Caritas in Veritate. З Папою Бенедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (заключна)

31-03-2010

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський |
• офіційно

Частина 1/Частина 2/Частина 3/Частина 4/Частина 5/Частина 6/ Частина 7/Частина 8/Частина 9/Частина 10/Частина 11/Частина12/Частина 13/Частина 14/Частина 15/Частина 16/Частина 17/Частина 18/Частина 19/Частина 20/Частина 21/Частина 22/Частина 23/Частина 24/Частина 25 /Частина 26 /Частина 27 /Частина 28 /Частина 2/ Частина 30/ Частина 31/ Частина 32

«Без Бога людина не знає, куди йти і не в змозі навіть зрозуміти, ким вона є. Перед обличчям величезних проблем розвитку народів, які майже спонукають нас знеохотитися та опустити руки, на допомогу приходить слово Господа Ісуса Христа, який усвідомлює нас: "Без мене ви нічого не можете" (Ів 15,5) і заохочує: "Я з вами по всі дні, аж до кінця світу" (Мт 28,20). Перед розмахом праці, яку маємо виконати, нас підтримує віра в Божу присутність поряд з тими, які єднаються в Його ім'я і трудяться задля справедливості» (ч.78), - цими словами Папа Бенедикт XVI розпочинає підсумки своєї соціальної енцикліки «Любов у істині».

Святіший Отець вказує, що ще Папа Павло VI попереджав про те, що людина не в змозі самостійно управляти своїм поступом, оскільки сама від себе не може закласти основи справжнього гуманізму. «Лише тоді, коли визнаємо, що як окремі особи, так і спільнота, ми покликані стати частиною Божої родини, як Його діти, будемо здатні також розвинути нове мислення і виразити нові енергії на служіння цілісному гуманізмові» (ч.78), - пише Бенедикт XVI, додаючи, що християнський гуманізм, який надихає милосердну любов та керується істиною, приймаючи їх як Божий дар, є головною силою на служінні розвиткові. Адже готовність перед Богом вчиняє нас відкритими щодо служіння також і ближньому, розуміючи життя як солідарне та радісне завдання. І навпаки, ідеологічна закритість стосовно Бога та атеїзм байдужості, задля яких людина забуває про Творця, можуть привести до забуття і про інші людські цінності, а тому вони становлять найбільші перешкоди для розвитку. «Гуманізм, який виключає Бога, є нелюдським гуманізмом, - наголошує Святіший Отець. - Лише гуманізм, який відкритий на Абсолют, може провадити нас у поширенні та здійсненні форм громадського і суспільного життя, в сфері структур, інституцій, культури та етосу, охороняючи нас від небезпеки стати в'язнями моди, яка панує в даний момент» (ч. 78).

Це означає усвідомити незнищенну Божу любов, яка підтримує нас у нелегких та піднесених стараннях на користь справедливості, розвитку народів, і невтомно прямувати до чесних цілей, не зважаючи на успіх чи неуспіх. «Божа любов кличе нас вийти з того, що є обмеженим та невизначеним, додає нам відваги діяти і тривати у пошуку добра для всіх, навіть і тоді, коли це не здійснюється негайно, навіть і тоді, коли те, що вдається здійснити нам, політичній владі та спеціалістам в галузі економіки, завжди є меншим від того, до чого прагнемо» (ч.78), - пише Папа, додаючи, що Бог додає нам сил боротися і страждати задля спільного добра, оскільки Він є нашою найбільшою надією.

«Розвиток потребує християн, які підносять руки до Бога у молитовному жесті, християн, спонукуваних усвідомленням того, що любов повна істини, caritas in veritate, з якої випливає справжній розвиток, не є нашим витвором, але нам дарована» (ч.79), - зазначає Бенедикт XVI, пригадуючи, що також у найважчих і найскладніших хвилинах ми повинні звертатися до Божої любові. Розвиток включає уважність до духовного життя, серйозне прийняття довіри до Бога, духовного братерства в Христі Ісусі, вручення себе Божому провидінню і милосердю, любові та вибачення, відречення від себе та приймання ближнього, справедливості та миру. Усе це є необхідним для переміни «кам'яних сердець» у «серця тілесні», щоб життя на землі ставало «божественним», а через це - гідним людини. Усе це, наголошує Папа, одночасно належить і до людини, яка розпоряджається своїм життям, і до Бога, Який є початком та ціллю всього.

«Прагненням християнина є, - зазначає наприкінці енцикліки Бенедикт XVI, - щоб увесь людський рід міг призивати Бога: "Отче наш". Нехай, разом з Єдинородним Сином, усі люди зможуть навчитися молитися до Отця і просити Його тими словами, яких нас навчив сам Ісус, вміти Його святити, живучи згідно з Його волею, а також, щоб вони мали необхідний насущний хліб, зрозуміння та великодушність щодо винуватців, щоб не були занадто випробуваними і були звільненими від лукавого...

Нехай же Пречиста Діва Марія, Яку Папа Павло VI проголосив Матір'ю Церкви, і Яку християнський народ вшановує як Дзеркало Справедливості та Царицю Миру, захищає нас і нехай випросить для нас, Своїм небесним заступництвом, силу, надію та радість, необхідні для того, щоб з готовністю присвячувати себе старанням осягнути розвиток цілої людини і всіх людей» (ч.79). Таким побажанням закінчується третя енцикліка Вселенського Архиєрея Бенедикта XVI «Любов у істині», присвячена соціальній тематиці.

Джерело: Радіо Ватикан

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове