Ведель Артемій

• Категорія:

• Християнські композитори

• Теги:

• культура і суспільство

Ведель Артем Лук'янович (1770, Київ - 14 липня 1808, Київ) - український композитор і співак. Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича Ведельського, художника-різьбяра, який мав власну майстерню, виготовляв іконостаси.

Ведель навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль.

Одного разу його гру почув московський генерал-губернатор Петро Єропкін і загорівся бажанням мати при собі талановитого музиканта. Всупереч бажанню Артемія відправили до Москви керувати генеральської капеллою, де п'ять років композитор мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. 1 грудня 1792 на прохання Веделя його звільнили.

З кінця 1792 Ведель живе у батьківському домі. Деякий час знову керував хором Києво-Могилянської Академії. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських - хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотного корпусу. На початку 1794 року Ведель очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант Веделя і всіляко сприяв його музичній діяльності. Музична діяльність Веделя у цей час була дуже плідною: за 1793-95 він написав 6 концертів. Дуже швидко просувався він і у військовій службі - за два роки (з 1794 до 1796) від канцеляриста штабу він зростає аж до капітанського чину і стає старшим ад'ютантом генерала. Така кар'єра була рідкістю для людей міщанської верстви.

У березні 1796 Артемій Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Тут А. Ведель організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Написав 3 концерти: «Воскресни, Боже» та «Услыши Господи глас мой» та ін.

Турчанінов, його улюблений учень, зображає його в своїх мемуарах як людину високорелігіозну, цнотливу, істинного посника і аскета в умовах світського життя. Перебуваючи на військовій службі, Ведель вів замкнутий і споглядальний спосіб життя, уникав товариства і розваг, займався написанням музики, читанням і молитвою, знав напам'ять всі 150 псалмів. Щодня ходив до церкви, часто причащався, не їв м'яса, спав на грубому повсті. Одного разу Леванідов підгледів, що робить Ведель у вільний час. Композитор стояв на колінах перед іконами і співав.

У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. В цей час українські поміщики замовляли композиторам п'єси для домашніх капел і добре платили. Одного разу Ведель отримав 300 рублів за два твори. А Григорій Сковорода, будучи регентом придворного хору в Петербурзі, отримував 20 рублів на рік, що вважалося чимало. Відомий і такий факт. Після виконання концерту "Доки, Господи" вражений князь Дашков зняв з себе розшитий золотом шарф, поклав у нього 50 рублів і підніс автору. Зароблене Ведель роздавав бідним.

На початку 1797 генерала Леванідова відправляють у відставку. Того часу музична культура зазнає значних утисків: повсюдно скорочують штати хорів та їх забезпечення, царським указом усі «не положені» полкові хори було ліквідовано. У церквах забороняють співати духовні концерти (псалми, молитви), що безпосередньо не стосуються служби, забороняють поширені в Україні канти й колядки - те, що органічно увійшло і зрослося з нашим національним богослужінням. Розтрощену Катериною Україну добивали нищенням осередків духовної культури. Найталановитіші українські митці, які не обслуговували режим, а тим паче ті, які творили для своєї вітчизни, ставали неугодними і небезпечними... Ведель подав рапорт із проханням про відставку.

Перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слободсько-Української губернії. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до Веделя якнайкраще.

Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про «музичну академію». Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри.

Наприкінці літа 1798 року, роздавши все своє майно, гроші та бібліотеку, митець переїздить у Київ, у батьківську оселю та працює над новими творами. Написав два концерти: «Боже законоприступницы восташа на мя» і «Ко Господу всегда скорбыти ми». Виконувалися ці концерти у Київському Братському Богоявленському й Софійському соборах. Але можливостей застосувати свої здібності Ведель, очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: «Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се, ні те, але що робити?»

На початку 1799 він став послушником Києво-Печерської Лаври. У Лаврі митець, за спогадами прот. Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння.

Наприкінці весни того ж року знайшли папери, на яких нібито почерком Веделя були написані "безглуздості" про царську сім'ю: Катерину II вбив її син Павло, який і сам буде вбитий.

Після арешту твори Веделя царським наказом було заборонено виконувати та друкувати. По місту розповсюдили чутки про причетність композитора до якоїсь секти...

Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав у київську божевільню із забороною давати йому папір, перо і чорнило. Тут композитор промучився 9 років. В'язниця не зломила його, не озлобила, не похитнула у вірі. Навіть перебуваючи в нелюдських умовах божевільні, Ведель не втратив лагідности, світлого смирення й любови до ближніх. Так само безперервно молився і плакав від того багатства, яке знаходив у молитві. Нікого не засуджував, ні на що не нарікав і не скаржився. Як і раніше, відмовлявся від допомоги друзів, позбавляючи себе навіть необхідного. Гостро переживав чужу біду. Усі принесені йому речі та гроші роздавав нужденним, хворим, солдатам. І вболіваючи за них серцем, вважав їх своїми вчителями в несенні хреста, і в кожному бачив образ свого Спасителя.

Коли Турчанінов приїхав з Петербурґу провідати свого вчителя, Ведель сказав йому: «Я отримав цей дім від Господа» і «Радий, досяг мети».

Слова А.Веделя щодо участі Павла І виявились пророчими - в 1801 році цар був задушений. З цього приводу П.Турчанінов згадує, що під час одного з відвідувань Веделя у лікарні, композитор, раптово перервавши розмову, вигукнув: "Ура! Олександр на престолі!". Трапилось це в день убивства Павла, про що в Києві дізнались лише за кілька днів.

Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. У батьківському домі він опинився посеред друзів і, за свідченням архимандрита Методія (Піснячевського), здивував усіх присутніх тихою передсмертною бесідою про те, що ми повинні бути «лагідними, смиренними, не самовпевненими, благочестивими й особливо щедрими в любові до ближніх». Прийнявши Таїнства Сповіді й Причастя, тихо відійшов у вічність під час молитви, стоячи на колінах.

Поховано Артемія Веделя на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя - невідомо.

Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Йоана Золотоустого, Всеношна та один світський кант.

Великий композитор ніколи не пишався своїм винятковим талантом. Власне, й не вважав його своїм, називаючи всі людські здобутки та здібності Божим багатством, довіреним задля примноження, задля служіння ближнім. «І, якщо даром отримали, - пише Ведель у листі до Турчанинова, - маємо даром іншим давати, щоб не стати невдячним рабом, що заховав свій талант у землю. Інакше на нас чекає небезпека вічного покарання, а з цього випливає, що ми ще більше зобов'язані вдячністю тому, хто приймає, ніж тому, хто дає».

Неможливість застосувати («примножити») щедро даровані йому Богом таланти гнітила великого митця. Напевно, Ведель відчував однакову відповідальність і за служіння музичним даруванням, і за служіння молитовним подвигом, не міг занедбати ні того, ні іншого покликання і ніс як радощі, так і скорботи обох служінь. Свого часу Ведель створює дивовижної краси піснеспіви (концерти 11, 12 на рядки 85-го та 119-го псалмів). «Господи, визволи душу мою... Зглянься на мене і помилуй мене; дай силу слузі Твоєму, спаси сина раби Твоєї...» Стражденна молитва, сповнена світлого уповання, проливалася музикою з його серця...

І листи, і, ще більше, твори Веделя виявляють його невтішну тугу за Господом, невгамовну спрагу творити волю Його, жити в Ньому, цілковито належати Йому. Двічі композитор звертається до 136-го псалма «На ріках вавилонських» (концерти 13 і 21), з богонатхненною силою розкриваючи трагедію людства, полоненого гріхом і пристрастями, гнобленого у віддаленні від Небесної Вітчизни; трагедію своєї власної душі, що понад усе бажала визволення від гріха та повернення до свого Пресвятого Отця. Крім цього, суто духовного підтексту псалма, виразно чути ще й інший: гірке оплакування поневоленої України, доведеного до злиднів працьовитого й талановитого рідного народу, який не міг на вимогу полонителів співати радісних «пісень сіонських» на своїй «істощенній до основанія», сплюндрованій, «чужій» землі.

Єдину втіху в усіх своїх внутрішніх і зовнішніх скорботах побожний митець знаходив у спілкуванні з Господом. Це збагачувало подвижника і найсвітлішою радістю («Ти моя кріпость, Господи, Ти моя і сила, Ти мій Бог, Ти моє радування» - з 22-го концерту на ірмос 4-ї пісні недільного канону), і невимовною вдячністю Тому, Хто відродив людину Своєю безмірною любов'ю («Господь слави... заплеванія і рани приємлет, поношенія і заушенія; і вся терпить мене ради осужденного» - з 18-го концерту). Глибоке переживання слів церковної молитви і Святого Письма насичувало душу композитора Божественними одкровеннями. Саме тому він так натхненно й невтомно оспівував «Неусипающую в молитвах» Матір Божу, «Віри Утвержденіє», «Храм Божества» і «Всемирную Славу»; так благоговійно вшановував ангелів і святих, Таїнства й богослужіння - і все, що сприяє спасінню людини, відновленню в ній образу Божого.

«Боже! Беззаконники повстали проти мене, і юрба сильних шукає душі моєї, і не мають Тебе перед собою»; «Боже, прийшли чужинці в насліддя Твоє, осквернили святий храм Твій, Єрусалим обернули на руїну» (з концертів 11, 23 на Пс. 85:14; 78:1). Ведель нікого не звинувачував, він лише виливав перед Господом біль свого серця. Але біблійні слова його молитви, зодягнені в божественну музику, з пророчою силою викривали злочини нечестивих гнобителів. Можливо й тому Ведель так несподівано був заарештований.

В одному з листів до Петра Турчанинова Ведель пише: «Що ти хочеш у них (селянах) знайти?.. Смирення, терпеливість, убогість? Усе знайдеш у найвищій мірі, так що вони зрозуміти своєї слави не можуть. О, Всепремудрий Боже! Як Ти в такому саду зрощуєш невидимо троянди з дикої шипшини!.. Знай, друже мій, що Христос, Істинний наш Бог, не в рукотворних храмах живе, і я більше бачу Його в бідних селянах... Молю тебе, знайди бідного мужика і йому, замість мене, сотвори милостиню... Ти цим більше за все зобов'яжеш Христа і унебесниш душу свою, чого більше за все бажає тобі твій брат Артемій».

Неповторний, витончено шляхетний, мужній і разом винятково ліричний, проникливо молитовний стиль композитора можна впізнати з перших мелодійних зворотів, утім ця музика завжди нова й невичерпно багата. Твори Веделя однаково захоплюють довершеністю і маштабних композицій, і хорових мініатюр, зворушують дитинною щирістю й глибиною, органічною єдністю музики з біблійним текстом. Саме тому гарне виконання піснеспівів Веделя перевертає душу слухача пізнанням вічної істини, сенсу людського буття у поверненні до Бога - єдиного Джерела життя. Ця музика розкриває безодню людської немочі та гріховности і знаходить порятунок із цієї безодні, в покаянному взиванні до Всемогутнього Переможця гріха і смерти.

Музика Веделя відрізняється великою щирістю, увагою до молитовного тексту, піднесеною сентиментальністю і мелодійністю. Композитор прагнув узгодити музику з текстом, прагнув підшукати релігійному молитовному змістом відповідні руху мелодії, - описати або ілюструвати текст музикою. Як людина глибоко релігійна, Ведель мав духовну потребу відображати в музиці найпотаємніші порухи душі. Твори Веделя сповнені ліризму, наспівності, в них присутня піднесена сентиментальність, що характерно для українського мелосу.

Уперше приголомшив Україну одкровенням краси Веделевих концертів на початку XX ст. студент 2-го курсу Київо-Могилянської духовної академії Олександер Кошиць.

За матеріалами енциклопедичного довідника "Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."

переклад Milites Christi Imperatoris