Категорії

Search

Tags

Ексклюзивне інтерв'ю отця Ксаверія Кнотца для Milites Christi Imperatoris

17-09-2010

  • Категорія:


15-16 вересня у Львові о.Ксаверій Кнотц, монах чину капуцинів з Польщі, взяв участь у подіях, пов'язаних з презентацією широкій громадськості його книжки "Секс, якого не знаєте", надрукованої українською мовою видавництвом "Свічадо". Отець Ксаверій любязно погодився відповісти на запитання кореспондента Milites Christi Imperatoris:

- Більшість дорослих людей, які здатні вести статеве життя зараз, виховані в Радянському Союзі. В Радянському Союзі, як відомо, сексу не було, тобто ця тема належала до табу тем радянського суспільства. Тому у нашому пострадянському суспільстві ця тема баналізується і вульгаризується. Як, на Вашу думку, Церква може зарадити цьому лиху?

- Ми всі чуємо, що це неправда, що власне сексу нема. Однак, деколи надалі так поводимось, ніби його не було. І це є такий недолік розмов на сексуальні теми, який дуже шкодить подружжю. Сьогодні є так, що в ЗМІ (і на Україні) говориться багато, але це таке «говоріння», таке «ніщо», можна сказати. Це не такі теми, які потім можна перенести до подружжя, де вже поважно трактуються стосунки і секс. Ті розмови нічого вартісного особі не повідомляють. І тому ми маємо почати говорити власною мовою, яка звертає увагу на побудову зв'язку. Коли весь час ставиться запитання: чи те, що між нами відбувається - у вимірі тілесної близькості - допомагає нам любити один одного, переживати те, що ми є близькими один до одного, що дбаємо один про одного, і дбаємо в тому значенні, щоб другій особі було приємно, щоб вона почувалась сексуально задоволеною. І сьогодні немає іншої можливості, як шукати ту нашу ідентичність, як католиків. І важливо порушувати всі теми, які є важливими. Чи то говорити про Господа Бога в любовному зв'язку між чоловіком і жінкою, але говорити також про відмінності між чоловіком і жінкою, які треба знати, щоб добре розуміти один одного в подружжі, щоб часами не осуджувати, про темпераменти, які впливають на нашу поведінку в світі, говорити про сексуальне життя, але власне в контексті зміцнення віри. А також зачіпати інтимні речі. Я мав щойно інтерв'ю на радіо, і слухачі мене питали (не я підняв цю тему, а вони) про оральний і анальний секс. Люди тут мають питання, чогось не розуміють. І цей приклад показує, що треба говорити про все: про те, що становить людське життя, які є проблеми в подружжі, що їх турбує - про все говорити, і тоді завжди є більша ймовірність, що більше подруж будуть щасливими, будуть розуміти один одного і що вони зможуть між собою поговорити про те, чи їх співжиття приносить їм задоволення, чи ні, чи вони наближуються один до одного, чи навпаки - віддаляються.

Більшість пар, які приїжджають до нас на реколекції належать до якихось церковних рухів. Ті, що ходять до церкви тільки в неділю - вони на реколекції не їздять, хіба деколи дехто з них. Ті, хто хоче слухати науку Церкви - це люди, котрі дійсно особисто ввійшли в Церкву. І як вони вже ввійшли, то вже дбають про своє життя з Богом, їм вже залежить на житті з Господом Богом. І, знову ж таки, ті, кому не залежить на житті з Богом, дивляться на це все лише ззовні - дивляться або як на сенсацію, або типу «добре, що Церква говорить на ці теми. Підтримуємо. Але то її внутрішня справа». Можливо, вони колись якусь книжку прочитають, можливо довідаються, що Церква не є така «зацофана», що вона має свою рацію, і над тою рацією треба задуматись. Навіть як не будемо слухати, то, можливо, щось там в тому серці пробудиться - різні занепокоєння, - і це є певна євангелізація.

- Чи пари мирян допомагають Вам у Вашій праці, в тому служінні?

- У моєму служінні теж допомагають пари мирян, бо вони потім краще говорять про сексуальність, можуть приїхати на чергові реколекції і провадити їх, бо вже не бояться того, що буде. Також можуть щось розповісти про своє сексуальне життя, бо вони вже пройшли той певний етап і бачать, що покращилось, і їм простіше вже щось на основі цього розповісти. А другим парам важливо це послухати, бо їм цікаво почути саме подружжя. Я надаю імпульс, відкриваю певну тему, а потім люди починають говорити між собою, дискутувати, як то в них виглядає. Дуже цікаво те, як подружжя розповідає про свої переживання, про свій досвід, на безпечному грунті, це не є глибокі подробиці з їх життя, а класичні проблеми, які появляються в кожному подружжі. Наприклад, говорять про те, як дають собі раду з комунікацією перед місячними (жінки) чи з очікуванням на неплідний період і пов'язані з тим труднощі. І це є дуже плідні розмови, бо потім люди кажуть, що бачать, що у всіх є одні і ті ж проблеми, роблять такі ж помилки. Вони бачать, що не є такими злими, як вважали себе. Це теж дуже важливо в Церкві, де є дуже багато гріхів, і ця сексуальна сфера завжди розглядається в категорії тяжких гріхів, щоб побачити, що є однакові проблеми у дуже добрих подружжях, які стараються жити з Богом, але відомо, що вони є на шляху до святості, що вони є слабкими людьми. І коли люди обмінюються цим досвідом, то бачать, що вони є нормальними, що мають нормальні проблеми, і це їх заспокоює.

- Дякую. Зараз у нас є багато тих, хто шукає властиво східну християнську ідентичність, маю на увазі католицьку східну ідентичність, у традиції Православних Церков. А Православна Церква говорить про сексуальність як про щось таке типу «необхідне зло». Наприклад, людина в часі посту не має права цим займатися в православних, чи священик, який мав напередодні співжиття з жінкою, не має права приступати до Престолу на наступний день. Наскільки таке уявлення про сексуальність людини шкідливо впливає на духовність людини і взагалі на ситуацію в Церкві?

- Дуже важливо відучитись говорити негативно про сексуальне життя подружжя, щоб в цій розмові не було маніхейських тенденцій. Маніхейство було нехристиянською єрессю, котра принижувала тіло (що воно походило від сатани, а душа була в Бога), і це має потім наслідком думку, що якщо людина має труднощі в сексуальній сфері, то принижує (звинувачує) своє тіло. А має не принижувати своє тіло, а бачити, що її серце є хворим і потребує оздоровлення від Христа - але серця, а не тіла. Тіло реагує нормально на те, для чого його Господь створив. І як ми то тіло використовуємо, залежить від рішення, прийнятого в нашому серці, в нашій волі, яку або маємо (дякуючи Святому Духові), або просто не маємо. Є в нас багато конфліктів терпіння, з якими не можемо собі дати раду. І щоб вийти з того маніхейського думання, треба позитивно говорити про співжиття, і трактувати Таїнство Подружжя, як таїнство зв'язку - тобто Бог входить у зв'язок між чоловіком і жінкою. І в тих стосунках, які вони утворюють, і через свою тілесність, і через сексуальність - дуже важливий елемент зв'язку - що в цьому Бог освячує і поєднує подружжя. Можна і зі зворотної сторони подивитись, що якщо подружжя дбає про сексуальне співжиття, то освячується. Якщо співживуть в свята, то нічого поганого не роблять, бо реалізують своє Таїнство Подружжя. Або можна навіть заохочувати співжиття в неділю, очевидно, якщо це можливо, бо не завжди плідний період циклу випадає на неділю, але якщо випадає, маєте вільний час, відпочили від роботи, то чом би й ні? Бо це є таїнство. Бог виніс подружню любов, сексуальні стосунки на вищий рівень. Бог визволив їх від гріха, щоб подружжя змогло переживати красиве поєднання свого життя - власне як дар від Бога. Якщо в цій перспективі дивитись на співжиття, як елемент подружнього зв'язку, який є таїнством, тобто де виявляється тайна Бога, усвідомлюють її люди чи ні, але власне тут є Господь Бог, в знакові тіл чоловіка і жінки. Якщо ми це так розуміємо, що власне сюди приходить Бог, то важливо щоб вони не відмовляли собі у співжитті, а навпаки надавали собі той зв'язок і будували його через співжиття, але не порушуючи своєї тілесності. І це вже є піст, коли пари намагаються жити відповідно до циклу плідності, якщо знають методи розпізнавання плідності, то неодноразово це чекання є для них важкою працею, бо власне тоді, коли є плідними, не мають співжиття, бо в той момент не є готовими до зачаття дитини. І то є піст, але не такий, якого треба спеціально шукати, а який сам з'являється на шляху нашого життя. І якщо ми реалізовуємо наше життя, шукаючи Бога, то буде багато ситуацій, де будемо робити щось, що вважатимемо дуже добрим і таким, що має сенс, але водночас є складним і обтяжливим. І це також стосується сексуального співжиття, бо не раз буває так, що котрась сторона не має охоти до співжиття, але вступає в нього з любові до чоловіка чи жінки, котрий/а його дуже сильно прагне. І тут, щоб відкрити такий вимір посту, такої християнської аскези, яка з'являється в нашому житті, щоб чекати, а не використати презерватив - це часами дуже велике випробування.

- В сучасному світі все більше і більше спостерігаємо гіперсексуалізацію. Всюди, якщо треба щось продати, то на тому мусить бути фотографія голої жінки, чи оголеного чоловіка, чи принаймні, якийсь натяк на це. Світ пропонує конкретний тиск на людину в цьому плані. На Вашу думку, на скільки цей вплив світу відбивається на ментальності людини-християнина, і зокрема католика, і як він собі з тим має давати раду?

- Так є, що, живучи в цьому світі, сексуальні теми є для нас дуже загальними. Це має і добре, і погане значення. Йдеться про те, що не все, що є в світі, є поганим. Тільки треба добре розрізнити, що в тому процесі, який відбувається, є для нас якимось шансом. І шансом є те, що ми можемо, власне сьогодні, говорити досить відкрито про сексуальність і про різні проблеми, які люди мають зі своєю сексуальністю. І нам легше розмовляти. Власне така розмова, як зараз відбувається в нас, ще 30 років тому була неможливою. І це є плюс. Це відбувається під впливом Святого Духа, який діє в світі так само. Натомість існує проблема, що кажуть, що 21 століття стане століттям залежностей. Це таке настановлення на споживання з кожної точки зору, бути усміхненим, щасливим має своїм наслідком наркоманію, булімію, анорексію, еротоманію, різні немочі, яких люди не бажають. Йдеться про те, щоб людей оберегти від того, від негативного об'явлення власне тої культури, тої гіперсексуальності, яка викликає багато блудів у тій сфері. Але того типу. Слід зазначити, що раніше теж були блуди, але іншого типу. Наприклад, було дуже багато неврозів на сексуальному тлі (виникало дуже багато конфліктів на сексуальному підґрунті, з яких люди виходили з почуттям провини). Також кажуть, що 19 століття було століттям неврозів, чи то істерії. А тепер переходимо в черговий вік узалежнень. Тепер проблема виникає і на тому фоні, що люди не можуть опанувати свою сексуальність. Вони перейшли якусь межу і втратили волю. І тепер в тому контексті теж треба бачити, що говорити людям про сексуальність - треба їм говорити гарні речі, бо більшість людей, задіяних в сексуальній сфері, були в житті скривджені, зранені, використані, мали поганий досвід сексуального життя. І вони перестали цю сферу цінувати. Якщо люди почнуть це цінувати, то для них то буде набагато безпечніше.

- Ще не так давно народження дитини в подружжі сприймалось як благословення, кожна дитина була бажана і потрібна. Тепер ми спостерігаємо контрацептивну світську ментальність. Існує друга крайність, особливо серед християн, котрі родять всіх дітей, і багато, і підряд і т.д. Де, на Вашу думку, сталась така зміна підходу до дітонародження, де корінь бере контрацептивна ментальність, а де - така, фактично, безвідповідальність?

- По-перше, людина має схильність падати в крайності. А Бог нас провадить спокійно, дає нам свободу, вчить нас відповідальності. Існує план на життя, такий, щоб власне переживати сенс чергових дітей, але і бачити цінність дитини, водночас не думати, що ми маємо обов'язок родити дітей аж до клімаксу, і всередині, то є людина, яка шанує свою тілесність. Тілесність, створена Богом, є така, що людина може ту свою тілесність використати і так пізнати, щоб могти регулювати кількість дітей. Чи якщо подружня пара знає свій цикл плідності, то знають, коли вони є плідні і матимуть дитину, а коли - ні. А тепер рішення залежить від них. Якщо вони не є готові зачати дитину, то можуть співжити в неплідний період. Якщо готові до дитини, то будуть мати співжиття в плідний період.

- Тобто, чи можна так трактувати, що Бог дає нам дар батьківства і толерує наш вибір і вірить, що ми дамо собі з ним раду? Чи це пов'язано з тим, чи я довіряю Богові і Його провидінню, що Він дасть мені зрозуміти скільки я маю мати дітей? Чи мала би подружня пара зрозуміти в молитві скільки вона має мати дітей?

- Бог дав нам розум і відчуття для того, щоб ми їх використовували. І відчуття можуть говорити розумові, що я зараз не є в стані, занадто змучена, щоб народити чергову дитину. А, можливо, чоловік втратив роботу, і зараз час стресу - не було би добре, якби дитину так зачали, бо вона би потім теж ті стреси переживала, які відбилися на ній. І людина розуміє, що зараз повинна відкласти зачаття на певний час: на рік, два, три або й на невизначений час, бо завжди наступає такий момент, коли подружжя каже, що більше дітей не є в стані мати. Ну, як відбудеться зачаття, то відбудеться - Бог є більший від нас, але ми свідомо до того не прагнемо. І людина має право так думати, це не є грішний спосіб думання, бо по-іншому то би було так: будемо співжити, а діти будуть або не будуть родитись. Але цей спосіб думання є дуже біологічним. Тобто, молоді жінка і чоловік в чисто біологічному значенні можуть мати і десять дітей, якщо в біологічному значенні вони є здорові. Але це лише в біологічному значенні. Людина не є лише природою, як тварина, що єдиним критерієм було б біологічне здоров'я. Важливими є багато інших аспектів, над якими треба роздумати - власне розумом. Тому християнин може прийняти рішення, що «зараз будемо співжити в неплідний період так, щоб не зачати дитину». І це є моральне рішення, бо тоді людина використовує ті можливості, які Бог дав нашому тілу, а саме жінці - циклічність менструального періоду. Якщо Бог так задумав, що жінка може бути неплідна, і що ми можемо сьогодні перевірити, які процеси відбуваються в організмі жінки, то маємо це використовувати і брати до уваги, власне для того, щоб мати відчуття свободи. І того відчуття свободи Бог не хоче в нас забрати, бо тоді ми є більш свідомі як люди, бо на тому наша людськість полягає, щоб ми свідомо і відповідально проживали наше життя. Цю ситуацію не можна прирівняти до контрацепції, хоча і християнин, який живе згідно своєї тілесності, і нехристиянин, який використовує контрацептиви, вони не хочуть мати чергову дитину. Але тут переважає не те рішення, бо вийшло би знову, що ми повинні весь час мати дітей. А це не є правдою. А правда те, що контрацепція є спробою порушення нашої фізіології, чи спробою оминути те, що є в нашому тілі. Чи таблетка, чи презерватив намагаються закрити ту силу плідності. В той час, якщо вибирається співжиття в неплідний період, то просто використовується те, що є закладене в тілі. І це - основна відмінність. В тілі, яке створене Господом Богом. В жіночій і чоловічій природі, які закладені Богом. І цей акт є актом вірності Богу.

- Дякую, отче, за розмову

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове