Проповідь Владики Йосифа Міляна до учасників пішої нічної прощі Львів-Страдч (30-31 жовтня 2010 р. Б.)

10-11-2010

• Категорія:

• Теги:

• УГКЦ

Ми, як новий Ізраїль, дальше торуємо стежку із єгипетської неволі у свою суверенну, незалежну, рідну і щасливу Батьківщину Україну. І ніхто з нас не знає, чи вистарчить нам сорок літ, як вибраному народові, і ніхто з нас не зможе сказати, що те, що відтворив Франко у своїй поемі «Мойсей» або наш великий митрополит у своїх пастирських творах продовжить нам або скоротить нам того «прочанського віку» до очікуваного і бажаного щастя.

Цей рік - рік особливий, бо посвячений еміграції, заробітчанам, як сьогодні популярно говорити. Тому, перегортаючи сторінки повчань великого митрополита, котрий в особливий спосіб звертається до людей, які виїжджають у Канаду, Бразилію, Америку, чуємо. «Це нормально шукати кращого, це нормально їхати і заробити, так само нормально заробити і повернутися», - але митрополит перестерігає: «Не продавайте землі - це найбільший скарб, тримайтеся віри, Церкви, Бога. Не пустіться на легкі хліби, не йдіть за приманливим світом». Богослови говорять, що митрополит - «екуменічний рух».

Рух за об'єднання святих Божих Церков, розділених у світі, випередив ІІ Ватиканський собор, який відбувався у1960-х роках у Ватикані на 50 років. Він на початку століття, у Велиграді, в Моравії започаткував Велиградські з'їзди. Вони сьогодні продовжуються нашим Блаженнішим патріархом Любомиром кардиналом Гузаром і цього року кілька днів продовжаться у Болгарії у м. Софії.

Чому митрополит був таким мудрим? Чому вмів передбачити труднощі емігрантського життя аж до сьогодні? Бо він був духовним чоловіком, близьким до Бога, можливо, через своє каліцтво, через свою хворобу. Мав добре родинне виховання, добру християнську маму, добрі гени, мав добрий родинний фундамент, мав релігію у генетиці і розвивав її, як добре зерно, і воно давало плоди, з яких користаємо до сьогодні.

Часто ми говоримо, що один не може багато зробити, але погодьмось, що дуже часто цей один, котрий опертий на силі і благодаті Божій, може перевернути цілий світ, може попровадити, вистояти перед гріхом і стати свідком сили Божої в такому «уломному» тілі. Може стати справжнім великим свідком Христа-Бога з-поміж людей. Можемо читати, можемо осягнути великі науки. На сьогодні маємо багато богословів, професорів, кандидатів богословських наук, ліценціатів, але свідків, правдивих свідків віри в Бога, котрі це роблять тихо і непомітно, молитва яких ламає кригу і ломить залізо - таких нині потрібно!

І, мабуть, на дорогах і роздоріжжях світу Ваша віра є дуже важливою. Ця проща є дуже важливою, бо стаєтеся свідками не лише своєї віри і надії, що Бог поможе нашому народові, нашим родинам, але й усім тим, кому є краще від нас, кому є десь матеріально, побутово краще.

Щастя - це той вимір душі, коли тобі з кавалком черствого хліба і не дуже солодкого чаю є мирно і спокійно, бо щастя - це не обсяг будинків, квадратних метрів, авт і кредитних карток. Щастя - це стан душі, коли на дворі дощ і холодно, ясно і тепло, а тобі тут, у серці мирно, тут тобі спокійно, навіть якщо проти тебе повстав цілий світ, на тебе вилляли всю багнюку і всю жовч, а тобі тут спокійно - оце щастя. А воно не буває без віри, а воно не може бути без Бога.

І сьогодні ми молимося в переддень річниці смерті митрополита Андрея. Він це все перейшов. Не всі його розуміли, не всі поділяли його погляди, навіть ті, які мали це робити, а він справді горить нам ясною свічкою, як пророк і вчитель. Він, котрий так ясно передбачив наше майбутнє, який на смертному ложі пророкував воскресіння нашої Церкви, а якщо Церкви, то й мого народу. Хай би він сьогодні попровадив Вас до того місця, де закатовано наших мучеників, де люди у часи гонінь ховалися у печерах, місця, яке в особливий спосіб позначене перстом Божим. Нехай усі, хто поїде чи погляне із вікна своєї теплої хати на ваші червоні каганці і ваш рух до Бога, вздихнуть до нього за наше краще майбутнє. І, може, десь, в якійсь хаті, на Яворівщині, знову прийде якийсь малий Андрей, котрий стане пророком народу і провідником Церкви. Бо якщо не буде серед нас тих, які переймуться долею народу, а лише шукатимуть вигідного комфортного життя і не підуть у цю жовтневу холодну пору на прощу до Бога, то це лишиться лише на листку і в літературі і не матиме воно продовження.

Вивчаймо спадщину митрополита Андрея, учімося просити «щоби мудрість була своя». Просімо безнастанно тієї великої ласки Божої, щоби наше мандрування колись-таки закінчилося до нашого українського краю молоком і медом текучим. Пошануймо своїх пророків, не тільки тих, які відійшли до гробу. Спробуймо молитися і бути християнами такими, щоби відчути правдивого пророка. Щоби того пророка прийняти, виховати та народити. Мусить це мати якесь підґрунтя. Тішуся, що наша українська еміграція не тільки в плачах, але у дії, бо найстрашніше - це сидіти, плакати і спати. Ідіть на прощу через Страдч до Бога, овіяні добрими мріями, тихою молитвою і благословенням Божим за опікою великого митрополита, який тут, у тій катедральній святині, спочив плотію до Другого пришестя Господнього. Бог, зібравши нас сьогодні тут, попровадить нас його молитвами та заступництвом. Амінь!

Підготувала Іванна Рижан

http://www.kyiv.ugcc.org.ua/

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове