Категорії

Search

Tags

Священик Іван Липка з Мадриду: Вони виїхали не тому, що не любили України. Їм не створили умови…

13-10-2010

  • Категорія:


Український греко-католицький священик у Мадриді Іван Липка розповів про життя українських мігрантів у Іспанії.

 СПЕРШУ НАШИХ ЛЮДЕЙ ЗАПРОШУВАЛИ НАВІТЬ НА МАСОВКИ В КІНО: ЗА ЯКІСЬ КОПІЙКИ

Отче Іване, ви мешкаєте в Іспанії з 2000-го року. Чим сьогодні живе країна, чи відступає криза?

Політики вирішують свої справи, але зрушень мало. Близько п'ять мільйонів людей стоять на біржі, без праці, підприємства зупинені.

 Це здебільшого мігранти чи й іспанці теж?

В іспанському середовищі немає різниці: білі, чорні. Єдина різниця, що тут є реєстрові і нереєстрові, тобто легальні і нелегальні. Ті, що мають документи, мають право на роботу. Українці сюди почали приїжджати в 1997 році - це були піонери, більш масовий приїзд почався у 1997-2000 роках

 Розкажіть про життя перших емігрантів з України.

Найбільша проблема до сьогоднішнього дня - українці, які живуть в Україні, абсолютно не розуміють, що таке еміграція, думають, це туристична подорож. Не розуміють, що тут є проблеми з законодавством і мовою. По-справжньому розумієш і усвідомлюєш лише тоді, коли переживеш це.

Наших перших емігрантів висаджували на автобусних зупинках, вони жили на вулицях, у парках місяцями, роками.

Жінок поселяли на квартири, де вони жили з поляками. Поляки за гроші влаштовували їх на роботу. З чоловіками було дещо гірше - їх залишали на вулиці, часом висаджували посеред дороги. Поки вони не дізналися, що є «Карітас» або «Червоний хрест» - місце, де можна було ночувати, де давали квиток, щоб їздити по місту, давали карту з адресами, де можна безкоштовно снідати, обідати, а в певних місцях була й вечеря. Зазвичай, люди так і знаходили працю. Червоний хрест організовував зустрічі з власниками організацій.

Спершу здебільшого збирали оливки чи виконували інші польові роботи. Навіть запрошували на масовки в кіно. Хоча це було просто за харч чи якісь копійки. Але в людей не було виходу, як хапатися за все.

 СПОЧАТКУ УКРАЇНЦІ ЖИЛИ ТАБУНАМИ - ПО 20-30 ЧОЛОВІК

Після 2000-го року стало легше?

Ні, легше не було, але вже утворилася спільнота, в якій українці почали гуртуватися. Є така бензозаправка «Аллюче» - туди поляки привозили наших людей, звідти їх розбирали на роботи. Пізніше автобуси стали брати там передачі в Україну й наші там об'єдналися. Візу, як правило, відкривали на п'ятнадцять днів. А потім - без документів, без права на житло... Люди були перелякані. У Німеччині, якщо поліція побачить емігранта, відразу депортує... А тут - навпаки: поліція нічого не робила. Тоді почали легалізовувати, заводили дружні відносини з іспанцями.

Спочатку наші жили табунами - по 20-30 чоловік. У ті роки, коли все тільки починалось, у Мадриді було всього 200-300 українців. А з 2000 року почали приїжджати буси - по кілька тисяч людей - це статистичні дані Міністерства внутрішніх справ Іспанії. Аж тоді почали людей приписувати.

 БАТЬКИ ЯК У ЯРМІ - ДУМАЮТЬ, АБИ БУЛА РОБОТА І ГРОШІ

Що входить у ваші обов'язки священика, крім богослужіння?

Загальні обов'язки - бути в парафії, мати контакти з нашими.

Якщо маю вільний час, допомагаю греко-католицькій громаді. На днях був з чоловіком, у якого рак. Ми поїхали до шпиталю, йому робили операцію. Я мусив бути з ним, бо в таких випадках потрібно аби хтось близький був поруч, бо треба підписувати документи. Я його підтримував, йому вирізали пухлину з голови, зараз усе нормально.

Також часто наші священики намагаються знайти людям роботу, співпрацюємо з «Карітасами». Коли люди знаходять працю, там вимагають рекомендацій - звертаються до церкви.

У нас є суботня школа. Наприклад, у мене на парафії є вісімдесят дітей, якими опікуємося кожної суботи-неділі. Є також зустрічі з молоддю. Уже три роки робимо табори для дітей. Батьки часто не розуміють, що дітьми треба опікуватися дещо більше, ніж вони це роблять, бо ми даємо своє виховання, церковне.

 А батьки цих дітей ходять до церкви?

Звичайно. Але батьки як у ярмі - думають, щоб була робота й гроші, а про дітей - потім. Вони встають так рано, що діти ще сплять, а повертаються так пізно, що дитина вже спить. У них немає ніякого контакту, хіба що наприкінці тижня. Але тоді треба робити закупки продуктів на весь тиждень... У нас навіть є ціла архиєпархія, що опікується питаннями родини - «Родина як домашня церква». А останній рік це - «Родина в суспільстві».

 ЄПИСКОПИ, ЩО КАТЕХИЗУЮТЬ, ПРИЇДЖДАЮТЬ З УСЬОГО СВІТУ

Розкажіть про Всесвітній з'їзд християнської молоді, який відбудеться наступного року в Мадриді?

Кожних два роки ці з'їзди відбуваються у Римі, кожних чотири - у інших місцях світу - їх призначає Папа. Є хрест і ікона Божої Матері - їх носять по усьому світі.

2000 рік дав молоді, яка ввійшла в нове тисячоліття - нову Євангелізацію - щоб носили вістку Христову. Коли закінчується з'їзд молоді - хрест передають. Останній раз це відбулося у Сіднеї. Потім Папа передасть хрест наступному з'їзду.

 Що молодь робить на цих з'їздах?

Ці заходи робляться, щоб показати силу Христової Церкви і щоб використовувати досвід християнського духовного життя у всьому світі. Єпископи, що катехизують, приїжджають з усього світу. У програмі є зустріч з Папою, потім катехизують по групам. Наприклад, церква призначена для східняків візантійського обряду, дає катехизм українською, англійською німецькою. Це є свято всієї Церкви. Приїхати можуть усі, ми забезпечуємо проживання.

От ви кажете, українці тут з 1997 року, а кому яких висот вдалось досягти? Чи є такі, що стають, наприклад лікарями?

Йти вчитись і перездавати на лікаря, якщо ти був ним в Україні, тут нема сенсу. Бо навіть якщо ти був хірургом, тут треба ще довести, що ти хірург. Тут зовсім інша система. Після шести років навчання в Іспанії людина може стати лише сімейним лікарем, а щоб практикувати-оперувати, треба вчитись ще. Згідно наших дипломів можна бути лише асистентом.

До Іспанії приїхало 90 відсотків інтелігенції, і був великий біль для них, коли з лікаря доводилося ставати будівельником. Бо ти приїхав, ти хочеш їсти... Люди мали собі за правило, казати, що ти все вмієш. Нічого не вміли, а мусили робити. Лікар мусив терпіти, бо що він тут за місяць заробляв, те йому там (в Україні) держава за рік давала. І наразі, дуже велика проблема - дістати дозвіл у нас з України, на підтвердження всіх документів... У більшості випадків у нас учбові заклади не зареєстровані на потрібному для Іспанії рівні. Деякі є, київські. А от щодо медичних, часто кажуть: «Ми такого не знаємо, принесіть програму, перекладену на іспанську мову, що ви вчили». А це великі витрати, бо тільки один листок коштує чотири євро, а треба перекласти всю програму інституту взагалі... Та і як це робити?

Емігранти - це жертвенні люди: вони залишають собі тільки на хліб і заплатити за хату, інше - відправляють рідним, в Україну. Вони тут живуть питанням часу: десять років, двадцять... Як здоров'я дозволить.

 Деякі наші українські політики пропонували обкладати ті гроші, що присилають українські заробітчани, податками. Це справедливо, як ви вважаєте?

Податки беруть з тих людей, яких забезпечують, принаймні, роботою. Ми в Іспанію приїхали без права на жилу площу. І Україна нічому не сприяла. На Україні ніхто не знав, де ми і що ми. Люди викладали тисячі за візу, хоча вона коштувала копійки, аби приїхати сюди. Тут люди потрапляли в різні екстремальні умови, а багато навіть поклали своє життя.

Іспанська сторона йде назустріч українцям, дає працю, і люди платять податки тут. Я не розумію таких заяв, адже українці все, що мають і так висилають в Україну.

 А як люди тут отримують інформацію про події в Україні?

Мають телебачення, газети сюди привозять. Ми вже не живемо в ізольованому світі. Усі мають телефони, комп'ютери, спілкуються з радними по «Скайпу».

 СІМ'Я УКРАЇНКИ І ІСПАНЦЯ: Я ДАВ ТОБІ ЇСТИ, ПИТИ, АЛЕ БУДЬ БІЛЯ МЕНЕ, ЯК МОЯ ДОБРА СОБАКА

Чи часто українки виходять заміж за іспанців?

Я бачив тільки один шлюб, де б вінчалися в церкві. Статистика є, але це тільки цивільні шлюби. У зв'язку з цим є багато проблем. Раніше жінки тішилися, що вирвались з України. А тепер у них з'являються ностальгія та й моральні проблеми. Здавалось би, і хата, і їсти є, але на культурному рівні з'являються проблеми. Наприклад, наші свята тут ніхто не святкує.

Наші жінки часто мусять виступати для своїх іспанських чоловіків простими психологами. Іспанці - то є забезпечені люди, зазвичай.

Як правило, це виглядає так: я дав тобі їсти, пити, машину, хату, а ти просто будь біля мене, як моя добра «собака». Спочатку жінки не розуміють, що так буде й далі. Потім з'являються труднощі у відносинах...

 У ЧОЛОВІКІВ В УКРАЇНІ ЗВИХНЕНА УЯВА, ЩО ЖІНКИ ТУТ ГУЛЯЮТЬ

Сім'ї в Україні, де чоловік чи жінка поїхали на заробітки, як правило, розпадаються. Чи проводите якісь психологічні роботи, даєте певні настанови щодо цього?

Цьому вчити не треба. Добра здорова сім'я ніколи не розпадеться. Сім'я - то праця. Коли вони працювали над цим в Україні - без того, що один з них виїхав, втратив контроль над собою - і все. Виходить, у самому корені вони не мали обов'язків і родинних цінностей.

У чоловіків в Україні звихнута уява, що жінки тут гуляють. Я вже багато всього бачив, і коли жінка хоче гуляти, вона й там гуляє. А тут приїжджають жінки, які жертовно працюють. Часом буває таке, що жінки роблять роботу, яку не могли виконувати чоловіки.

Наприклад, жінки доглядають за старою людиною, а чоловіки не можуть цього робити.

Часом так прикро чути, як родичі в Україні проїдають гроші, і не уявляють, як тяжко вони дістались.

ДОБРИЙ БАТЬКО ЙДЕ З ДОМУ, ЩОБ РОДИНА КРАЩЕ ЖИЛА

У нас часто кажуть, от, поїхали залишили країну...

Як-то кажуть, добрий батько йде з дому не для того, щоб залишити родину, а щоб вона краще жила. А сидіти дома і баламкати ногами на печі всі можуть. Діти хочуть їсти... Вони виїхали не тому, що не любили України. Їм не створили умови й не дали там працювати. І зараз ніхто не дбає про те, щоб ми вернулись додому.

Які побажання до української громади тут?

Щоб українці трималися купи й не тратили свого.

 Розмовляла Ксеня Лесів, Мадрид-Київ

http://www.ugcc.org.ua/

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове