Категорії

Search

Tags

Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці

20-12-2010

  • Категорія:


Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою Східної Церкви, виявляється у великій кількості Богородичних празників у нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші моменти з життя Божої Матері від її чудесного зачаття аж до її славного успення.


Святе Євангеліє не багато говорить про життя Пречистої Діви Марії, тож нічого дивного, що більшість Богородичних празників не основується на подіях святого Євангелія, а радше на християнській традиції та на оповіданнях апокрифічних книг перших віків. Сюди належить також і празник Зачаття, який наша Церква святкує 22 (9) грудня. Цей празник має окрему історію на Сході та на Заході.

Згадку про цей празник має типікон святого Сави з V ст., одначе його розвій і поширення припадає аж на VIII сторіччя. У цьому столітті святий Андрій Критський укладає службу для празника, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. У IX столітті це свято вже було в цілому візантійському цісарстві. Воно є у всіх Східних Церквах.

Празник Зачаття у давнину мав різні назви. До найдавніших належить "Благовіщення Зачаття Святої Богородиці". У конституції про празники цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він зветься "Зачаття нашої Пресвятої Богоматері". Слов'янський Пролог має "Зачаття Святої і Богоматері Анни, коли зачала Святу Богородицю". Загальнослов'янські Устави називають його "Зачаття Блаженної Анни" або "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".

Українська Католицька Церква в Галичині після проголошення догми про непорочне зачаття празник Зачаття Богородиці святою Анною почала називати Непорочним зачаттям Пресвятої Богородиці. Львівський Синод (1891) між Богородичними празниками подає празник Непорочного зачаття і наказує святкувати його на спосіб великих Богородичних празників з одним днем перед- і сьома днями попразденства. Собор також апробував службу Непорочному зачаттю, яку уклав о. Ісидор Дольницький, і наказав служити її у всіх церквах. Римська реформа наших літургійних книг повернула первісну назву празника "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".

Про ікону: Сутністю Бога Ізраїля є те, що Він - "живий" і дає життя (див. Євр. 3, 12). Він створив людину на свій образ і подобу, теж "живим створінням", і дав їй дар бути носієм цього життя, "чоловіком і жінкою сотворив їх" (Бут. 1, 27), закладаючи цим основи шлюбу. Єва була названа матір'ю всіх живих (див. Бут. 3, 20).

Але після перших, сповнених світлом оповідей Буття історія Ізраїля постає перед нашими очима як безперервне вигублення життя, як сумне панування смерті. І все ж у цій безодні знищення праведники Старого Завіту вірили в Бога, а отже, надіялися на життя. Продовження роду через шлюб, заснований Богом в Раю, вважається у Біблії святим. Зустріч двох людей утворює ланку в довгій низці поколінь, які не повинні вироджуватись аж до зустрічі з Тим, Хто з'явиться на землі як Даруватель вічного життя.

Отож в шлюбі, яким він постає у біблійній традиції, можна виділити два паралельні аспекти: очікування повного, вічного життя, провісником якого є подружня любов, і водночас продовження життя. Даром, одержаним від Бога, можна насолоджуватись лише у вірі, в обітниці. Ті Отці Церкви, які більш докладно говорять про це, наприклад, св. Йоан Золотоустий, чудовим способом показують зв'язок між святим шлюбом та дівицтвом. Основою священного союзу між чоловіком і жінкою повинна бути любов, як участь у божественній любові. Це - жива сила. Вважаючи, що ці обітниці вже виконані в Христі та в новому Законі, східні Отці залишили нам небагато повчань щодо святості шлюбу. Це, зрештою, цілком зрозуміло, адже подібні твори походять здебільшого з чернечого середовища. У цьому розумінні дівицтво не постає як протилежність шлюбові, воно є есхатологічним сповненням шлюбного союзу. Людина дівична є людиною цілісною, людиною, яка досягла есхатологічного стану, в якій здійснилася любов Бога. Непорочною є та людина, яка в любові Бога долає тріщину гріха. Згідно зі св. Йоаном, любов між чоловіком та жінкою дана людині, для того, щоби те, що за природою є двома, могло стати з любові одним.

Людська любов є єдиною здатністю людини, піднятою до гідності святого таїнства. Це означає, що вона кульмінує у повноті дівицтва. Справді, плодом шлюбу Йоакима та Анни є Діва Марія. Дівицтво, таким чином, є для людини метою, яку треба досягти, а не чимось, що треба оберігати. У наші часи цю думку дуже виразно розвинув Володимир Соловйов.

Якщо взяти до уваги ці міркування, ікона "Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною" - батьків Пречистої Діви - набуває глибокого значення. Св. Йоаким та св. Анна є останніми представниками старозавітної духовності. Саме від них народиться найкраща квітка нового Закону - Богородиця.

У цьому контексті можемо також зрозуміти, чому на іконах не знайти сцен, де підкреслено любов між чоловіком та жінкою (за винятком тих випадків, коли на іконах св. Йоаким та св. Анна зображені в обіймах один одного). Постаті святих на іконах говорять про есхатологічну досконалість. Отже, до дівичої досконалості дійшли й ті, хто був одружений. Сцена несе атмосферу райського спокою, звичну для східних ікон. Відчувається символічна цінність цього союзу між двома людьми: те, що очікується, вже близько.

Тропар та кондак: Тропар, глас 4: Днесь узи бездітности розрішаються, Йоакима бо й Анну, ви­слухавши, Бог проти надії явно обіцює, що вони родитимуть Богодівицю, з якої сам родився неописанний, що, ставши чоловіком, ангелові повелів співати їй: Радуйся, благодатна, Господь з тобою.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Празнує днесь вселенна зачаття Анни, що сталося від Бога, бо вона породила понад усяке слово ту, що родила Слово.

Послання святого апостола Павла до Галатів 4, 22-31: Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого від вільної. Та той, що від рабині, народився за тілом, той, що від вільної - за обітницею. Це має інше значення: ті дві жінки - це два завіти; один з гори Синаю, що родить рабів, це - Агар. Гора ж Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зі своїми дітьми. Але вишній Єрусалим, вільний, він мати всім нам. Написано бо: Веселися, неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук пологів не знала, бо в покинутої більше дітей, ніж у заміжньої. Ми ж, брати, як Ісаак, є діти обітниці. Та як тоді той, що народився за тілом, переслідував того, що народився за духом, так і тепер. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує зі сином вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.

Євангеліє від Луки 8, 16-21: Сказав Господь: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. Нічого бо нема схованого, що не стало б явним, нічого тайного, що не стало б знаним і не вийшло на яв. Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, візьмуть і те, що йому здається, ніби має. Прийшли до Нього мати Його і брати, та через народ не могли до Нього приступити. Йому сказали: Мати Твоя і брати стоять надворі, хочуть побачитись з Тобою. Він у відповідь сказав їм: Мати Моя і брати Мої - це ті, що слухають слово Боже і виконують його.

http://diocese.ko.if.ua/

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове