Виступ Патріарха Кирила на IV Асамблеї Руського Світу: критичний аналіз

10-12-2010

• Категорія:

• Теги:

• культура і суспільство

3 листопада 2010 року патріарх Кирил виступив із промовою на відкритті IV Асамблеї Руського світу. Кожен абзац цього виступу викликав численні заперечення одного з наших постійних авторів. Маємо надію, що критичний аналіз програмної промови російського першоієрарха буде цікавим не тільки віруючим, а й політикам, релігієзнавцям та політологам. Текст подаємо в авторській редакції.

3 листопада 2010 року патріарх Московський і всієї Русі Кирил виступив на відкритті IV Асамблеї Руського світу, яка проходила у Москві під гаслом «Учитель Руського світу: місія, цінності». Узагальнити цьогорічний виступ патріарха, виділити головне - важко. Тому ми вирішили спростувати вчення патріарха про Руський світ-2010 абзац за абзацом.

1. «Радий новій зустрічі з учасниками Асамблеї Руського світу. Нинішній форум проходить під девізом «Учитель Руського світу: місія, цінності». Це дуже важлива тема для всіх тих, хто відчуває свою приналежність до Руського світу. Учитель займає унікальне місце в суспільстві. Він передає новим поколінням досвід, знання, цінності - усе те, що накопичив народ і все людство за свою історію. Від його трудів багато в чому залежить, як буде думати, відчувати і діяти людина в своєму житті. А отже, від нього залежать і подальші шляхи розвитку суспільства».

Критика: В цьому абзаці бачимо, що патріарх сповідує застарілу концепцію навчання. Сьогодні освіта покликана навчити учнів та студентів навичкам здобування нових знань, оскільки в житті вони постійно стикатимуться із зміною знань і повинні будуть кілька разів за життя змінити професію. У традиційному суспільстві знання та навички дійсно накопичувалися і передавалися. У сучасному суспільстві знання наростають настільки стрімко, що вже ніхто не здатен їх накопичувати та передавати. Нас у школі навчали на інформатиці мові «Бейсік», але сьогодні це не має жодного значення. Навчитися користуватися комп'ютером, відкрити для себе світ постійно наростаючого знання, навчитися оперувати цим знанням - ось що повинна знати сучасна людина. Науковець, професіонал - це той, хто вільно оперує знанням, аж до його примноження, до народження нових знань. Символом епохи став програміст - той, хто не лише щось знає і передає, але і створює нове знання.

Головним завданням вчителя вже давно стала задача навчити творчо мислити власних учнів. Щоб вони могли справлятися із великими об'ємами інформації, навчилися знаходити потрібну їм інформацію та вміли її вірно інтерпретувати. Також вони повинні мати навички ефективного застосування нової інформації.

Всі розповіді про передавання досвіду, знань та цінностей - це сповідування позавчорашнього світогляду. Сьогодні досвід змінюється стрімко, кожні п'ять років «життєвий світ» людини змінюється. Найнеобхіднішим навичкам вже не вчать у школі чи на курсах - люди їх засвоюють самі. Знання люди отримують не стільки в школі, скільки в процесі життєдіяльності. Цінності сьогодні кожна людина приймає сама, вибирає власні цінності, із числа тих, що пропонує суспільство, або віднаходить власні. Вчитель - лише один із тих старших людей, запропоновані ким цінності мають мало шансів бути сприйняті молодими людьми. Учні та студенти скоріше приймуть ті цінності, які мали їх батьки, які мають авторитетні для них сучасники. А вчитель сьогодні немає суспільного авторитету в очах учнів. Скрутне матеріальне забезпечення вчителів, їхній низький соціальний статус призвели до деградації поваги до вчителя в учнів. Вчитель перетворився в «обслуговуючий персонал». Цей катастрофічний за своїми суспільними наслідками факт мав би стати предметом аналізу патріарха. Тема «Учитель Руського світу» взагалі мала б позитивний смисл тільки якщо б патріарх запропонував кардинально змінити становища вчителя в суспільстві, наслідуючи приклад Німеччини чи скандинавських країн.

2. «Що ж повинен сіяти в людських душах вчитель, який належить до Руського світу? Які ідеї він повинен закладати у своїх вихованців? На минулій Асамблеї я вже ділився своїми думками про Руський світ. Хотів би сьогодні продовжити розмову на цю тему».

Критика: Сьогодні ніхто не може говорити в модусі «повинності». Вчитель не «повинен» «сіяти в душах». Учням має бути забезпечена свобода світоглядного вибору. Вчитель не може нав'язувати їм власний світогляд, власні цінності. Роль вчителя в сучасному суспільстві змінюється, стає меншою. Вчитель повинен дати практичні знання та практичні навички. Світогляд та цінності учні сформують самі. Вчитель може лише допомогти учням на цьому шляху.

Патріарх мислить вчителя та учнів, викладачів та студентів у межах традиційного суспільства. На його думку, Росія в цілому продовжує сьогодні існувати саме як традиційне суспільство. Про це і починає говорити патріарх. На його думку росіяни (і як побачимо далі, не лише вони) продовжують існувати в тому самому світі, в якому існували давні русичі. Патріарх витирає із Російської історії всі еволюційні та революційні зміни, і вважає, що ця країна існує донині у хронотопі держави Рюриковичів. Патріарх закриває очі і на реформи Петра Першого, і на радянський досвід, із якого - і він сам. Патріарх поміщає і Росію, і Церкву, і Путіна-Медведєва, і себе у хронотоп неперервного існування Русі та РПЦ. Русь народилась у 862 році, і сучасні Росія, Білорусь та Україна - це саме ця Русь 862 року. Не було формування окремих держав. Не було окремих націй. Не було козаччини на Україні. Не було литовської доби у Білорусі. Не було нічого. Продовжується вічний 862 рік. РПЦ народилася за патріархом трішки пізніше - 988 року. І цей рік в РПЦ продовжується до сьогодні. Незмінність хронотопу існування Росії на РПЦ патріарх намагається «довести» в наступних словах:

3. «Насамперед, хотів би виразно сказати: міркування Руської Церкви про Руський світ не залежать від політичної кон'юнктури. Руський світ придуманий не в Москві чи в Петербурзі, а народився багато століть тому на берегах Дніпра. Особливий Промисел Божий полягав у тому, що між народженням Русі і заснуванням її Церкви була невелика часова дистанція. Якщо 862 рік вважається точкою відліку буття руської цивілізації, то 988 рік є початком Руської Церкви. Все, як у житті людини: спочатку народження, а потім хрещення. Тільки подумайте: через всього лише трохи більше 100 років молода Руська держава вже прийняла віру Христову. Через своїх служителів Бог заснував Руську Церкву і довірив їй пастирське служіння серед народів Русі на всі часи. За виконання цього служіння Руська Церква постійно дає відповідь перед Господом і буде судима Ним в кінці часів. Тому протягом усієї тисячолітньої історії Церква невпинно піклувалася про духовну освіту і благо Руської землі. Як же Руській Церкві не турбуватися сьогодні і в майбутньому про Руський світ, який виріс з кореня Русі і народи якого довірені Богом її пастирському піклуванню? Не робити цього, значить - не послухатися Самого Бога».

Критика: Насправді, кожен християн знає інше: Бог закликає полюбити іншого таким як він є, приводить у приклад самарянина як ближнього, достойного любові. Українець тим більше заслуговує любові сам по собі. Але патріарх не хоче бачити в українцях інших. Вони - росіяни, такі самі як і великороси. Тому що продовжується на дворі 862 рік для суспільства та 988 рік для Церкви Христової в Росії та сусідніх країнах. 34-й канон говорить про те, що церковний устрій має змінюватися згідно із змінами в державному устрої. Згідно із патріархом, 988 року «Бог заснував Руську Церкву і довірив їй пастирське служіння серед народів Русі на всі часи». До речі, згідно із цією логікою, стан цієї церкви мав би бути незмінним. Її центром мав би бути обов'язково Київ, її канонічна підпорядкованість - Константинопольський патріархат. Якщо ж Церква змінює власні форми існування із 988 року, то чому б не з'явитися окремим Церквам трьох православних народів - російського, українського, білоруського? Якщо зміни державні існують та є легітимними з точки зору міжнародного права, то навіщо розводитися про минулі єдності? Чи маємо ми сьогодні заклики австрійців повернутися до Австро-Угорської імперії? Хоча австрійцям є що згадати і є чим гордитися, але всі усвідомлюють - інші часи, інші реалії. Патріарх же Московський говорить - той самий час, ті самі реальності! Невже всі держави та всі народи мають залежати від давньої історії? Чому б не відновлювати Римську республіку? Чому б не повернутися до Речі Посполитої? Чому б не повернути Велике Князівство Литовське? Чому б не відновити Іспанську імперію? Відповіді на ці запитання очевидні - сьогодні це не реально, бо інші часи, інші ідентичності. Згідно із патріархом сьогодні держава Росія ідентична тій Русі, яка народилась 862 року, РПЦ - тій Київській митрополії, яка заснована 988 року. Всі історичні зміни проігноровано, поява всіх нових ідентичностей оголошена відхиленням від норми. Безнадійно застарілим є самий принцип, згідно із яким історичне минуле має визначати буття народів. Фактично народи постійно вибирають власне майбутнє, постійно творять власні ідентичності. І кожен народ має право на здійснення цих змін. Зокрема, росіяни мають право на зміну власної ідентичності. Вони були давно православними, а недавно - атеїстами. Нині вони мають право вибирати власну ідентичність. Ніякий історичний закон, ніякий історичний «рок», ніяка духовна «карма» не зобов'язує їх залишатися православними. Якби така закономірність була, то росіяни мали б залишатися язичниками. Так само і сучасні корейці не мали б права вибрати християнство. Жодна людина в Росії, згідно із логікою патріарха, не має права стати атеїстом чи протестантом, католиком чи мусульманином. Але хіба Росія не може стати країною протестантською? Вже сьогодні на Далекому Сході число протестантських громад удвічі більше, ніж громад православних. І хіба Росії хтось заборонив стати країною ісламською? Якщо це дійсно заборонено Богом, то чому Він допускає стрімке зростання мусульманського населення країни? У середині двадцять першого століття росіян у Росії вже буде менше половини. Може, Бог хоче бачити Росію іншою? Якщо Бог хоче зберегти Росію як країну православних росіян, то чому Він не надихнув їх на плодючість та здоровий спосіб життя?

4. «Пам'ять про історичне походження, а значить, і про волю Божу у відношенні до Русі зберігається в назві Руської Православної Церкви. Однак вона давно є багатонаціональною. На Руській Церкві цілком виповнилося слово Спасителя про те, що тільки померле зерно приносить багато плоду (Ін. 12:24). Завдяки православній вірі народ Русі переріс свою етнічну обмеженість і зміг створити разом з іншими народами єдиний цивілізаційний простір, в якому Руська Церква звершує свої пастирські труди».

Критика: Ніякої волі Божої не можна бачити в назві РПЦ. Назва помісної Церкви - річ умовна. Крім того, ніхто не довів, що 988 року Київська митрополія Константинопольського патріархату називалась «Руська Православна Церква». Назви не зобов'язують і не являють волю Божу. Назви - лише назви. Воля Божа та визначення Його щодо Церкви знаходяться в Писанні та у визначенні Символу віри про Церкву. Всі розмови про волю Божу на основі назви - чистої води спекуляції.

Особливо дивним є положення патріарха про те, що «завдяки православній вірі народ Русі переріс свою етнічну обмеженість». Ще не один народ в історії не переріс власної етнічної обмеженості. Етнічна обмеженість - це етнічна визначеність. Народ може зникнути, розчинитися в іншому народі, прийняти його етнічну ідентичність. Але народ не може стати «супер-етносом», який переростає власні етнічні характеристики.

Якщо ж говорити про подолання нетерпимості до інших народів, про подолання етнічної упередженості, то таке подолання здійснюється не «завдяки православній вірі». Реформаторам Росії до Петра і після нього доводилося ламати етнічні упередженості, стереотипи, забобони, які російський народ сформував на основі власного православного світогляду.

5. «Протягом свого історичного існування кожна Помісна Православна Церква створила свою духовну традицію, яка становить собою сукупність мови, понять, історичного досвіду і форм діяльності, що виникають в ході проповіді та втілення вселенських християнських принципів стосовно до національних, історичних, географічних і інших особливостей народів, що вона їх окормляє. Кожна Православна Автокефальна Церква має свою духовну традицію. За сторіччя буття Руської Православної Церкви склалася руська православна традиція. У нашому випадку ця традиція має ще й власне найменування - «Свята Русь». Ідеал Святої Русі став плодом співтворчості всіх народів, що їх окормляє Руська Церква і що зв'язали свою долю з історичної Руссю».

Критика: Цей пасаж патріарха є прикладом маніпулятивної риторики, яка спекулює на незнанні слухачів. Жодна помісна Церква не створила традиції в цілому. Ясно, що народи, а не помісні церкви творили мову. Ясно, що поняття є однаковими у всіх народів - якщо це поняття, то вони є універсальними. Очевидно, що носієм історичного досвіду є народ, а Церква покликана вести народ до трансцендентного. Народ вільно вибирає, чи йому переживати клерикалізацію, чи йти шляхом секуляризації. Але при обох виборах він залишається самим собою. Секуляризовані французи не перестають бути французами. Секуляризовані та постатеїстичні росіяни залишаються росіянами. Ніяких особливих форм діяльності не виникло в межах РПЦ. Благодійність скрізь залишається благодійністю. Господарювання - господарюванням. Літургія залишається літургією. Ніякої особливої Святої Русі так і не виникло. Існувала звичайна Русь, сьогодні існують теж звичайні держави - Росія, Україна, Білорусь. Народи і керівництво цих держав відповідають перед Богом за те, чи здійснюється на теренах цих держав справедливість, чи злочини народів є екстремальними. Адже де в світі найбільший рівень абортів, пияцтва, злочинів проти особи? Росії та сусіднім країнам ще довго йти до статусу цивілізованих країн, а святість для цих народів - взагалі недосяжна мета. Всі претензії на особливість, на святість - від гордині. Особистої та національної. Замість того, щоб покаятися і звернутися до Господа, Росія та її релігійні керівники просторікують про власну особливу святість та претендують на те, що знають плани Бога щодо Росії. Ніякого смирення перед Господом, ніякого визнання власної гріховності. Ніякого бажання бути просто християнами. Суцільний пошук особливого християнства. Небажання бути християнином породжує феномен православного атеїзму. Олександр Лукашенко - це чесна людина, яка визнала власний атеїзм. Всі ж теоретики Руського світу є практичними атеїстами. Адже, на їхню думку Спасіння, яке приніс Христос, не є достатнім. Для християн на якійсь території необхідно бути не просто християнами, а саме православними громадянами руського світу. Претензії вивести призначення із якихось історичних подій - це смішні спекуляції. Так само можна сказати, що Росія була 200 років під монгольським ярмом, і тому її кінцеве призначення - потрапити під таке ярмо ще раз. І заявити, що в цьому Божий задум про російський народ. А також оголосити територію Росії «духовним тюркостаном». Між іншим, вже дійсно прозвучали заяви про необхідність відновити Золоту Орду. Все це історичні факти дозволяють, бо кожний із них можна інтерпретувати як символічний, поворотний, визначальний.

6. «Чи пропоную я щось нове? Ні, скоріше намагаюся узагальнити ті принципи й реалії, якими живе сьогодні весь православний світ і які пов'язані з його історичним досвідом. Так, віра в Христа об'єднує людей і стирає різні перешкоди між ними: національні, соціальні та інші. «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої: бо всі ви один у Христі Ісусі» (Гал. 3:28) - пише святий апостол Павел. Але християнство не нищить те особливе, що є в кожному народі. Вірити в Христа кожен народ навчається на своїй мові і в рамках своєї культури, і потім творчо її перетворює. Ось чому православна традиція існує у вигляді грецької, руської, румунської та інших. І ось чому кожен народ так високо шанує своїх просвітителів і упорядників свого духовного життя. Для Руської Церкви це - перший проповідник святий апостол Андрій Первозванний, просвітителі - рівноапостольні Кирил і Мефодій і, звичайно, хрестителі - святі рівноапостольні Володимир і Ольга».

Критика: Згідно із буквальним смислом твердження патріарха, український народ мав би навчатися християнства на українській мові, в межах української культури. Творче преображення української культури - ось яке завдання має стояти перед українським народом. Але патріарх говорить виключно про російську культуру - якщо подивитися в російський оригінал тексту доповіді. Або патріарх говорить про якусь «руську» культуру, тобто про неіснуючу культуру неіснуючого народу. На сьогодні, як би там не було в минулому, реально існують російський народ із російської культурою та український народ із українською культурою. Всі спекуляції про те, що Україна - це теж Росія (Русь, Руський світ), а українське - це теж російське (руське) - від лукавого, від першого маніпулятора.

7. «Але на цьому життя національної духовної традиції не зупиняється. Коли вона входить у зіткнення з реальним життям народу, то вона сприяє формуванню культури, яка визначає цілі, правила й цінності суспільного і приватного життя людей. Але і це ще не межа. Наступним кроком розвитку духовної традиції може стати формування цивілізаційної традиції, яка вже переходить межі одного народу і генерує способи духовного і матеріального життя, що об'єднують в одне суспільство людей різних етносів і релігій. Це вищий, вселюдський, рівень суспільного буття, який можливий в рамах грішного світу. Він може бути породжений тільки вселенською вірою, якою і є Святе Православ'я. У минулому в православному світі прикладом такої цивілізації була візантійська цивілізація. Саме за її зразком формувалася руська цивілізація, яка завжди усвідомлювала себе як одна з її продовжувачок».

Критика: Як ми вже писали вище, цілі та цінності визначають самі люди, а не культура, яка існує в суспільстві. Це видно із фактів як культурних занепадів, так і культурних злетів. Не можна говорити, що народи, сусідні до росіян, перейняли російські способи духовного та матеріального життя. Слава Богу, кожен народ має власні традиції державності, громадянського життя, культури взагалі та християнської культури зокрема. Ніякого слідування російським взірцям не знає Україна із її стихією козаччини замість самодержавства, духом індивідуалізму замість духу «общини», культурою слідування Євангелію замість обрядовірства. Єдиної цивілізації Росії так і не вдалося сформувати, тому що сусідні православні народи створили власні культури, власні цивілізації. Розмови про те, що руська цивілізація як вища форма існування суспільства реально сформована, змінюється роздумами про те як її будувати. Хід думки патріарха копіює спекуляції радянських сталіністів типу М.Суслова. Нібито і виникла вища форма людської єдності радянський народ, але разом із тим весь час говорилося, що цей народ ще потрібно творити. Така логіка можлива лише тому, що ані руської цивілізації як вищої форми існування народів та культур, ані радянського народу так і не виникло. Всі народи залишилися із власною ідентичністю, або розтворилися в народах інших. Жодної особливої форми існування, вищої за існування нації, так і не було винайдено. Сучасна Європа - це єдність націй. Ніякої європейської супер-нації чи цивілізації як вищої форми суспільного життя не існує. Звичайна Європа, звичайні нації. Так само і в інших місцях Землі вищою формою спільноті виступає спільність національна. Наприклад, не існує цивілізації американської, натомість існує нація американська.

8. «У зв'язку з цими думками необхідно чітко окреслити роль Православної Церкви та руської православної традиції в Руському світі. Хтось із критиків мого виступу на минулій Асамблеї звинувачував мене в тому, що я нібито ототожнюю Руський світ і Руську Церкву, тоді як до Руського світу належать люди інших вір і світоглядів. Але це неправильне розуміння моїх слів. Безумовно, руська цивілізація відкрита для різних культур і традицій. Однак безперечно й те, що Руська Церква брала найактивнішу участь у закладенні Руського світу та у його розвитку. Вона також є джерелом його життєвої енергії. А тому її духовний досвід, релігійна думка, святині, духовні центри, святі й видатні діячі є невід'ємним надбанням Руського світу. Безперечно й те, що у творення руської цивілізації важливий внесок робили і роблять представники ісламу, буддизму, іудаїзму і традиційних християнських конфесій, а також світських течій думки. Важливо також визнавати їх значення і роль у формуванні руської цивілізації. Навіть якщо ми в чомусь не згодні між собою, ми маємо багато спільного, що нас об'єднує і що ми повинні захищати, оскільки воно є частиною нашої особистої самосвідомості».

Критика: Патріарх згадує про критику, яка прозвучала на його минулорічну доповідь про руський світ в Росії. Російські євреї та мусульмани, протестанти та атеїсти висловили рішучий протест. Вони визнають себе громадянами світської держави - Росії, і не хочуть клерикалізації. Творення із світської держави теократичного православного суспільства не входить у їхні плани. Особливе обурення у російських мусульман викликають постійні дотації РПЦ із російського бюджету. При цьому РПЦ посилається на велику кількість неактивних прихожан, яких зараховує до числа власних прибічників. Мусульмани вчинили аналогічно та почали вимагати побудови у Москві двохсот мечетей.

Патріарх вимушений виправдовуватися. За логікою патріарха, російські євреї зазнали визначального впливу російського православ'я і вже не схожі на інших євреїв. Вони - особливі російські євреї, чи то пак - руські євреї. Мусульмани Росії не схожі на інших мусульман. Вони зазнали впливу російського православ'я. Вони стали особливими російськими чи руськими мусульманами. Фантастичність такого роду вигаданих ідентичностей очевидна і для євреїв, і для мусульман. Вони - громадяни Росії. Але вони - саме євреї, саме мусульмани. Просто євреї, просто мусульмани. В усьому світі існують три течії іудаїзму - і в Росії вони представлені. Особливих російських іудеїв не існує. В світі існують дві течії мусульман. І в Росії вони представлені. Особливих російських мусульман не існує.

Тим більше, якщо існують окремі православні атеїсти, це ще не значить, що існують православні євреї чи православні мусульмани, православні буддисти чи православні язичники.

Патріарх говорить: «Безперечно й те, що у творення руської цивілізації важливий внесок робили і роблять представники ісламу, буддизму, іудаїзму і традиційних християнських конфесій, а також світських течій думки». В дійсності згадані патріархом прихильники релігій та світських течій думки внесли свій вклад у формування Росії, у формування російської культури, приймають участь в громадянському житті російської нації. Але вони не творили жодної особливої руської цивілізації. Вони не ставили перед собою такої мети. Взагалі такої цивілізації не існувало і не буде існувати. Але патріарх вперто шукає такого набору традиційних цінностей, які б, за його уявленнями, могли визнати представники всіх релігій Росії, могли визнати навіть світські інтелектуали.

9. «Що ж нас усіх об'єднує? Єдина система цінностей і досвід її втілення в історії. Ця система цінностей включає в себе: релігійну віру й міжрелігійний мир, свободу й моральне вдосконалення особистості, самопожертву заради інших, міцну сім'ю, повагу до старших, соборну раду й дію, творчість, працьовитість, справедливість, любов до Вітчизни, турботу про створений світ. Напевно, такі ж цінності мають також інші народи. Однак за сторіччя розвитку Руського світу у нас склалися свої культурні та соціальні форми їх реалізації, їх розуміння та їх символічні форми вираження. Все це є дорогим для кожного з нас».

Критика: Отже, набір цінностей оголошено. Вперше патріарх визнає релігійну віру цінністю. Якщо віра - це лише цінність, то чому Христос вимагав її від власних послідовників? Якщо цінна всяка віра, то чому вибір патріарха зупинився на православній вірі? Він би мав прийняти всі віри і відразу - вони ж однаково цінні. Чому патріарх називає серед цінностей руського світу міжрелігійний мир? Хіба ця цінність реально визначає життя хоча б православних? Чи готовий патріарх заради релігійного миру пускати по п'ятницях мусульман молитися до московських храмів? Чи згодна РПЦ не зазіхати на храми Католицької та Лютеранської церков? Чи дійсно православні (росіяни) цінують свободу? Чому тоді патріарх жодного разу не став на захист хоч однієї зі свобод, які постійно порушуються в Росії? Що це за цінність «моральне вдосконалення особистості»? Як процес може бути цінністю? Чому серед цінностей названа «самопожертва»? Якого роду самопожертви вимагає патріарх від росіян? Чому вони завжди мають жертвувати і жертвувати? Чи є міцна сім'я цінністю? Яким чином стала цінністю «повага до старших»? Що таке «соборна рада й дія», яким чином вони можуть бути цінністю? Який народ не цінує «творчість», «працьовитість», «справедливість»? В чому особливість російської «любові до Вітчизни» та «турботи про створений світ»? Все, що називає патріарх, або є загальнолюдськими цінностями, або не є цінностями взагалі. Залишається порадити спічрайтерам патріарха звернутися до вивчення філософської науки про цінності - аксіології.

Патріарх визнає, що в його переліку цінностей немає нічого специфічно російського, специфічно православного, специфічно руського. Але він все-таки намагається віднайти російськість у названих ним цінностях. «За сторіччя розвитку Руського світу у нас склалися свої культурні та соціальні форми їх реалізації, їх розуміння та їх символічні форми вираження». Які такі культурні та соціальні форми реалізації цінностей склалися в Руському світі - невідомо. Патріарх не наводить жодного прикладу. Мабуть тому, що таких форм просто не існує. Життя російського народу є класичним прикладом того, як у цілому непоганий народ виявляється нездатним втілити у власному житті жодні цінності, жодні моральні правила, не знає навіть загальноприйнятого етикету. Вічна недоцивілізованість. На ці теми існують сотні книг самих росіян. Вічне буття на початку шляху втілення цінностей. І вічне життя майбутнім, коли все буде добре і навіть краще, ніж у Європі. Але поки що - одні емоції, одна стихія почуттів. І жодної цивілізованості, ніякого свідомого життя згідно із культурними цінностями та моральними законами.

Колись тургенівський Базаров вважав за власне щастя стати гумусом для майбутнього щасливого життя. Мільйони людей перетворено комуністами на такий гумус. Однак історія нічого не навчила. І замість того, щоб просто жити як люди, як нація, як християни - знову лозунги про будівництво особливого світу. Вічна російська ідея. Вічні російські хлопчики із палаючими очима...

10. «Єдина система цінностей задавала і задає спільні координати мислення в богослов'ї, філософії, соціальній думці, природничо-науковому дослідженні. Так створювалася і створюється спільна культурна спадщина Руського світу. А тому незаперечне значення для спільності Руського світу мають досягнення руської літератури, художнього мистецтва, балету, кіно, спорту, а також наукові та технічні винаходи, що з'явилися в рамках руської цивілізації і стали надбанням всього людства. Невід'ємною частиною руської культури є принципи і форми суспільного життя, а також унікальні риси способу життя, що склалися під впливом руської системи цінностей».

Критика: Особливо було б цікаво дізнатися, як російські православні цінності задають спільні координати мислення для природничо-наукових досліджень. Невже, на думку патріарха, існує специфічна російська фізика? Руськосвітня біологія? Руська математика? Невже наука не є універсальним типом мислення? Невже специфічні цінності можуть змінювати хід математичних досліджень сьогодні? Якщо в часи античності вплив цінностей на математику ще можна прослідкувати, то сьогоднішня математика цілком вільна від такого впливу. Можна сперечатися щодо того, добре це чи погано, але розвиток природничо-наукових досліджень російських вчених не визначається світом російських цінностей. Те саме можна сказати про вчених України та Білорусі. Вічна криза російського богослов'я, філософії, соціальної думки породжена виснажливою і надуманою боротьбою «слов'янофільства» проти «західництва». Всі слов'янофіли, серед яких сьогодні визначне місце займає патріарх, не можуть зрозуміти, що два на два - завжди чотири - в будь-якій культурі. Так само як два на два чотири, так і придатне до життя людей суспільство - це правова держава та соціальна справедливість. Правова держава - це демократія та захист прав людини. Безумовно, що при здійснені цих загальнолюдських цінностей можливі недоліки. Але неможливі мільйоні жертви слов'янофільства імперського та більшовицького. Вічне спокушення російської гуманітарної думки - це намагання замість вдосконалення велосипеда видумати щось принципово нове. Для пересування по землі намагаються побудувати марсохід. Століттями не вдається ні побудувати небачений суспільний устрій, ні вивести особливу нову людину, - але жертви експериментів все множаться. Долі особистостей, долі народів, долі цілих поколінь калічаться - і все заради чергових утопічних слов'янофільських альтернатив до загальнолюдського «два на два» в соціальному проектуванні. Замість природного суспільства росіяни століттями намагаються побудувати есхатологічне надприродне суспільство, але замість цього знову і знову попадають в протиприродне тоталітарне і репресивне суспільство. Росіяни настільки звикли до життя в протиприродному суспільстві колективізму, тоталітаризму, репресій та відсутності забезпечення прав людини, що вважають таке суспільство нормальним для всіх сусідніх народів. От патріарх і твердить: «Невід'ємною частиною руської культури є принципи і форми суспільного життя, а також унікальні риси способу життя, що склалися під впливом руської системи цінностей». Ось тому, що невід'ємною частиною російської культури стали імперіалізм та нехтування правами інших народів, тоталітаризм та нехтування правами особистості, - саме тому українці та білоруси, грузини та казахи не хочуть відновлення російської імперії в будь-яких формах. І у формі цивілізаційної єдності руського світу - теж. Культурний імперіалізм можна було б ще виправдати, якби російська культура визнавала право народів на інші культурні цінності. Тоді можливе було б взаємне збагачення культур, про яке так люблять просторікувати ідеологи імперіалізму. Але патріарх, які і всі російські імперіалісти, не помічає, що в Україні - власні цінності, власний спосіб суспільного життя, власні його форми та принципи. Для патріарха цінності українців - такі ж як цінності росіян. Форми суспільного життя - такі ж. Богослов'я, філософія, література - такі ж. Всі ці аксіоматичні для патріарха положення - або найбільша помилка росіян, або їхня брехня, їхнє вічне маніпулювання свідомістю власною, сусідів та всього світу. Але є така українська мудрість: «Брехнею весь світ пройдеш, а назад не вернешся». Здається, російський імперіалізм тому і зазнає в двадцять першому столітті краху, що був побудований на численних маніпуляціях, тобто - на брехні. На брехні про ідеальність російських цінностей, які при перевірці виявляються звичайними цінностями домодерного суспільства. І ці цінності РПЦ має сміливість ще й пропонувати як основу модернізації Росії та сусідніх країн! Це все одно, що пропонувати сьогодні аграріям повернутися до сохи. Якщо в дев'ятнадцятому столітті така ідеологія мала різні наслідки, то вже в двадцятому - лише як у Камбоджі.

11. «Нас всіх також поєднує спільна історична пам'ять. Вона охоплює події минулого, звернена до сьогодення та відкрита для майбутнього. Як у житті кожної людини, в історії Руського світу є світлі й темні сторінки. Ми визначаємо, що є добрим, а що злим в нашій історії, виходячи з того, наскільки дії влади й народу відповідали системі цінностей Руського світу і одночасно були спрямовані на збереження його єдності, забезпечення його безпеки й процвітання. Тому особливе значення має шанування дат, місць, пам'яток та імен, пов'язаних із найважливішими і переломними сторінками громадянської історії народів Руського світу. Також важливими є меморіали, присвячені трагедіям, які траплялися в нашій історії».

Критика: Історична пам'ять у кожного народу власна. Тому й існують сьогодні різні народи, що мають власну історичну пам'ять. Усе це прекрасно відомо патріарху, як і кожній освіченій людині. Патріарх же пропонує переробити історичну пам'ять, нав'язуючи сусіднім народам селекцію їхньої пам'яті. Більше того - патріарх пропонує глобальний суд над минулим, сучасним, майбутнім. Патріарх вважає себе та своїх слухачів на Асамблеї руського світу готовими до ролі Бога. Він так і говорить: «Ми визначаємо, що є добрим, а що є злим». При цьому патріарх вважає достатньою підставою для таких вироків те, що він володіє істиною. Колись Ленін сказав на третьому з'їзді комсомолу: «добрим є все, що сприяє побудові комунізму», Патріарх знайшов подібний критерій: «Добрим є все, що 1) відповідає російським православним цінностям (які він сам «воскресив); 2) те, що сприяє єдності та безпеці Руського світу. Особливу стурбованість викликає другий критерій. Ви росіянин чи українець, але проти єдності Руського світу? - Ви є частиною зла. Так скоро з'являться слова про «ворогів народів Руського світу». Якщо Ви думаєте, що вчення патріарха сьогодні - пуста риторика, то нагадаємо, що так само оцінювали виступи Леніна перед Жовтневим переворотом.

12. «Руська цивілізаційна традиція зберігається за допомогою спільної системи комунікації. Народи Руського світу не могли б створити цивілізаційну спільність, не маючи мови міжнаціонального спілкування. Таким засобом комунікації стала російська мова, що склалася і розвивається як спільне надбання всіх народів Руського світу. А в церковному житті такою мовою є церковнослов'янська. Це спільна мова для всієї Руської Церкви, і її важливо зберігати, розвивати й вивчати. При цьому велику цінність мають мови всіх народів, що складають Руський світ. Крім того, важливу роль у передачі спадщини руської цивілізації відіграють спільні принципи побудови системи освіти й виховання. Вони тісно пов'язані з релігійною традицією і орієнтовані на отримання всебічного знання і формування особистості, відкритої для дослідження і творчості. В епоху бурхливого розвитку електронних засобів комунікації та інформації дедалі більше значення набуває облаштування інформаційних носіїв і мереж, які б зберігали, розповсюджували і знайомили людей із руською цивілізаційною традицією».

Критика: Після знищення окремої історичної пам'яті сусідніх народів для росіян залишається проблемою існування окремих мов. Але патріарх пропонує не спішити. Сьогодні головне - проповідувати цінності російського православ'я на всіх мовах, а потім само собою сусідні народи відмовляться і від власних мов. Достатньо їх позбавити власної історичної пам'яті. Достатньо оголосити ворогом кожного, хто має власну інтерпретацію подій - будь-то українець, білорус, сучасний історик, постмодерніст-гуманітарій. Все це - вороги. Знищення їх - ідеологічне, інформаційне, повинно вестися і за допомогою пропаганди на їхніх рідних мовах. Саме тому створено українську версію «Патріархія.ру», а в майбутньому на нас чекає єдність руського світу: церковнослов'янська в храмі, російська дома.

