Шолом спасіння

• Категорія:

• Зброя

Апостол Павло говорить до церкви в Ефесі і до кожного християнина, щоб взяти шолом спасіння як один з елементів зброї: «Візьміть також шолом спасіння...» (Еф. 6, 17). Для римського воїна, на прикладі якого Павло хоче нам показати важливість і функції цього елементу спорядження в житті християнина, шолом, хоча його і вдягали в останню чергу та й то за допомогою зброєноші, був обов'язковим. Шолом був зроблений з бронзи, а в середині оброблений шкірою, завдяки цьому він щільно прилягав до голови, водночас не завдаючи жодного дискомфорту. Також шолом був надзвичайно гарної форми і служив ще і прикрасою для воїна. Він повністю захищав голову, і мав спеціальні виступи для захисту щік і підборіддя. Слово шолом відповідає грецькому слову perikephalaia, де peri, означає навколо, а kephalaia перекладається як голова.

Усім відомо, що голова одна з найважливіших частин людини і потребує неабиякого захисту. Адже навіть незначне поранення в голову практично унеможливлює подальші зважені дії, а під час битви таке поранення може призвести до остаточної загибелі воїна. Навіть у будь-якій бійці цілю суперників в першу чергу є голова, оскільки саме вона є фактично центром і рушійною силою усієї людини. В голові розміщений мозок, завдяки якому ми можемо думати, аналізувати і приймати рішення. Голова є «штабом» для всього воїна. Тому шолом є надзвичайно важливим і легковажити ним не дозволяв собі жоден римський воїн.

Що ж для нас має бути тим шоломом і для чого нам так захищати нашу голову, якщо наша боротьба не є тілесна? Павло каже нам, що для нас як Христових воїнів захистом має бути шолом спасіння: «Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любови й шолом надії на спасіння» (1 Сол. 5, 8). З цього рядка бачимо, що нашим шоломом має бути надія на спасіння. Це саме те, що робить нас повністю захищеними. Це і є той вид зброї, який дає можливість взагалі йти в бій. Якщо би ми не мали надії на спасіння, то все втрачає свій зміст, тоді вся інша зброя не має значення, тоді ми не маємо цілі. Та завдяки нашому Цареві - Ісусові ми вже наперед маємо те, про що римському воїну навіть не «снилось». Кожен, хто стає християнином, отримує те, що не може отримати жоден воїн, в якому б найдосконалішому війську він не служив, а саме: життя вічне в місці, де не буде ні смерті, ні скорботи, ні плачу, ні болю (Одк. 21, 4) ... і це є Небо. А що найголовніше, що там завжди з нами буде наш Командир, наш Визволитель - Христос. Якщо кожен з нас усвідомить, яка нагорода очікує Христового воїна, то будь-що інше, земне і тимчасове, повністю втрачає свій зміст. Це є надзвичайно потужна зброя. І що важливо, диявол про це також дуже добре знає і докладає неабияких зусиль, щоб цей вид зброї був у нас недосконалим, або небоєздатним, і, на жаль, йому це вдається зробити з багатьма людьми. Павло закликає нас бути тверезими, тобто свідомими цього.

На прикладі римського воїна, якому шолом одягав зброєноша, мусимо зрозуміти, що так само ми не здатні самі на себе одягнути шолом спасіння, тому мусимо дозволити, щоб це зробив для нас Христос. Оскільки самі такого захисту для своєї голови, яким є надія на спасіння, ми не можемо ні виготовити, ні будь-де взяти. А кожна можливість захистити себе там, де немає Христа, або там, де Його нам показують не таким, яким про Нього розповідає Слово Боже, - це все диявольські шоломи, які не дають вічного спасіння, хоч і можуть це обіцяти і примусити в це повірити, а дають вічну погибель. «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися» (Еф. 2, 8-9). З цих рядків ми бачимо, що Бог дарує нам спасіння, дарує нам шолом, як і дарує кожен вид зброї, але спасіння в особливий спосіб. Його не можна здобути за якісь надзвичайні заслуги, а тільки прийняти як незаслужений дар і намагатися не втратити. На жаль, багатьох християн диявол переконав, що вони можуть заслужити собі спасіння, і такі люди докладають багато зусиль, щоб бути добрими християнами, а потім дуже легко впадають в зневіру. В такому випадку потрібно покаятись і з вдячністю прийняти дар спасіння, визнаючи, що Ісус на хресті все зробив за мене, і не привласнювати собі наслідків Його жертви. «Тож пам'ятайте, ви, колись погани тілом, - яких звуть "необрізанням" ті, що звуться "обрізанням", довершеним рукою на тілі, - що ви того часу були без Христа, відлучені від прав ізраїльського громадянства й чужі заповітам обітниці, без надії і без Бога в цьому світі. Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров'ю Христовою» (Еф. 2, 11-13). Бачимо, що завдяки Христові, Який пролив за нас свою кров, ми стали близькі Богові. Ми не мали ніякої надії, але завдяки Христові ми стали спадкоємцями всіх обітниць ізраїльського народу, ми стали Божим народом разом з Ізраїлем, ми всі отримали надію на спасіння. Сам Христос нам говорить: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки...» (Ів. 11, 25-26). Ісус говорить, що Він є спасіння, а Його слово не може бути не правдиве, воно навіть з плином часу залишається незмінним. Отже сам Христос дає нам шолом спасіння, якщо ми віруємо в Нього.

З попередньої цитати можемо зауважити, щоби бути спасенним - необхідно вірити. Тай і вся проповідь Христа базується на вірі, що Він є Спаситель в абсолютному розумінні цього слова. Тож бачимо, що надія тісно переплітається з вірою. Якщо пороздумуємо, що таке надія, то можемо прийти до висновку, що це віра розуму. В розділі щит віри ми говорили, що віра - це сукупність віри серця і віри розуму. І фактично щит захищає серце, тобто нашим щитом більшою мірою є віра серця. А шолом захищає нашу голову - наш розум, нашим шоломом є віра розуму. Також варто підкреслити, що віра розуму нерозривно пов'язана з вірою серця. Що більша в нас віра розуму, то більша в нас віра серця. Якщо наш розум не буде повністю переконаний в тому, що ми отримали спасіння, тоді нашому серцю буде важко вірити. Ми повинні тримати свій розум під повним захистом.

«Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних, бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові» (2 Кор. 10, 3-5). Цими словами апостол Павло показує нам, якою і проти кого має бути наша боротьба. Також можемо побачити, що полем бою є наша голова - наш розум. Найпоширеніша атака на нас є атака нашого розуму, наших думок. Завдання диявола зробити так, щоб ми роздумували так, як йому це вигідно. А це в першу чергу, щоб взагалі не думали з погляду вічного життя. Він намагається змусити нас думати так, ніби наше життя мало місце тільки на землі. Намагається прив'язати наші думки виключно до матеріального. І якщо йому це вдається, то ми стаємо небоєздатні, якщо ми забуваємо, що спасенні, то відповідно наші подальші дії не будуть мати чим живитися. Ми не зможемо ані самі нормально функціонувати, ані іншим нести радісну звістку. Шолом, хоч і на перший погляд не видається не таким важливим, але має чи не найбільше значення для нас.

Жити як спасенна людина означає мати шолом спасіння на озброєнні. Якщо в нас немає надії, то ми не ми не маємо спасіння. Якщо наше спасіння не є побудоване на Ісусі Христі, то наша надія марна і замість Божого шолому ми носимо диявольський: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4, 12). Завдяки Ісусовій жертві на хресті ми отримали найважливіше спасіння, яке тільки може бути, а це спасіння від влади гріха, спасіння від влади смерті. Якщо смерть над нами немає більше влади, то що нам тоді може стояти на перешкоді? Але якщо цього не знає наш розум або ж не використовує цього, то ми стаємо знову підвладні гріхові. Ми не можемо поводитись, як вільні нові творіння. Ми тоді думаємо, як раби, як люди підвладні рабству гріха, ми думаємо так, як думають невідкуплені люди. Тоді наші думки перебувають під проводом духа світу, а не Духа Божого, наші думки немовби в ув'язненні.

Що ж нам потрібно для того, щоб завжди в нас був шолом спасіння? Як нам берегти свій розум? Насамперед, як ми вже говорили, нам потрібно з вдячністю прийняти цей Божий обладунок, яким є шолом спасіння, яким є дар вічного життя, і зберегти його до другого приходу нашого Визволителя і Царя, воїнами якого ми покликані бути.

«Отож, кажу і в Господі вас заклинаю, щоб ви більш не поводились, як поводяться погани, що ходять у марноті свого ума, бувши запаморочені умом, далекі від життя в Бозі із-за свого неуцтва, що є в них, та через зачерствілість свого серця» (Еф. 4, 17-18). Звідси ми бачимо, що повинні позбутися старого думання, яке не є згідним з Євангелієм. Нам потрібно вдягнутись в нову людину, омиту Христовою кров'ю, і перестати поводитись, як поводяться погани. Нам потрібне нове правильне думання. Основною характеристикою християнина є те, що він має правильне думання, він знає в якому напрямку скеровувати свої думки. Якщо подивимось, що означає навернення, то побачимо цікаву річ. На грецькій мові навернення буде metanoja і воно означає зміну способу думання. Якщо ми навернулись, приймаючи Христа паном і спасителем свого життя, то це має супроводжуватись зміною нашого думання. Ми перестаємо думати і поводитись так, як людина, яка живе світським життям. Проте буває, що людина приймає Ісуса як свого спасителя, але не готова докладати зусиль, щоб поміняти своє думання, вона приймає тільки те, що їй підходить. Такі люди закривають себе на дію Святого Духа, не дозволяють, щоб Він оновив їх розум і з часом знову повертаються до світського життя.

Наш розум повинен бути повністю захищеним Божим Словом, ми повинні повністю зануритись в науку Христа. Наш розум потребує твердого знання, що ми спасенні. А це можливо тоді, коли ми будемо щонайменше добре пам'ятати ті цитати зі Святого Письма, які стосуються нашого спасіння. Нам потрібно регулярно живити свій розум Божим Словом, регулярно спілкуватися з Ісусом, щоб Він впорядковував наші думки, щоб ми не противились веденню Святого Духа. «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим. 12, 2). Точно так само, як римського воїна впізнавали по тому, що в нього був надзвичайно гарний шолом, так само християн мають впізнавати по тому, що вони дивляться на речі іншими очима, а їхнє думання відрізняється від думання світу. Щоб наша голова була під Божим захистом, мусимо живучи в світі роздумувати інакше, ніж світ. Адже від того, як ми думаємо, значною мірою залежить, чи успадкуємо ми спасіння чи ні. Якщо ми поставимо на перше місце завдання пізнати для себе і виконати Божу волю, то можемо бути впевнені, що ми не втратимо Божого дару.

«Говоріть лише у глузді Божих слів, служіть лише у дусі тієї сили, яку дає Бог, щоб у всьому прославлявся Бог через Ісуса Христа, якому слава й сила по вічні віки! Амінь» (1 Пт. 4, 11). Цим рядком Петро говорить нам, щоб ми говорили лише так, як говорить Біблія. А щоб ми говорили у глузді Божого слова, ми повинні думати у глузді Божого слова. Для прикладу, якщо Христос нам говорить, що ніхто крім Отця не знає, коли буде кінець світу і прихід Ісуса, щоб вершити остаточний суд, то значить, що так воно і є. Ісус навіть наголошує, що і ангели про те не знають. «А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - лише один Отець» (Мт. 24, 36). Тому, коли хтось переконує, що він знає день, коли це станеться, то він автоматично ставить себе на рівні з Отцем, а так може поводитись хіба що диявол або людина, яка діє під його впливом, оскільки ця думка противиться глузду Божого слова. Наше завдання в ім'я Ісуса Христа відкидати такі думки, і вже при самому корені їх обрубувати і не вступати в діалог з дияволом. Наслідком такого діалогу може стати втрата спасіння, як бачимо на прикладі наших прародичів Адама і Єви, оскільки Єва вступила в діалог зі змієм.

Ще одним прикладом того, як дияволові вдається нав'язати своє думання, є той факт, що зараз дуже поширена думка про рівність всіх релігій, про те, що Бог в кожній релігії один і той самий, просто по різному називається і що з кожної релігії можна взяти щось добре і створити одну універсальну релігію. Але це аж ніяк не є роздумуванням в межах Божого слова: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор. 6, 4-5) і «Один Господь, одна віра, одне хрищення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх» (Еф. 4, 5-6). Слово Боже каже нам, що Бог є тільки один, що більше, диявол добре знає про це: «Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують, та тремтять» (Як. 2, 19). Наш захист проти диявольських перекручень Святого Письма - шолом, який дав нам Христос.

Обов'язок кожного християнина перевіряти звідки прийшла та чи інша думка, те чи інше твердження, де і від кого я його почув, чи можу я вірити тому, хто мені говорить. Перш ніж прийняти якусь думку за істину чи почати робити якусь дію, християнин має перевірити чи це не противиться Святому Письму, науці Церкви. Ми повинні знайти, що про це пише в Біблії і беззастережно вірити тому, що там написано. І що дуже важливо: не й ти навіть на найменший компроміс з дияволом. Можна визначити чи в мене правильні думки, чи ні, якщо проаналізувати чи те, про що я думаю, наближає мене до Бога, чи навпаки віддаляє. Чи думка приносить мені Божий мир чи роздратування, пригнічення, незадоволення, страх, депресію.

«Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає, але в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає» (Пс. 1, 1-2). Вже в перших рядках першого псалма Бог говорить до нас, що ми блаженні, коли розважаємо над Його законами. Якщо ми не роздумуємо над Божими законами, над Його словом, то звідки як в нас може сформуватись Біблійне думання. Якщо ми не пізнаємо нашого Творця, то ми не і не пізнаємо, хто ми. Адже ми сотворені на Його образ і подобу. Якщо кожен з нас проаналізує свої думки, то може побачити, на якому етапі навернення він є. Адже про що ми найбільше роздумуємо, те і є нашим Богом. Якщо найбільше часу я думаю про бізнес, роботу - то це і є моїм богом. Якщо про дружину, сім'ю - то це є моїм богом. Якщо про друзів - то вони є моїм богом. Навіть якщо я роздумую більше над Божим Словом, але при цьому не бачу Того, Хто дав його мені, то і це не є правдиве думання.

«Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі» (Фил. 2, 5). У посланні до Филип'ян Павло каже нам дуже цікаву річ: щоб ми мали такі думки, які мав Христос, щоб роздумували так, як роздумував Він. Як нам знати, про що роздумував Христос? Подивімось, що говорив про це сам Господь: «Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити» (Ів. 4, 34). Тут і ще в багатьох інших місцях ми можемо побачити, що Ісус прийшов робити те, що йому доручив Отець. Ісус повністю вершив волю Отця і не робив нічого від себе. Відповідно Він і роздумував про те, що йому заповів Отець. Точно так само повинні робити і ми - вершити волю Божу. Тільки тоді, як ми приймемо рішення нашої свобідної волі - виконувати волю Божу, тільки тоді наше думання буде вподібнюватись до Ісусового думання і тоді наша надія, наш розум будуть в безпеці. Павло на власному прикладі показав нам, що він для того зробив, щоб повністю посвятити себе вершенню волі Божої і тим самим стояти на шляху правильного думання, плекати ті самі думки, що були в Христі Ісусі. Але ще перед тим важливо підкреслити, що до зустрічі з воскреслим Христом в нього був зовсім інший спосіб думання, він бачив речі зовсім з іншого боку. «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у смерть його христилися? Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим, 6, 3-4) і «Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я -розп'ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 19-20). Павло каже, що він вмер для Христа, щоб з Ним жити. Павло сам добре усвідомив і вчить нас, що Ісус звільнив нас з під влади страху смерті. Але щоб не піддаватись диявольським атакам, він вже похоронив в собі стару людину, старий спосіб думання, він вийшов зі світу. В такому стані дияволові надзвичайно важко атакувати його розум. Адже найбільший його козир це страх смерті та сумнів у вічному спасінні. А Павло каже: «Я вже мертвий, бо мене не цікавить таке життя, яке пропонує світ». Саме тоді, коли апостол Павло це зробив, він став потужним Божим знаряддям. Це маємо зробити і ми.

Однією з найголовніших перепон для онови нашого думання є сатанинські твердині. Про це також той самий Павло говорить в посланні до Коринтян, вище ми вже про це згадували: «Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних, бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові» (2 Кор. 10, 3-5). Святому Духові важко змінити наш спосіб думання, якщо ми своєю вільною волею постановили думати тільки так і не інакше. Наприклад, ми вирішили, що для спасіння нам не потрібно жити в спільності з іншими членами Церкви чи спільноти. А ця думка противиться Божому Слову, бо кожен християнин є частиною Христового тіла і покликаний дбати про інших членів в Христовому тілі. Святий Дух хоче міняти нас за допомогою інших людей, але ми на цю ласку себе закрили, в нас виробилась твердиня, яку потрібно зруйнувати. Ми повинні відкликати це рішення, яке ми зробили, покаятись і дозволити Святому Духові залікувати наслідки цієї твердині. Вище ми говорили про те, що ми повинні перевіряти наші думки, чи вони не противляться Божому Слову. Та якщо ми цього не зробили в тому чи іншому випадку і прийняли думку, яка не є Божою, і живемо з нею, то це переважно переростає в сатанинську твердиню, тоді ми втрачаємо Божий шолом. Що в кінцевому результаті може призвести і до втрати спасіння в Небі.

Слову твердиня відповідає грецьке слово ochuroma, воно використовувалось для означення укріплення, замку, а також в'язниці. Отже нам потрібно руйнувати укріплення і в'язницю, в якій диявол може нас тримати. Це укріплення фактично не дозволяє, щоб наш розум зцілювався в тій чи іншій ділянці. Твердиня не дає можливості Святому Духові торкатись певної ділянки нашого думання і виступає в ролі укріплення проти Святого Духа, в той час як в'язниця не дозволяє нам вийти на волю і правильно думати в Святому Дусі.

Щоб звільнитися від твердині нам найперше потрібно перепросити нашого Бога за те, що ми прийняли в своє життя диявольське твердження і жили згідно з ним. Потім знайти цитату зі Святого Письма, яка показує, що це твердження є неправильне, і проголошувати Боже Слово в своє життя. І це треба робити доти, доки те, що ми проголошуємо, не стане нормою для нашого життя.

Надією для християнина є оптимізм побудований на Євангелії. Більше того, наш оптимізм є повністю реалістичний. Такого оптимізму, якого подарував нам Господь, не існує в світі. Що може зрівнятися з вічним життям. І що більше ми можемо завжди відновлювати, збільшувати свою надію на життя вічне через оновлення Божого союзу в Ісусі Христі. А цим є Пресвята Євхаристія, союз з в крові Ісуса Христа. «Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: "Беріть, їжте: це моє тіло." Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: "Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26, 26-28). Христос, знаючи нашу слабкість бажає нас на протязі усього нашого життя омивати своєю кров'ю. Приймаючи тіло і кров Ісуса, ми звільняємось від всякого гріха, який ми вчинили. Причиною того, що наша надія може ослабнути, є гріх. Адже неправильне думання в цій чи іншій ситуації спонукає нас ще й діяти згідно з нашим неправильним думанням, а це є гріхом. Ісус каже, що Він хоче нам кожного разу прощати, кожного разу, як ми падаємо, Він хоче нас піднімати. Гріх віддаляє нас від Бога, а відповідно і думати ми починаємо по-іншому, ми починаємо втрачати союз з Богом. Але Ісус закликає нас прийняти Його тіло і кров і звільнитись з під влади гріха, оновити союз. Христос нас в таємничий спосіб хоче вподібнювати до себе, бо коли ми приймаємо Його тіло і Його кров, то ми приймаємо самого Христа. А якщо ми вподібнюємось до Христа, то відповідно наші думки стають такими, як в Ісуса, в нас в надприродній спосіб перемінюється спосіб думання.

Шолом, який Христос дає кожному воїну свого війська, є захистом від ворожих атак в повному розумінні цього слова. Ми вже говорили, що основною характеристикою шолома для християнина є надія на спасіння завдяки Христовій жертві. І це в більшій мірі стосується загального призначення шолому. Та шолом нам потрібен кожного дня і в кожній ситуації. Тому що кожна окрема ситуація, в якій ми опиняємось, вершачи своє служіння є окремою битвою. І від результатів окремих битв може залежати наш кінцевий результат. Ворог буде намагатися атакувати, наносити удари в область нашого розуму в кожній битві. І в кожній битві ми маємо мати надію на Бога. Диявол намагається кожного разу зробити так, щоб ми втрачали надію на Бога і покладались виключно на власні сили або ж пропонує нам шукати союзу з іншими не божими силами. «Щасливий чоловік, який на Господа вповає і чия надія в Господі. Він, немов дерево, посаджене над водою, що до потоку простягає своє коріння; як прийде спека, воно не боїться, і листя його зеленіє; під час посухи йому байдуже, воно не перестає родити» (Єр. 17, 7-8). З цих рядків ми бачимо, що Бог обіцяє повний захист для тих, хто надіється на нього, і більше того, коли наша надія буде на Господа, то ми завжди почуватимемося щасливими. І таке щастя є правдиве, воно не зникає, а навпаки пізніше переходить у вічне щастя, воно відрізняється від того щастя, яке ми можемо отримати живучи в світі та маючи світський спосіб думання. Адже світ не приймає дару відкуплення, світ підпорядковується владі гріха і є тлінний. Отже в світі щастя не існує довго, бо воно так само підпорядковується владі смерті і є тлінне. Навіть якщо виникає найкритичніша ситуація, ми в безпеці. Навіть якщо сили природи будуть нас атакувати, то ми в безпеці. Як прийде спека чи інша стихія, то вона завдасть шкоди тільки тим, що в світі, а нас Господь буде живити живою водою. Ті, що в світі, зазнають поразки, через те, що світ залежний від матеріального, а християнин - ні. «Не переможе цар великим військом і не спасеться лицар силою великою. Марна надія конем перемогти, він не врятує великою силою своєю» (Пс. 33, 16-17). Ніхто і ніщо не може замінити ту надію, яка надією є на Боже спасіння. Дияволові це добре відомо, і він завжди буде намагатись, щоб наша надія на Бога була другорядною, він завжди спрямовує наші думки до надії на земних царів. І якщо ми дозволимо, щоб ці думки взяли верх, то програємо, а відчуття поразки прийде в найбільш неочікуваний для нас момент.

«Відсунута надія - мука серця...» (Прип. 13, 12). Якщо ми втрачаємо надію, тоді ворожа стріла ранить нашу голову, а це призводить і до того, що диявол ранить і наше серце. Ми говорили, що надія - це віра розуму. Якщо втрачаємо віру розуму, то це призводить і до втрати віри серця. А це вже втрата взагалі віри як такої.

Насамкінець погляньмо ще на одну подію, яка описана в вісімнадцятій і дев'ятнадцятій главі другої книги царів. Військо ассирійського царя взяло в облогу Єрусалим. Це було надзвичайно велике кількісно і надзвичайно озброєне військо. Вони переважали ізраїльтян бо багатьох параметрах в декілька разів. Шансів на перемогу для юдеїв були приблизно рівні нулю. І ще до того всього вони були повністю оточені ворожим військом. Також ассирійське військо було надзвичайно емоційно піднесене бо вони завоювали вже багато інших царств. «Нехай вас Єзекія не зводить, бо він не зможе визволити вас із моєї руки. Нехай Єзекія не подає надії на Господа, кажучи: Господь напевно визволить нас, це місто не потрапить у руки ассирійському цареві. Не слухайте Єзекії, бо так говорить ассирійський цар: Зробіть мир зо мною, піддайтеся мені, і кожний їстиме свій виноград і смокви й питиме із своєї ритви, покіль я прийду й заберу вас у таку землю, як ваша, у землю, багату на пшеницю й на вино, землю, багату на хліб і на виноград, у землю маслин і меду, і будете жити, не помрете. Тож не слухайте Єзекії, бо він вас зводить, кажучи: Господь вас визволить! Хіба боги народів визволили, кожен свою землю, з рук асирійського царя? Де боги Хамату й Арфаду? Де боги Сефарваїму, Єни й Івви? Де боги Самарії? Чи ж визволили вони Самарію з моєї руки? Котрий з усіх богів земель визволив свою землю з моєї руки? І Господь мав би визволити Єрусалим з моєї руки?"» (2 Цар.18, 29-35 ).

І як в цьому випадку діє диявол, який добре знає, що навіть всіх цих переваг є замало для того, щоб перемогти Божий народ. Диявол починає атакувати розум юдейського війська, починає робити все, щоб була втрачена надія. Він подбав про те, щоб його почула значна частина юдейського війська. І що він каже:«Зупиніться, на кого ви надієтесь, не будьте дурні, будьте реалістами, майте здоровий глузд, ви всі загинете, а ми подбаємо, щоб ваша смерть була в муках, Господь вас не в змозі врятувати. Подивіться чи боги тих народів, які ми вже завоювали, врятували їх, здайтесь нам». Якщо подивитись з точки зору здорового глузду, то їм потрібно здатись і просити в ворога помилування, але з точки зору Божого способу думання ситуація інша. Що робить цар Єзекія? Після почутого він відчув атаку на свій розум, він побачив, що ворог хоче змусити його сумніватись в Тому, на кого він завжди покладався. Якщо би він дозволив, щоб ті диявольські думки його опанували, він би втратив надію, але він, не гаючи часу, не покладаючись на власне думання, йде в храм молитись: «Одно є правда, Господи, що ассирійські царі спустошили народи й землі, і повкидали богів їхніх у вогонь, бо то ж і не боги, а діло рук людських, дерево й камінь, тим і могли їх понівечити. Але тепер, Господи, Боже наш, вирятуй нас із його руки, благаю, щоб усі царства на землі зрозуміли, що тільки ти, Господи, Бог."» (2 Цар. 19, 17-19). Вже в самій молитві Єзекія визнає, що вся сила ассирійського війська є ніщо проти живого Бога. Та й інші вже завойовані народи покладались не на нашого Бога, а на своїх ідолів. Єзекія побачив, що диявол дуже хитро прирівняв ідолів інших народів до живого Бога.

Звичайно, Бог вислухав юдейського царя і не залишив його, бо його слово ніколи не міняється, він завжди є вірним союзником: «Тієї ж самої ночі вийшов ангел Господній і побив у ассирійському таборі 185 000, і як повставали рано-вранці, - аж ось усі ті лежать трупом, мертві» (2 Цар. 19, 35). Для ненаверненої людини це чимось неймовірним, але аж ніяк для християнина. Тож не дозволяймо дияволові ослаблювати нашу надію на Господа, які б обставини в нас не були. Візьмімо шолом спасіння разом з усім військовим спорядженням і будьмо непереможні. Не забуваймо, що сьогодні ми потрібні Христові, можливо, так, як ніколи раніше.

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове