Тріумф чи приниження?

25-02-2010

• Категорія:

• Теги:

• цікавинки

Тріумф чи приниження? Патріарх Кирило благословив Януковича на президентство, але не був запрошений на офіційні урочистості з нагоди інавгурації.

Для самої ідеї української державності "релігійний чинник" відіграє важливу, принципову роль. Не менш принципову, ніж чинник "європейського вибору". Причому "релігійний чинник" в Україні, цілком зрозуміло, є конфесійно, точніше - культурно-конфесійно забарвлений. Це традиція "київської купелі" Володимирової, східнослов'янського християнства з характерними українськими барочно-козацькими віньєтками, загальна для православних і греко-католиків. Без "Київської купелі" Україна втрачає ідейну основу своєї державності в тій же мірі, як вона втрачає її без "європейського вибору", який виправдовує курс "геть від Москви".

"Україна - не Росія", як говорив духовний попередник Віктора Януковича в кріслі президента, тому насиченість дня інавгурації президента (як і самої передвиборної кампанії) церковними символами ні у кого в Україні не викликає здивування і, тим більше, протестів. Таке неможливо було б уявити собі у федеральній, багатоконфесійній Росії, при всій її теперішній клерикалізації.

Апогеєм офіційної церемонії інавгурації, яка проходить в сесійному залі Верховної Ради, є присяга новообраного президента на Пересопницькій Євангелії - прадавній рукописній пам'ятці українського християнства. Інавгураційна промова теж містить християнські ремінісценції. Наприклад, Віктор Янукович сповідував сьогодні свою "відповідальність і смиренність" "перед Всевишнім, волею Якого" вважає себе вибраним на пост президента. До своїх політичних опонентів, що програли ці вибори, він теж звертається цитатою з Євангелії: "Взаємне неприйняття в результаті поразки одних і перемоги інших є не лише деструктивним з позиції інтересів держави, але і глибоко аморальним. Тому що сказано в Святому Письмі: "Помирися з твоїм противником швидко, поки ти ще з ним у дорозі".

Український народ має в цілому більш релігійну репутацію, ніж російський, по якому серйозно пройшовся атеїстичний каток. Принаймні, в побуті, в повсякденному побуті. Відповідні символи, які посилає йому влада, є обов'язковою частиною української політичної культури. Тому факт приїзду до Києва в день інавгурації Московського Патріарха, який сам вирішив благословити новообраного главу держави, дуже жваво обговорюється українськими політиками і простим народом. Тим більше, що новообраний глава давно користується репутацією "промосковського", "ставленика Кремля" і "агента російських спецслужб". Патріарх Кирил, впливовий московський політик, пропагандист ідей "Російського світу" і "Єдиної Святої Русі", вільно або мимоволі втілює в Києві імперську ідею, додаючи інавгурації, як пишуть українські ЗМІ, відтінок "церемонії призначення намісника Малоросії".

Рівень пошани Кирила до суверенітету України, до її європейського вибору, до самостійності її Церкви, добре відомий за висловлюваннями глави РПЦ МП в ході його 10-денного візиту до України влітку минулого року. І цього разу, звертаючись до Віктора Януковича після короткого молебня в Києво-Печерській Лаврі, Патріарх повторив весь свій історіософський набір. Зокрема, український народ він назвав "складовою частиною єдиної Святої Русі" і нагадав, що 25 лютого - день пам'яті св. Алексія, Митрополита Київського, Московського і всія Русі (інформовані джерела в УПЦ МП запевняють, що Московська патріархія "цілком серйозно" розглядає сценарій посідання Патріархом Кирилом і Київської кафедри, разом з Московською, після відходу митрополита Володимира). Головний свій патріарший заповіт президенту, який якраз приймав посаду, незалежної України Кирило сформулював так: "Зберегти духовний простір Святої Русі". На перший погляд, нічого крамольного і антиукраїнського в цій фразі немає, але... На частково воцерковленому московському політичному сленгу поняття "Свята Русь" викликає імперські асоціації ("єдина держава триєдиного російського народу"), а "духовний простір" прямо ототожнюється з "канонічною територією Московського патріархату"... Увінчала ж патріарше напуття невміла спроба Кирила процитувати українською мовою рядки з гімну-молитви "Боже Великий Єдиний", яка ніби-то була задумана для того, щоб в гротесковій формі продемонструвати всю "неспроможність" "селянської мови".

На цьому політична місія Московського Патріарха в Києві в день інавгурації свого "канонічного підданого" (Віктор Янукович підкреслено належить до УПЦ МП) завершилася. Далі на наших московських і промосковських читачів чекає низка якщо не розчарувань, то приводів добре задуматися. Почалося все з того, що за молебень за своє благополучне управління країною Янукович подякував не Патріарху, а... митрополиту Володимиру (Сабодану), предстоятелю УПЦ МП, який, зрозуміло, теж брав участь в молебні. Саме так присутні інтерпретували звернення Януковича "Ваше Блаженство!" Як відомо, Патріарх в РПЦ МП іменується "Святійшим", а ось предстоятель УПЦ МП - "Блаженнійшим". Можна списати "обмовку" на церковну неписьменність Януковича, але чомусь минулого року, усюди супроводжуючи по Україні Кирила, майбутній президент чітко розрізняв "Святійшого" і "Блаженнійшого" і жодного разу не обмовився.

Далі. Відразу після трапези і від'їзду Кирила з Києво-Печерської Лаври прес-служба УПЦ МП розповсюдила інформацію про те, що наступного дня, 26 лютого, призначено засідання Священного Синоду цієї Церкви, раніше не анонсоване. Пригадаємо, що торік Патріарх використав своє перебування в Києві, щоб особисто очолити засідання Синоду. У контексті його курсу на згортання автономії УПЦ МП цілком органічно виглядала б і його присутність на засіданні Синоду цієї Церкви, тим більше - першому при новому президенті...

Московськог Патріарха не було в списку запрошених на офіційну інавгурацію, яка почалася у Верховній Раді о 10.00. Все-таки короткий молебень в Лаврі Янукович відвідав ще в якості приватної особи, а не президента, який вступив на посаду. Зате на офіційну церемонію запросили глав українських Церков - Патріарха Філарета (Денисенко), кардинала Любомира Гузара і Митрополита Методія (Кудрякова). Більш того, Патріарх Філарет передав президенту, який вступив на посаду, своє офіційне привітання, де закликав його стояти на захисті свободи совісті і віросповідання.

Ні, звичайно, ми не сперечатимемося з тим, що Янукович - "промосковський" і що він - "вірне чадо". Але Україна, її романтична "державницька" ідея, вистраждана боротьбою тисяч і сотень тисяч учасників визвольного руху початку ХХ століття, Української повстанської армії, дисидентського руху радянських часів, що викристалізувала в творіннях Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, затверджена всім непростим історичним досвідом українського народу в його протистоянні з воюючими сусідніми імперіями, - все це сильніше за особистий життєвий досвід нового президента і його зобов'язання перед московськими "друзями". Чомусь тепер перемога Януковича не викликає в Москві таких захоплень, які поспішило вилити на його главу московське керівництво в 2004 році, виявившись, правда, в трохи ніяковому положенні. Янукович зразка 2010 року, хоч і має той же життєвий і політичний бекграунд (досить похмурий), що і в 2004-му, все-таки інший політик. З Україною за цих п'ять "помаранчевих" років сталися безповоротні зміни, і "навіть" Януковичу не повернути її назад. Та він цього і не прагне. Новий президент України поки вибрав тактику "заборон і противаг" - за кожним його проросійським жестом слідує жест прозахідний, він же - проукраїнський. Обіцянки зближення з Москвою - і підтвердження "європейського вибору", курсу на інтеграцію в ЄС; роздуми про російську мову як "другу державну" - і нагадування про позаблоковий статус України, про виведення з її території іноземних баз; молебень Патріарха Кирила - і запрошення на інавгурацію Патріарха Філарета...

Отже, не поспішатимемо з поповненням і без того величезного списку геополітичних тріумфів і перемог Патріарха Кирила. Україна не стане колонією Росії навіть при президенті Януковичі.

Ксенія Дорошенко

переклад Milites Christi Imperatoris