12. «Тепер я хотів би сказати про те, як існує ця спільна цивілізаційна традиція в сучасному світі і якими можуть бути її перспективи в майбутньому. Бували різні часи. Руський світ пройшов і через князівську міжусобицю, розділення між кількома державами, об'єднання в межах однієї держави - одним словом через багато політичних та структурних перетворень. Тепер руська цивілізаційна традиція існує в умовах різної політичної та суспільної самоорганізації. Більш того, вона поширюється по світу разом із пересуванням людей: близько ста років у далекому зарубіжжі живе не одне покоління руських людей, які з політичних міркувань і навіть просто рятуючи своє життя, покинули Росію, вибираючи собі місце проживання в різних куточках планети. Тому Московський Патріархат, так само як і деякі інші православні церкви, відкриває свої парафії в різних країнах світу для своїх віруючих. Общин Московського Патріархату в діаспорі налічується сьогодні кілька сотень. Таким чином, до простору пастирської відповідальності Руської Церкви входять не тільки окремі країни історичної Русі, а й ті громади та спільноти людей, які пов'язують свою ідентичність з руською цивілізаційною традицією, але живуть за межами її канонічної території та за межами канонічної території інших Помісних Церков».

Критика: Отже, патріарх вважає, що російська цивілізація сьогодні має повне право на всі країни, які входять до канонічної території РПЦ, Але, крім того, РПЦ має право засновувати власні церковні громади та культурні осередки на території всього світу. Цікаво, що про право інших православних Церков засновувати свої громади на території РПЦ нічого не говориться. РПЦ істерично протестує проти такого роду спроб інших помісних церков бути присутніми на її канонічній території. У той же час сама РПЦ розповсюджується по всьому світові. Напевно, в майбутньому патріарх заявить про необхідність світової консервативної революції, яка б завершилась прийняттям всім світом російських православних цінностей та влади Москви. Чому б і ні?

13. «Я не думаю, що сьогодні потрібно затівати якусь нову структурну перебудову Руського світу. Вже склалися суверенні держави на теренах історичної Русі, і вони показали свою життєстійкість. Сьогодні було б важливо, щоб цей суверенітет було «перезавантажено» і спрямовано не на відокремлення від сусідів, а на відповідальне підтримання та розвиток нашої цивілізаційної спільності. Скільки можна руйнувати?! Згадаймо історію Храму Христа Спасителя, в якій, як у краплі води, відбилася історія Руського світу. Спочатку ми збирали з миру по нитці, щоб побудувати Храм на подяку Богу за порятунок Вітчизни у 1812 році, потім його зруйнували, а зрозумівши свою помилку, відновили. Але ж можна було просто не руйнувати! І такі приклади можна навести у всіх галузях суспільного життя».

Критика: Отже, патріарх визнає існування суверенних держав, але закликає раз і назавжди відновити єдність імперії. Це і називається перезавантаженням суверенітету. У результаті суверенітет залишиться на папері, а реально він зникне. Саме цим завершувалися всі попередні перезаважтаження суверенітету Гетьманщини в Росії та УССР в СССР. Канонічна територія РПЦ - це територія, де ще ніколи не було позитивних прикладів інтеграції. Від всіх попередніх проектів зазнали значних збитків і росіяни, і всі сусідні народи. Сьогодні, коли є всі можливості жити нормальним життям, знову чуємо заклики до грандіозних будов «особливих цивілізацій». Чому? Навіщо? Невже збагачення російських олігархів може бути головнішим за спасіння душ? Невже патріарх готовий заради утвердження Руського світу на релігійну війну в Україні?

14. «Моє гаряче бажання полягає в тому, щоб усі країни, пов'язані з руською цивілізацією, усвідомили наше спільне ціннісне надбання не як загрозу своїй самостійності, а як свій безцінний ресурс у глобальному світі. Пробудження цивілізаційної свідомості в межах історичної Русі є сьогодні одним із найважливіших завдань. Насамперед, воно стоїть перед тими країнами, які безпосередньо зводять історію свого народу до Русі, тобто перед Білоруссю, Росією та Україною».

Критика: Чомусь пробудження історичної свідомості не стоїть перед Калінінградською областю. Навпаки, все, що існувало до 1945 року, має бути забуте. І на цій основі навіть можна нехтувати правами католиків і протестантів, забирати костели та кірхи для РПЦ. Але новітня історія України та Білорусі не може починатися із 1991 року. Чомусь Україна та Білорусь на таку самостійну сучасну історію не мають права. Вони чомусь повинні триматися «Русі». Сама Росія при цьому давно ніякої Русі не тримається. Росія в своїй політиці керується власними інтересами. Якщо для таких інтересів вигідно вчинити всупереч цінностям та ідеалам Русі - Росія так і робить. Росія -це країна із цинічним керівництвом, для якого не існує ніякого братства народів, ніякого морального ідеалу самопожертви. Про братерство і самопожертву згадують, коли Україна чи Білорусь щось винні Росії - на думку росіян. Сама ж Росія вустами свого вождя Володимира Путіна ясно заявляє, що по відношенню і до України, і Білорусі, не має бути жодної пожертвувано копійки, жодного кубометру газу. Всі повинні жертвувати Росії, приносити все на олтар дружби. А Росія при цьому нічого не буде давати взамін. Буде тільки розказувати, що колись дуже багато чим пожертвувала.

Отже, не маючи в Росії ніякої цивілізаційної свідомості, патріарх закликає Росію, Білорусь та Україну до пробудження такої свідомості. Але що може пробудити в Україні намагання достукатися до власної цивілізаційної свідомості? В Україні перша риса її цивілізації - індивідуалізм. Друга - тяга до свободи. Третя - толерантність. В Росії ж цивілізаційні риси - колективізм, бажання підкорюватися диктатурі, ксенофобія. Пробудження цивілізаційної свідомості в Україні та Росії приведе до зовсім іншого результату, ніж той, на який сподівається патріарх. Виявиться, що в України та Росії - різні цивілізаційні ідентичності. В Русі колись була одна ідентичність. Сьогодні в Україні - друга. У Росії - третя. У Білорусі - четверта. Вступати в дискусії про те, яка із сучасних ідентичностей ближча до ідентичності, яка була в Русі - справа істориків. Адже навіть якщо сьогоднішня українська ідентичність далека від тієї, яка була в Русі - українці мають право зберігати і розвивати цю ідентичність. Ніщо і ніхто - в тому числі Бог - не зобов'язував і не зобов'язує українців стати русичами. Але якщо розібратися із ідентичністю Русі, то Русь як раз більше схожа на Україну, ніж на Росію. Русі не був відомий колективізм, її захоплювала стихія індивідуалізму, яка навіть спричинила роздробленість, а не тільки феномен віча. Тяга до свободи була невикорінною в русичах, і вони не стали народом рабів. Для Русі характерна толерантність, відсутність ксенофобії. Русь - не ідеальна, а реальна Русь, з її достоїнствами та недоліками - це майже Україна, але зовсім не Росія. І ось тут виникає питання про те, а чому патріарх закликає нас до вірності ідентичності Русі. Українці як раз доволі близькі, росіяни - зовсім далекі. Але головне - українці мають право бути собою, мати власну сучасну ідентичність, навіть якби вона була зовсім не схожою на Руську. Ніхто не має права вказувати українцям чи правильна їхня ідентичність. Не буває взагалі ідентичностей правильних чи неправильних, добрих чи злих. Вони є такими, якими вони є. І треба любити іншого як іншого. А якщо у вас немає християнської любові до іншого, то треба толерантно до нього ставитися. А вказувати ближньому на те, яким він має бути - це з християнської точки зору гординя, із світської - порушення прав людей та народів. Неприпустиме порушення. Злочинне порушення. Антикультурне діяння. Антигуманний злочин.

15. «Дехто вважає, що в Росії вже сформувалася така свідомість. Я вважаю, що вона тільки починає формуватися. Хотів би висловити велику радість у зв'язку з тим, що цього року Росія, слідом за Україною, оголосила День Хрещення Русі пам'ятною датою. У церковному житті він давно стоїть у календарі свят. Але це свято має особливе значення і для громадянської самосвідомості Росії. Його впровадження означає, що сучасна Росія визнає себе однією зі спадкоємиць Київської Русі і тим самим чітко визначає своє цивілізаційне походження, що бере свій початок у Візантії. Не думаю, що ця пам'ятна дата може принизити роль інших релігійних традицій у житті Росії. Вона об'єктивно відбиває ту унікальну роль, яку відіграло Хрещення у водах Дніпра для об'єднання і становлення Русі як єдиного організму».

Критика: Патріарх визнає, що руського світу не існує. Оскільки будь-який «світ» як окрема «цивілізація» - це явище саме рівня культурної свідомості. Якщо немає «цивілізаційної свідомості» - то це значить, що немає і самої цивілізації. Патріарх лише має надію на те, що святкування Дня Хрещення Русі приведе до формування відповідної свідомості в росіян та українців. Дивна надія. Не дивлячись на столітню пропаганду православних цінностей та культури, в сучасній Росії сформувалась ідентичність, далека від християнства взагалі. Далека від знаменитої російської душі, від всього того, що бажали бачити в народі російські письменники та культурні діячі. З іншого боку, в Україні теж столітня пропаганда РПЦ не справила визначального впливу на формування ідентичності українців. Їхня ідентичність сформована не завдяки РПЦ, а всупереч РПЦ. В цій ідентичності багато із козацтва, але багато і від культурництва. В цій ідентичності переважає народницьке, але є місце і для християнського. Українська ідентичність вже сформована, і її перевиховати в руськість - вже не вдасться. Українці настільки не заглиблюються. А якщо заглиблюються, то не знаходять у руськості нічого російського. І на російське дивляться як на монгольське. Чи як на фінно-угорське. Бо шукають причин - чому росіяни так разюче не схожі на русичів.

16. «Свого часу відомі історичні обставини призвели до применшення ролі Києва в цивілізаційному формуванні Руського світу. На довгі століття центр Русі перемістився на Північ. Тепер же історичні умови сприяють тому, щоб Київ знову став одним з найважливіших політичних і суспільних центрів Руського світу. І ця роль має бути не меншою, ніж роль Москви, тому що Київ - колиска руської цивілізації. За словами стародавнього літописця - «матір міст руських». Саме Київ зміг уперше зібрати всі руські землі, згуртувати різноманітні слов'янські племена і здійснити християнську освіту власного народу без вогню й меча. Але ще більш важлива роль Києва полягала в тому, що він почав втілювати в руському житті ідеал вселенського Православ'я, результатом чого стало формування руської цивілізації, яка подолала всі міжплемінні чвари. І лише у важких умовах запустіння Південної Русі і монгольського ярма естафету цього діяння перейняла Москва. Тому святитель Петро, митрополит Київський, переніс кафедру до Москви, і його вибір сприйняли всі наступні митрополити. Завдяки цьому справа Києва не загинула, а навпаки принесла багато плодів».

Критика: Київ є столицею України - самостійної держави, самостійної складної культурно-цивілізаційної єдності. Київ не претендує на почесну роль у якомусь фантастичному Руському світі. Описи патріархом Русі не відповідають історичній дійсності. Єдність Русі часів Ярослава Мудрого - це не єдність Московії часів Івана Грозного. Так само не відповідає дійсності пасаж: «святитель Петро, митрополит Київський, переніс кафедру до Москви, і його вибір сприйняли всі наступні митрополити». Митрополія у Києві була відновлена. «Справа Києва» зовсім відрізнялася від «справи Москви». Як по суті, так і по формі, як по цілям, так і по методам - політика «київська» радикально інша, ніж політика «московська». Намагання скроїти образ Києва по лекалам Москви - справа марна і безнадійна. Риторично це можливо, історично - ні.

Крім того, головне: навіть якби патріарх був правий, і Москва колись прийняла якусь духовну «естафету» від Києва, це не зобов'язує сучасний Київ жодним чином. Київ та Україна, кияни та українці мають святе право жити так, як вони того забажають. Ніякого духовного закону, згідно із яким вони не можуть вільно вибирати власне майбутнє - немає.

17. «Упевнений, що сучасна Україна може продовжити цю давню київську традицію, відмітною рисою якої завжди була турбота про сильну Русь, здатну захищати Святе Православ'я і являти у своєму житті його вселюдський, тобто вселенський характер - бути домом для багатьох народів, а не замикатися у своїй національній келії. Саме з цих інтенцій руської душі бере початок ідеал Святої Русі. Існування цього ідеалу свідчить про те, що найвищою цінністю руського народу стала не земна могутність, а святість життя. Україні і сьогодні, і в майбутньому може послужити виконанню задуму Божого про Русь. При цьому Україна не повинна і не може бути керованою або молодшим партнером у цій історичній справі. Вона покликана бути відповідальною спадкоємицею Русі і творити Руський світ на рівних спільно з іншими його спадкоємцями».

Критика: Сучасна Україна вільна продовжувати чи не продовжувати традиції Русі. Сучасна Україна може взагалі перетворитися на країну секулярну чи країну протестантську, католицьку, мусульманську. Можливе - все. Майбутнє не визначається раз і назавжди. Майбутнє твориться вільно кожним поколінням. Можливо, у Бога є особливий задум про Україну. А можливо, немає ніякого. Не можна казати, що Бог замислив Україну як Святу Русь. Ніхто не знає задум Бога про Україну. І якщо Україна - це Свята Русь, то Росія - зовсім не Русь і зовсім не Свята. Україна - дійсно є першою спадкоємницею Святої Русі. Саме той народ, який є прямим спадкоємцем Русі - українці і мають виняткові права на спадщину Русі. Не може бути мови про рівність росіян в цій спадщині. Вони - спадкоємці другої черги. А тому будувати Руський світ українці не мають потреби. Навпаки, побудова України як спадкоємниці Русі - це і є виконання морального боргу перед предками. А побудова Руського світу за шаблонами російськими - це зрада не лише своєї українськості, але і своєї пра-українськості (руськості).

18. «Я дозволив собі сказати окремо про Росію та Україну. Але це не означає, що я принижую роль Білорусі, Молдови, Казахстану або інших країн, які відігравали і продовжують відігравати важливу роль у збереженні Руського світу. Москва, Київ, Мінськ, Кишинів, Астана можуть стати центрами не просто окремих держав, а й центрами загальної, могутньої цивілізації, від імені якої вони здатні на повний голос говорити з іншими цивілізаційними полюсами світу. Важливо, щоб кожен з цих центрів, зберігаючи свою самобутність, у той же час розвивав взаємозв'язки з іншими столицями єдиного духовно-культурного простору Руського світу».

Критика: Кишинів є частиною румунської культурної цивілізації, є центром молдавської культури, молдавської субцивілізації. При всьому критичному стані сьогоднішньої культури у Молдові, структурно ця культура належить до числа європейських. Ніякого відношення до російської чи руської цивілізацій молдавська цивілізація не має. Навіть молдавське православ'я - це самостійний культурний феномен, що відрізняється від російського православ'я.

Яке відношення має Казахстан до цивілізації Руського світу - невідомо. Світська влада Росії вже не нав'язує казахам ні російської, ні руської ідентичності. Президент Росії Д.Медведєв вже виступає на казахській мові, щоб порадувати керівництво Казахстану. Чому патріарх ще має надію на русифікацію Казахстану - невідомо. До речі, наступить день, коли російське світське та церковне керівництво все-таки порадує і українців промовами на українській мові. Поки що ж українців поважають значно менше, ніж казахів. Казахстан же заслужив повагу своєю твердою лінією на самостійність, врівноваження впливу Росії союзництвом із Китаєм та Заходом.

Президент Білорусі А.Лукашенко вже зрозумів помилковість своєї політики русифікації, і розпочинає політику підтримки білоруської мови та культури. І навіть та стандартна ідеологія, яка викладається в школах та університетах Білорусі, підкреслює унікальність цієї країни, не зводить її до частини «руського цивілізаційного простору». Чому патріарх має надію на русифікацію Білорусі - невідомо. Білорусь при будь-якому ладі зберігатиме власну унікальність - наскільки вона б не була помітною, її неможливо знищити. Доведено століттями.

Кожна із названих столиць - полюс для власної унікальної культури, до значного культурного різноманіття. Головним завданням для кожної із столиць є єдність культури в межах власної держави. Україна має об'єднувати різноманітні в культурному відношенні регіони. Якщо вона почне ще й пристосовуватися до Руського світу, то просто буде розірвана шизофренічністю такої політики. Адже не можна будувати відразу дві цивілізації! З одного боку, керівництво України змушено будувати єдину українську цивілізацію, яка б була єдністю різноманітних регіональних культур навколо української ідеї. З іншого боку, патріарх пропонує будувати руську культуру, віднаходити українцям власну руську ідентичність. Якщо українці займуться другим завданням, то ніколи українські регіональні культури не будуть об'єднані навколо Києва. У такому випадку Україна просто розвалиться. Крім того, пошуки руської ідентичності не будуть сприйняті суспільством. Україна потребує української модерної культури. Усі шаровари та вишиванки викликають роздратування. Патріарх пропонує українцям пошукати руської ідентичності глибше козачини. При спробі це здійснити в Україні всі почнуть сміятися з руських кольчуг та іншого маскараду. Вже сьогодні фестиваль Київська Русь під Києвом став предметом для журналістського сарказму. І чим більше організатори пропагували свою ідею, тим більше знущань в пресі викликав як сам фестиваль, так і ідея відродження руської ідентичності.

Етнографія має зайняти власне місце. Давня культура є спадщиною минулих століть. Сьогоднішні країни, сусідні з Росією, як і сама Росія, будують власні модерні ідентичності. Часу і сил на експерименти із побудови синтезу модерної культури із елементами консервативного ренесансу - немає. Кожна із названим патріархом країн потребує модернізації. Жодна із цих країн не має об'єктивної потреби в консервативній культурній та соціальній революції. Жоден із народів не сприйме ні клерикалізації, ні оправославлення. Результатом титанічних спроб патріарха може бути дискредитація Церкви як ініціатора консервативної утопії, яка суперечить як реальності, так і потребам модернізації - в кожній із названим патріархом країн. Найперша країна, для якої небезпечним є консервативний утопізм - Росія, у якій вибір консервативного шляху може привести до втрати останніх шансів на модернізацію.

20. «Приналежність до Руського світу визначається не примусово, а на підставі вільного вибору людей і народів. Тому не може бути ніякого нав'язування ідеї Руського світу. Хотілося б, щоб сам аналіз того, що відбувається у світі, показав нам, що тільки підтримка своєї спільної цивілізаційної ідентичності та будівництво механізмів співробітництва на її основі може принести добробут і впевненість у майбутньому для наших народів. Втрата цієї унікальної спадщини означатиме втрату духовних орієнтирів у житті народів Руського світу, руйнування їх культурної самобутності, слабкість перед зовнішніми викликами та загрозами. Безсумнівно, такий варіант майбутнього викликає тривогу у Руської Церкви і змушує її закликати до тіснішого співробітництва всіх спадкоємців історичної Русі».

Критика: У цьому абзаці патріарх суперечить своїм же попереднім роздумам про задум Божий, про приреченість кожної країни руського світу виконувати цей задум. Патріарх заявляв не тільки про те, що знає цей задум, але і може судити про добро та зло - на основі того, чи виконується задум Божий про країну чи ні. Тепер же раптом патріарх говорить про свободу народів будувати руський світ чи ні. Але перед чим він заявляв, що відповідні народи повинні будувати такий світ, що в цьому їхнє історичне покликання, задум Божий про ці народи. Але патріарх говорить про свободу народів будувати чи ні руський світ лише для одного - щоб заявити про загрози цим країнам в разі їхньої відмови будувати руський світ. Згідно із патріархом лише в межах побудови руського світу відповідні народи можуть отримати добробут: «тільки підтримка своєї спільної цивілізаційної ідентичності та будівництво механізмів співробітництва на її основі може принести добробут і впевненість у майбутньому для наших народів». Дивно, але всі попередні спроби будувати Третій Рим в різних його формах привели лише до зубожіння народів. Чому сьогодні втілення утопічних проектів має принести добробут народам - незрозуміло. Патріарх посилається на якийсь аналіз. В літературі та Інтернеті немає жодного переконливого прикладу такого аналізу. Це і не дивно. Доводити, що побудова руського світу приведе до добробуту народів - це все одно, що доводити наступне положення: «якщо ходити догори ногами, то досягнете добробуту, збережете власну ідентичність в час глобалізації». Правова держава, демократія, розвиток громадянського суспільства, права людини, свобода економічного розвитку, солідарність - всі ці принципи лежать в основі нормального суспільства. Жити так - нормально. Це не норма для Заходу, це норма для всіх. Якщо якісь народи не бажають жити нормально, і вибудовують свою ідентичність на основі протистояння Заходу, то вони фактично визнають доцільність ходити догори ногами. Економісти довели, що у відкритому суспільстві продуктивність праці в чотири рази більша, ніж в суспільстві закритому. Ратувати сьогодні за консервативне закрите суспільство, не приймати модернізації через її «західність» - це прирікати себе на економічну деградацію, програш в економічному змаганні, втрачати спроможність до захисту себе, а отже - підривати безпеку своїх народів та держав.

Якби РПЦ знайшла дієвий альтернативний сценарій поведінки в умовах глобалізації - тоді б вона б мала право такий сценарій проповідувати. Але сьогодні РПЦ лише пропонує самозамикання у рамках Єдиного економічного простору - що і запропонувала відповідна комісія РПЦ. Як економічна автаркія якоїсь цивілізації в сьогоднішніх умовах може допомогти економіці країн - не зрозуміло.

21. «Як же нам будувати Руський світ у сучасних умовах? В історії руська цивілізація виживала тому, що вона була сприйнятлива до судів Божих, які часом через страждання і великі людські втрати вели наші народи до розуміння істинного життя та істинних цінностей, очищаючи їх від усього наносного. Вслухаючись у те, що нам говорить Бог обставинами часу та у відповідь на наші молитви, ми повинні не боятися оновлювати наше життя і змінювати звичні уявлення про нього. Якщо у минулому виправданою стратегією виживання Руського світу була його централізація, то сьогодні в умовах глобалізації оптимальною формою може виявитися тісніше інтеграційне співробітництво рівноправних суверенних держав, що утворилися на просторі історичної Русі. У сучасному світі загальновизнано, що від інтеграції країни тільки виграють, а тому багато хто прагне розвивати інтеграційні процеси. Але не в усіх це виходить».

Критика: У дійсності інтеграційні процеси, в яких брали участь Росія та її сусіди, не принесла користі цим самим сусідам. Навпаки, більшість сусідніх народів в результаті інтеграції із Росією втрачали можливості для цивілізаційного та культурного розвитку. Українська мова заборонялась у Російській імперії, не дивлячись на те, що Російська академія наук визнає українську мову як окрему мову окремого народу. В часи Брежнєва Україна переживає розквіт русифікації. Сьогоднішні проблеми із українізацією на Сході України - результат імперської політики і нічого іншого. До речі, лише на Південному Березі Криму виникли проблеми із українізацією кінопрокату в Україні. Всі інші частини України швидко звикли до українізації кіно, така озвучка навіть стала модною.

Патріарха турбує, що ніякого окремого класу «російськомовних» в Україні сьогодні не існує. Український патріотизм стає модним, охоплює все більше число громадян України. В цих умовах вся пропаганда альтернативних ідентичностей фактично спрямована на підрив існування України як держави. Усі застереження, що формування альтернативних ідентичностей «руськості» в Україні, Білорусі, Молдові, Казахстані не загрожує суверенітету цих країн - не відповідають дійсності. Зусилля по штучному впровадженню «руської ідентичності» небезпечні навіть для Росії. Тим більше вони є небезпечними для України, Білорусі, Молдови, Казахстану. Кожна національна держава - а таких сьогодні більшість - тримається на власній ідентичності. Нація - це спільні цінності, стереотипи поведінки, спільна мова, спільні символи, спільна історична пам'ять. Усі ці складові національних ідентичностей патріарх бажає замінити штучно сконструйованими елементами фантастичної «руської ідентичності».

Ясно, що сьогодні не потрібно для знищення нації вести справжню війну. Більш ефективні війни інформаційні. Патріарх саме і веде саме таку війну. Її особливість - намагання змінити ідентичність українців, білорусів, росіян, казахів, молдаван. Змінити ідентичність реальну на фантастичну - якщо Руський світ - це світ русичів. Чи змінити ідентичність на російську, якщо Руський світ - це світ російської ідентичності, яка і нав'язується всім сусідам. Адже ці сусіди не мають російських форм державності та громадянського життя, світогляду та культури, але патріарх нав'язує такі форми.

Якщо і далі продовжуватиметься така пропаганда руського світу, то ніякі інтеграційні процеси із Росією взагалі не будуть можливими. Ця країна - Росія - навіть не вступила у Всесвітню Організацію Торгівлі, але вважає себе передовою у справах інтеграційних. Такі претензії цілковито смішні. Росія за ВВП має місце серед п'ятого десятка країн, за якістю життя займає 69 місце. Що може така країна пропонувати сусідам? Яку інтеграцію? Росії треба думати як краще себе почувати у якості постачальника сировини для Китаю, а не про те, як стати новий центром світу. Минула велич виявилась оманливою. Пусті полиці магазинів - справжня суть російського способу життя. Нав'язувати таку «ідилію» сусідам безглуздо, якщо населення Росії скорочується на мільйон щорічно, якщо Росія є рекордсменом із кількості абортів та смертей від пияцтва. Доцільність інтеграції навколо Росії - нульова. Ніяких економічних, політичних чи духовних причин для такої інтеграції не існує. І не буде існувати в майбутньому.

Замикання від загальносвітових процесів, інтеграція в регіональні структури як альтернатива глобалізації - це рецепт до економічного занепаду та втрати суверенітету. Сьогодні суверенітет забезпечується не через відмову від участі в глобалізаційних процесах, а через ефективну участь в них. Замикання в межах СНД може привести лише до занепаду вже післязавтра, навіть якщо від такого кроку спершу буде якийсь позитивний ефект.

Роздуми патріарха про доцільність регіональної інтеграції як засобу виживання в глобалізованому світі нагадують ідею керівництва Москви в 1990 році продавати товари лише москвичам - бо так їх повинно було б вистачити. У результаті таких дій стало тільки гірше всім, і в першу чергу - жителям Москви.

Будь-яке замикання на тлі глобального світу матиме ще більш сумні наслідки. Якщо ж патріарх бажає ефективності від Росії, то вона можлива і зараз - без інтеграції із сусідніми країнами. Адже і невелика держава може досягти значних результатів. Без жодних інтеграцій можна у межах самої лише Росії створити економічне чудо. Навіщо приєднувати ще когось? Є велика країна - Росія. Створіть із неї другий Сінгапур чи Японію - і спокійно виживете в глобалізованому світі, збережете як ідентичність, так і суверенітет. І кожен із сусідів Росії має шанси стати другою Бразилією чи Сінгапуром, суверенітету яких нічого не загрожує. Нехай розквітнуть сотні квітів на лузі - навіщо із них робити одну квітку? Це і беззмістовно, і матиме зворотній результат.

22. «Країни Руського світу мають усі необхідні передумови, щоб здійснити свій унікальний проект інтеграції. Однак їм необхідно навчитися примиряти різні інтереси, поважати позицію один одного, шукати порозуміння заради досягнення спільного блага. На мій погляд, чинниками, що сприяють знайденню взаємоприйнятного рішення, є спільність менталітету наших народів, а також готовність піти на жертовну підтримку у разі важкості для іншої сторони самостійно впоратися з труднощами, що виникають. Думаю, що така інтеграція може стати прикладом моделі співробітництва нового покоління, яку братимуть за зразок інші народи планети, як сьогодні багато хто рівняється на Європейський Союз. Країни Руського світу мають всі можливості для створення простору, в якому не буде першосортних і другосортних народів, в якому поважатимуться і розвиватимуться їх мови, культури, релігійні традиції, а суспільне життя будуватиметься на основі служіння й допомоги слабкішому, в якому захищатиметься свобода й моральність, а також втілюватимуться в життя принципи справедливості й законності. Всього цього сьогодні шукає людство. Якщо ми не на словах, а на ділі спільно запропонуємо свій досвід інтеграції, то, вірю, Руський світ принесе свій вселенський плід, на який Господь терпляче чекає від нас, насадивши багато століть тому руське древо в людській сім'ї народів».

Критика: Росія та її сусіди не мають жодних спонукальних чинників до інтеграції. Увесь попередній історичний досвід засвідчив неможливість жити продуктивно та мирно в межах спільного простору. Як тільки послаблювалася сила репресій, кожна із націй мала багато претензій до інших. Жодної можливості примирити різні інтереси, поважати позицію інших, шукати порозуміння заради спільного добра. Якщо в історії не було цивілізованої поведінки і російська імперія та СРСР існували завдяки репресивній політиці - то чому тепер повинно бути інакше? І сьогодні Росія не змогла знайти компроміс із Білоруссю. Росія не пішла на самопожертви. Росія наполягала на власних інтересах. Прем'єр Путін на весь світ розповідає, що Білорусь та Україна мають платити за світовими цінами за газ та нафту, і що інтереси Росії (тобто російських капіталістів) для нього вище за все.

Росія вимагає самопожертви від сусідів. Росія вимагає, що сусіди враховували її інтереси. Щоб сусіди поважали Росію. Щоб сусіди шукали шляхів до досягнення спільного блага. Але сама Росія нічого не хоче робити в цьому напрямку.

І патріарх жодним словом не закликав російське керівництво до самопожертви у відносинах із Білоруссю. Патріарх не заступився за Україну в жодній із інформаційних чи економічних війн, які вела та веде Росія із Україною.

Чому за такої історії та сьогодення в Руському світі може бути інтеграція більш прогресивна, ніж в Євросоюзі? Європа вчилася терпимості, починаючи із Вестфальського договору 1648 року. І лише в другій половині двадцятого століття Європа змогла розпочати інтеграцію, за якої і єдність, і різноманітність однаково стали умовами можливості соціального життя.

Навіть в окремо взятій Росії не бачимо прикладу успішного мирного співіснування народів, культур, релігій. Взаємні звинувачення, війни, тероризм, наростання ксенофобії, фашизму - все це реальність сьогоднішньої Росії. Чому при більш широкому інтеграційному процесі можна буде уникнути російської ксенофобії чи фашизму, якщо вони сьогодні існують в Росії? Чому при інтеграції пострадянського простору з'явиться національна та релігійна толерантність, якщо вона відсутня у сьогоднішній Росії?

23. «Будівництво Руського світу не є створенням певної ізоляційної системи. Глобальність багатонаціональної руської цивілізації, насамперед, має підпору у вселенському характері Православ'я, що лежить в основі світогляду більшості з тих людей, які усвідомлюють себе частиною Руського світу. Будучи багатокультурним, Руський світ за своєю природою орієнтований на підтримку добрих зв'язків з різними цивілізаційними центрами світу. Контактам руської цивілізації з іншими народами планети можуть сприяти також численні діаспори Руського світу. Великий потенціал розвитку дружніх зв'язків із різними країнами світу відкривається також у діяльності людей, які цінують і вивчають традиції народів Руського світу».

Критика: Ідея комунізму була теж універсальна. Це, однак, не завадило Росії потрапити в ізоляцію від всього світу. За десятиліття значних жертв залізна завіса розширилася просторово і охопила третину площі земної суші. Але ізоляціонізм залишився ізоляціонізмом. І відсталість привела до поразки в холодній війні, до банкротства автаркії під назвою «соціалістичний табір». Чому на «православний табір» Руського світу має чекати краща доля - не зрозуміло.

24. «Руський світ має бути не стільки спогадом про минуле, скільки діяльним, мобілізуючим початком побудови кращого майбутнього для великого багатонаціонального об'єднання, що живе у мирі з собою і рештою світу. Бажаю всім учасникам Асамблеї допомоги Божої в трудах і успіху в осмисленні теми цьогорічного форуму. Сподіваюся, що його результати стануть важливим внеском в об'єднання багатомільйонного Руського світу».

Критика: Отже, патріарх мріє про мобілізацію. Чому не можна жити мирно? Чому не можна жити мирним життям? Чому потрібно обов'язково проповідувати неефективне об'єднання заради об'єднання, коли в світі існують об'єднання ефективні? Навіщо обіцяти гарне життя після боротьби, якщо можна просто не боротися і не мобілізовуватися? Класик сказав: хочеш бути щасливим - будь ним. Хоче патріарх бути відкритим до потреб інших - нехай дарує Україні автокефалію. Хоче показати власну високу культуру - нехай залишить Україну в спокої. Хоче показати приклад самопожертвування - нехай відмовиться від своїх претензій на безкраї канонічні території. Хоче патріарх примирити інтереси різних народів заради спільного блага - нехай дасть Україні автокефалію. Хоче патріарх втілювати універсальне православ'я - нехай робить це в Росії, дарувавши Україні автокефалію. Хоче патріарх мобілізації духовної в Росії, - нехай відмовиться від України, а потім спробує зробити православну Русь на території РФ. Україна ще й може показати приклад Росії у справі християнізації населення. Адже в Україні в храмах вірних значно більше, ніж в РФ. Думаємо, якщо патріарх дійсно бажає працювати, то роботи йому в РФ вистачить. І будувати Руський світ не потрібно. Нехай збудує християнську Росію. За успіх чи поразку в цій справі патріарха Бог спитає точно. Думаємо, що на питання «чому ти не християнізував Росію?» Господь не хоче почути відповідь: «Я був зайнятий побудовою Руського світу».

Християнізації Росії Бог точно хоче. Бо сказав - ідіть навчіть всі народи. Серед народів є і російський.

Не сказав: ідіть, християнізуйте всі цивілізації. А тому за цивілізаційні єдності не спитає. А от за християнський стан росіян патріарху обов'язково доведеться відповідати.

Потрібно було б патріарху Руської православної Церкви правильно усвідомити власне покликання і власну відповідальність. Євангелізації дикої та немитої Росії, яку універсальним аршином не зміряти і християнським розумом - не зрозуміти - ось що має бути завданням патріарха.

Маємо надію на поворот свідомості патріарха від утопічного консерватизму до християнства, від історіософських фантазій до реальності, від лицемірних заяв про особливий руський світ до усвідомлення особливої гріховності історичної Росії та необхідності її радикального покаяння. Між іншим - і покаяння перед сусідами.

Гліб КОВАЛЕНКО

"Релігія в Україні", 9 грудня 2010

Джерело: РІСУ

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове