Християни в Сирії

28-07-2010

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Азії |
• інтерв'ю

Християнство в Сирії сягає часу ще до навернення святого апостола Павла, але у наш час крихітна християнська спільнота веде боротьбу за виживання. Церква є меншістю, і християни ризикують втратити своє культурне надбання, пояснює архиєпископ Дамаску Самір Нассар. Він очолює помісну Церкву з 2006 року.

У інтерв'ю, даному порталу під назвою «Де ридає Бог», створеному Католицькою мережею радіо і телебачення в співпраці з благочинною організацією «Допомога Церкві в біді», архиєпископ розповідає про труднощі, з якими стикається Церква в Дамаску, а також про свою надію.
«Сирія - країна давньої християнської традиції, вона нараховувала 33 тисячі храмів. В ті часи християни складали більшість населення, про що свідчать важливі історичні пам'ятники. Ще сьогодні існують і діють багато християнських богослужебних будівель. Християни - не гості в Сирії. Їх коріння тут, де вони жили пліч-о-пліч з мусульманами, починаючи з VII століття.

Християнство глибоко закорінилося в Сирії набагато раніше за Іслам. Воно було присутнє в Дамаску ще до святого Павла, який хрестився і знову отримав зір в Дамаску.

Християни в Сирії поділяються сьогодні на три групи: на монофізитські Церкви (Сирійська Православна і Вірменська Апостольська), що мають своїх Патріархів в Дамаску. Крім того, є Греко- православна Церква, найбільша по кількості віруючих. Нарешті, присутні спільноти Католицької Церкви і протестанти.

Всі ці Церкви, за винятком протестантів, прибулих в минулому столітті, - давні. Я -- пояснює архиєпископ Нассар --належу до Маронітської Церкви, заснованої в V столітті святим відлюдником Мароном, який жив в пустелі між Алеппою і Антіохією.

Впродовж першого тисячоліття ми, мароніти, проживали в Сирії, потім пішли в ліванські гори, а сьогодні живемо всюди: від Австралії до Америки. Більше половини нашого населення проживає за межами Близького Сходу.

Тут, в Сирії, ми складаємо від 8 до 10 відсотків населення, а дехто стверджує про 4 - 5 відсотків. Таким чином, ми - меншість, менше одного мільйона з 21 мільйона мешканців.
Найчисленніша спільнота - це мусульмани-сунніти, що становлять приблизно 80 відсотків населення. Є і Іслам іншого типу, що називається «алауїти».

Всі ми жили разом впродовж 1400 років. Впродовж історії виникали проблеми, проте ми співіснували і продовжуємо співіснувати і понині. У моїй єпархії в Дамаску є мечеть якраз навпроти моєї резиденції. Ми чуємо їх молитви, а вони чують наші. Наше співіснування виражається в повсякденності. Я сам підтримую контакти з мусульманами: вони відвідують нас на Різдво і Пасху, а ми їх - на Ашуру, Рамадан і Ійд-ал-Фітр. Воістину ми - єдина сім'я.

Толерантність по відношенню до християн підтримується завдяки зусиллям уряду, який дбає про меншини. Він присікає конфлікти між мусульманами і християнами. Уряд відіграє дуже важливу роль в цьому і діє успішно.

Мусульмани не навертають наших віруючих насилу, проте якщо християнська сім'я живе в будівлі з 12 мусульманськими сім'ями, якщо їх діти грають разом, відвідують школу, то поступово вони засвоюють більше мусульманське вчення, ніж християнське. Ми відступаємо, оскільки знаходимося в стані слабкої меншості, і не отримуємо достатньої підтримки, щоб жити згуртовано, укріплювати нашу віру, передавати нашим дітям основи релігії в наших місцевих Церквах.

Проблеми виникають, коли молодий християнин бажає одружитися з мусульманкою: він повинен навернутися. Йдеться про прадавній закон, який не підлягає зміні. Ніхто не заставляє християнського хлопця одружуватися з мусульманкою, але 95 відсотків дівчат - мусульманки, а лише 5 відсотків сповідують християнство. Звичайно, що чаші терезів схиляються до мусульманок. Так ми теж втрачаємо віруючих.

Щодо переходу мусульман до християнства справа є інакша. Багато мусульман приходять в наші храми, вивчають катехизм, беруть участь в наших зустрічах, але вони не можуть хреститися. Вони можуть бути «таємними християнами» в своїх серцях. Коли вони приходять до нас, ми їх приймаємо з відкритим серцем. Дехто відвідує Святу Месу, читає Біблію і Закон Божий. Приходять, так, але публічно вимушені залишатися мусульманами.

Якщо до мене приходить молода людина з бажанням прийняти Хрещення, то я можу прийняти її, але не хрестити. Інакше виникнуть проблеми з урядом. Всупереч усьому, наша Церква радісна, активна, динамічна; а наше екуменічне життя також процвітає.

Ми працюємо разом. У Дамаску є десять єпископів: п'ять православних і чотири католицьких. Раз на місяць ми збираємося, обговорюємо пастирську роботу, молимося разом. На Літургію приходять не лише католики, а також православні і інші християни, а мої віруючі також відвідують православні богослужіння. Це сприяє згуртованості і робить нас однією великою сім'єю.

Споглядаючи Близький Схід, ми бачимо війну між Туреччиною і Курдистаном, війну в Іраку, війну між палестинцями і ізраїльтянами, а також війну в Лівані. Сирія - єдина країна цього регіону в мирному стані. Тому багато хто втікає до Сирії, єдиної спокійної для проживання країни в цій частині світу. Приїжджають жити, працювати, молитися і вчитися. Дамаск - університетське місто. Якби не було Сирії, більшість християн покинули б Близький Схід».

В кінці інтерв'ю архиєпископ Нассар додав: «Я повинен плекати надію. Ми - Церква надії, ми не можемо бути песимістами. Адже Ісус Христос сам був біженцем, мучеником, а це додає нам сил».

переклад Milites Christi Imperatoris