міститься в поясненні Конгрегації, що в жодному випадку недопустиме, аби головуючий Літургії йшов до сповідальниці та слухав сповідь пенітентів.

Підводячи підсумок, слід ствердити, що Церква прагне, аби вірні мали частий та легкий доступ до сповідників. Водночас рішуче радить, щоб здійснення цього Таїнства не покривалося з часом та місцем відправи Євхаристії, особливо в неділі та великі свята. Ідеальний вихід з ситуації - це визначення днів та годин, коли священики поза Службою Божою здійснюють служіння в сповідальницях та інформування про це вірних (на таблиці оголошень). Духовна користь пенітентів та умови служіння сповідників стануть незрівнянно кращими. Тому слід зробити все можливе, щоб змінити теперішню майже повсюдну практику сповіді лише в той час, коли в храмі здійснюється Євхаристія.

о. Чеслав Краков'як, «Anamnesis» / Mateusz
Джерело: Католицький часопис CREDO

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове