Кризи і кризочки

08-05-2010

• Категорія:

• Теги:

• цікавинки

Зараз саме такий час, коли кожне дошкільнятко вже ознайомлене зі словом "криза". І зрозуміло, що "знайомство" походить із батьківських розмов про фінансову кризу. Ми вирішили поговорити з о.Віталієм Марцинюком (УГКЦ) про це та інше, що з нею пов'язане.

У чому полягає криза релігійної особистості і як їй протистояти?

Саме слово "криза" нині дуже актуальне та поширене у суспільстві. Вважаю, що кожна людина переживає кризу в той чи інший спосіб у певні моменти свого життя. Але зараз це слово набирає більшої актуальності, ніж зазвичай. Причина цього - світова фінансова криза, що останнім часом сколихнула людство. Поряд із цим не можна ігнорувати кризу особистості, адже поєднання світського і духовного у житті людини є метою усього її життя. Мета і суть життя християнина - наближення до Бога. Релігія допомагає особистості формувати внутрішній світ та певну ієрархію цінностей, що стає основою життя християнина. Культивуючи у своєму житті Божий закон, людина як душевно-тілесна істота наближається до свого Небесного Отця. З іншого боку - відхід від Бога та будь-який компроміс зі злом породжує певне сум'яття у стосунках, кризу та віддалення від маєстату Творця. Щоби протистояти цьому, християнин повинен докласти максимум зусиль, аби його союз із Творцем був завжди життєдайним, адже Царство Боже здобувається силою, і лише ті, що докладають зусиль, беруть його.

А криза у стосунках між християнами? Певне напруження та ворожнеча - чи можливо їх подолати?

Криза у стосунках - це вічна проблема, зокрема для деяких осіб, приналежних до різних релігійних конфесій. Християнин, який справді наслідує Христа, не може ворогувати з іншим християнином, адже тоді він обманює себе. Не можемо любити Бога, а ненавидіти брата свого. У християнстві, власне, критерієм правдивості та щирості любові Бога є любов до наших ближніх. На мою думку, тут багато залежить від душпастирів та провідників певних релігійних спільнот. Ключовим є запитання: "А на якій основі формується духовний світ особистості, що є приналежною до певної конфесії?" Пріоритетним тут має бути авторитет Христа як фундамент для побудови релігійного світогляду особи та налагодження стосунків у спільноті.

Напевно Ви знаєте родини, спільноти, де немає духовної єдності. У чому це виявляється і що Ви порадите в таких випадках?

Єдність у родині - це дуже важливе питання, адже родина є найменшою клітиною великого організму - суспільства. Часом трапляється, що в одній родині визнають різні релігійні уподобання, відтак це викликає певне протистояння між членами цієї родини. Причина - відсутність гармонії з Богом окремих осіб у родині. Духовна зрілість батька, матері чи дитини визначатиме формат стосунків у родині. Тут прикладом може послужити Свята Родина: Марія, Йосип та Ісус Христос. Відкритість Йосипа на голос Бога, постійна згода Марії та покірне прийняття Божої волі послужили міцною опорою для виховання Ісуса. Так само наші християнські родини сьогодні мають бути взірцевими для тих родин, в яких ще не замешкав Ісус Христос. А конфесійна приналежність має лише служити всебічному розвиткові осіб та духовному збагаченню родини. Як душпастир Української Греко-Католицької Церкви я стараюся допомогти подолати усі протистояння у родинах та вказати своїм вірним правильний шлях до єдності, маючи за основу особистий зв'язок із Богом.

Трапляється так, що люди з однієї конфесії переходять до іншої. Чим вони це обґрунтовують і що Ви на це скажете? Чи не втрачає людина свою ідентичність, бігаючи від однієї Церкви до іншої в пошуках ідеальної спільноти?

Власне, причиною такого пошуку зазвичай є уявна ідеальна спільнота. Насамперед це свідчить про духовну незрілість особи та перебування далеко поза межами реальності. Три роки тому я зіткнувся з цією проблемою, коли моя вірянка пішла до протестантської спільноти п'ятидесятників, аргументуючи це тим, що у нас замало вивчають Святе Письмо. Врешті-решт, вона спробувала себе у п'яти нетрадиційних конфесіях, але так і не знайшла цього вимріяного еталону спільноти й повернулася до нашої Церкви. Сьогодні це активна парафіянка, яка вивчає біблійні тексти й усіх закликає молитися Святим Письмом. Через Святу Тайну Хрещення ми стаємо приналежними до певної релігійної спільноти й отримуємо Божу ласку зростати у чеснотах та жити вічним життя вже тут на землі, приймаючи Пресвяту Євхаристію. Біда в тому, що багато традиційних парафіян не хочуть докладати зусиль до особистого духовного зростання, а переконані, що Церква має забезпечити їх усіма можливими практиками духовного подвигу. Не бачачи достатньо пропозицій Церкви, дехто розчаровується, кажучи, що у тій чи тій конфесії і те, й інше краще, аніж у нас. І лише втрачаючи свою тотожність та приналежність, людина бачить, що насправді вона втратила. Кожна релігійна спільнота має свою певну харизму; але щоб у повноті віднайти себе у цій спільноті, потрібно часто запитувати себе: "А що позитивне я вніс у цю спільноту і як можу реалізувати себе як активний християнин?" Відтак зникне потреба міняти конфесію, що ніколи не принесе людині бажаного результату. Досконалої спільноти не існує, існують лише спільноти, які прагнуть досконалості.

Щиро дякую за розмову.

Розмовляла Ірина ОСТРОВСЬКА
Джерело: Католицький вісник "Kairos"

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове