Категорії

Search

Tags

Спотворені уявлення про Бога


Якби ви знали, як Він вас любить, плакали б від радості

«Дуже корисно з покорою очистити наше серце від деяких фальшивих образів «цього світу»... Очищення серця стосується батьківських чи материнських образів, які породжені особистою і культурною історією та впливають на наше ставлення до Бога» (ККЦ, 2779).

Кожна людина має якесь уявлення про Бога. Часто ми забуваємо, що ці уявлення, які належать лише нашій свідомості, ми отримуємо не тільки з прочитаних Біблії чи книг про Бога, чи почутих проповідей. Важливу роль у сприйнятті Бога відіграють наші спогади, переживання і почуття. Наші почуття до Бога можуть сильно впливати на наші думки про Нього. Те, що ми відчуваємо до Бога, є вирішальним для нашого сприйняття Його. В цьому й полягає внутрішній конфлікт, який розвивається між тим, що ми думаємо про Бога і тим, що відчуваємо до Нього. Отож, як би людина правильно не думала про Бога, поки в неї не сформується відчуття, що Бог дійсно добрий та милосердний, духовне не зможе довго торжествувати в її житті.

Так яким же чином відбувається, що Євангеліє - Добра Новина про Небесного Татка, який нас так сильно любить, що задля нас віддав на муку і смерть свого Сина, може стати недоброю новиною про немилосердного і нічого непрощаючого суддю, який тільки й наглядає з неба, на якому проступкові б нас спіймати?

Причини.

Подивимось, що говорить вчення Католицької Церкви про наше спотворене сприйняття Бога:

«Називаючи Бога «Отцем», мова віри підкреслює..., що Бог - первоначало і що Він одночасно - доброта і любляче піклування про всіх Своїх дітей... Мова віри таким чином черпає із людського досвіду батьків, що є до певної міри для людини першими представниками Бога. Але цей досвід також свідчить, що земні батьки можуть помилятися і спотворити лице батьківства і материнства» (ККЦ., 239).

Отож, корені цієї проблеми нам слід шукати у нездорових відносинах в сім'ї.

Проблемні сім'ї. Нездорові відносини в сім'ях, де батьки були несправедливими, ненадійними, нестримними, особливо в дитинстві та в підлітковому віці, порушують духовне сприйняття світу. Часто люди, зломлені важким дитинством, можуть не помічати прекрасних обіцянок Божої любові і милості, вибираючи цитати з Біблії, в яких говориться про гнів Божий, покарання, суд і гріхи. Поради таким людям більше читати Святе Письмо і молитись, щоб духовно їх дисциплінувати, лише отяготить їх надмірними моральними обов'язками і почуттям вини. Такі люди часто сповнені гнівом на Бога.

Емоційно недоступні батьки. Хоча деякі сім'ї ззовні можуть виглядати благополучними та побожними, насправді у них дитина не отримує достатньо уваги та любові. Погляньмо на зайнятість сучасної сім'ї - батьки на роботі, ввечері батько зайнятий важливою газетою, мати - необхідною кухнею, а всі - улюбленим серіалом. Це ще кращий варіант, адже батьків може і не бути, - вони роками на заробітках за кордоном. Дитина не має звідки сповнюватись почуттями впевненості, гідності, потрібності, любленості, захищеності. Це приводить до душевного голоду дитини. Дівчата з таких сімей починають шукати будь-кого, хто зверне на них увагу і скаже їм «люблю», і щоб отримати це, готові віддати себе всю. І це проблема не сексуальної розпущеності, а відсутності стосунків любові і близькості. А ще варто згадати наркоманію, проституцію, хіпі, реперів, даків, емо,... За словами католицького проповідника Йосипа Лончара, який проводив семінари на Львівщині, ті зароблені батьками гроші, які мали стати для дітей благословенням, обертаються для останніх прокляттям.

Наслідком емоційно недоступних батьків буде відсутність зв'язку з Богом, відчуття пустоти, непотрібності, страх перед Господом. Про проблеми підлітковому віці можна порадити прочитати «Як допомогти молоді» Дж. Мак-Дауелла і Б. Хосттлера.

Занадто опікуючі чи авторитарні батьки. Коли батьки постійно нав'язують дитині свою волю і не дають розвивати незалежність і власну думку, свої смаки і уподобання, все роблять за дитину, розвиваючи у ній безвідповідальність і безвольність, це завжди призводить до серйозних проблем. Це може проявлятись в делікатній, але постійній нав'язливій і маніпулюючій опіці та образах, коли дитина буде наполягати на своєму. А в іншому варіанті життя дитини може бути сповнене диктаторським тиском і страхом. Як наслідок, дитина виросте безвольною, не здатною досягати цілей, бо підсвідомо знає, що поступати по-своєму немає сенсу: все одно буде так, як схоче матуся (чи тато). Або стане вічним бунтівником, який все своє життя всім навколо (начальнику, подружньому партнерові) буде доказувати свою незалежність, а також не буде відчувати себе самим собою через втрату ідентифітету. Бога такі люди сприймають як жорстокого і авторитарного або як якусь абстракцію через страх ризику відносин.

Ось як деякі з нас сприймають доброго Небесного Татка через призму нашого недосконалого земного батька і перекручують позитивні та благі якості на діаметрально протилежні. Так у нашому сприйнятті люблячий і турботливий Бог стає ненавидячим і байдужим;

Добрий і милостивий - злобним і непрощаючим

Вірний і надійний - непередбачуваним і зрадливим

Приймає і утверджує - відкидає і зневажає

Дає добрі дари - відбирає радості

Присутній і доступний - відсутній, коли необхідно

Святий і праведний - несправедливий, надмірно вимогливий

У своїй статті «Хто справжній Бог, підніміть, будь-ласка, руку!» Джозеф Сік пише, як прояснити свої уявлення про Бога. Також він перечислює деякі ложні типи сприйняття Бога і відчуття до Нього, які можуть сформуватись в дитини через нездорову домашню атмосферу:
• Бог-законник, який постійно оцінює все, що ми робимо. Він чекає, коли ми хоч трохи оступимось, щоб засудити нас.
• Бог, який нагадує Шерлока Холмса в плащі слідчого і чорних окулярах, і який йде за нами слідом. Тільки ми спотикнемося, як він вискакує з кущів з криком: «Попався!».
• Бог, який безпристрасно сидить на троні та очікує жертвенних всепалень і почестей.
• Бог-філософ, далекий, холодний, який ввійшов в себе. Він занадто зайнятий галактиками, щоб приймати участь в наших дріб'язкових проблемах.
• Бог-фараон, який постійно ставить завдання й збільшує вимоги: «Виробляй цеглу», «Виробляй більше цегли» і «Виробляй цеглу без соломи».
Отож немає чому дивуватися, що багато християн, старанних і добрих парафіян зіштовхуються з чисельними духовними проблемами. Вони бояться Бога, не прагнуть з Ним проводити час, панічно бояться померти, поняття не маючи, що їх очікує на небесах. А якщо й хочуть до неба після смерті, то тільки тому, щоб не попасти в пекло. Розглянемо ще деякі ложні уявлення про Бога, які породжують в нас багаточисельні духовні страждання.


Наслідки спотвореного сприйняття Бога
Нездатність довіряти Богові.
Господь створив нас таким чином, щоб ми не довіряли тому, кого ми боїмося. Це механізм захисту, самозбереження, щоб ми не кидались в вогонь чи назустріч леву. Проте саме через це деякі люди не можуть покластись на Його волю. Коли декому запропонувати віддатись в руки Бога, він може почути вимогу віддатись на волю того, хто відбере від нього всі радощі та зробить нещасливим. Така людина відчуває, що коли буде шукати Царство Боже, все решта втратить. Звичайно, кожен через егоїзм та гріховність противиться бажанню вручити себе в руки Господа. Проте тут йде мова про тривогу, яка корениться в спотвореному сприйняттю Бога, і яка перешкоджає людині ввірити себе в руки Господа. Якщо ми помітили в себе такі проблеми, можемо запитати себе, чи дійсно Бог в наших очах є тим, якому можна довіряти і якого можна любити? Як правило, коли шукаєш причини спотворених уявлень, знаходиш, що образ Бога змішаний з образом несправедливих, непередбачуваних чи ненадійних батьків чи інших близьких. Зрозумівши причини , ми зможемо молитись: «Господи, я довіряю Тобі свою нездатність довіритись Тобі та іншим людям», змістивши зосередженість з себе на зосередженість на Богові.


Інтелектуальні питання і богословські сумніви.
Ми можемо вважати, що наші богословські погляди є плодом чистого розуму, розумової діяльності. Проте на релігійні переконання сильно впливають наші почуття і досвід, що викликав ці почуття. Якщо людина має незцілені емоційні рани, то питання і сумніви, які походять, як здається, з голови, насправді походять від болю, який криється глибоко в серці. Часто можна почути: «Так, головою я все розумію, проте мої почуття такі, що я просто не можу повірити, що Богові дійсно є діло до мене». І це не просто нападки на віру, а удар, який наносять наші глибинні емоції як по вірі, так і по розумові.
Зранені люди задають досить передбачувані питання: «Чи спасуться нехристияни?», «Як знати, чи заслуговуєш на рай?», «Якщо зрада Юди була передбачена Богом, то чи означає це, що одних Господь створив для пекла, а інших - для раю?», «Що таке смертний гріх, який не прощається?». Спробуйте дати відповідь на одне з таких питань людині, яка закрита на доброту Бога, і побачите, що це без сенсу: жодна відповідь її не задовольнить.
У декотрих християн немає інтелектуальних складностей, проте їх емоційні проблеми ховаються під маскою богослов'я. Такі сумніви залишаться, поки не будуть заповнені внутрішні потреби і зцілені душевні рани. Адже легше переносити біль від сумнівів, ніж біль від спогадів, що викликають ці сумніви. Часто гаряче бажаючи повірити, вони не можуть відважитись пережити біль від можливого розчарування в вірі. Колись в житті вони вже пережили таке розчарування від тих, кому довіряли.
Наприклад, чи може син, який не отримував від своїх вічно невдоволених батьків нічого, окрім нарікання, покарання та принижень, повірити, що Бог його любить? А які богословські сумніви матиме дочка, яка ніколи не знала, чи батько сьогодні її вдарить і за що? Чи зможуть такі зломлені люди без духівника та серйозної роботи над ранами серця роздумувати про Бога як про Небесного Татка, який турбується про них і ніколи їх не залишить?


Проблеми перфекціонізму.
Уява про Бога як завжди невдоволеного нами і який потребує тільки найкращих результатів і не терпить недосконалості, призводить перфекціоніста до сумних наслідків. Він свою поведінку перед Господом ставить вище віри; роботу і дію - вище молитви; результат - вище відносин; а те, чого він досягає сам - вище того, що йому дає Бог.


Нездатність відчувати себе прощеним.
Люди, яким в дитинстві привили комплекс вини, будуть відчувати, що люди відкидають їх, коли вони помиляються і оступаються. Після сповіді вони будуть виходити з важким серцем і тягарем своїх провин. Є така ілюстрація - людина приходить на сповідь, приносить Ісусові всі свої гріхи, а висповідавшись, забирає ці гріхи назад. Як наслідок, таким людям важко прощати іншим.

Вихід
Навіть святому Августину на початку свого християнського шляху довелось зіштовхнутись з проблемою незнання Бога:
«Дай же мені, Господи, пізнати і зрозуміти, чи почати з того, щоби взивати до Тебе, чи з того, щоб славити Тебе; чи спочатку пізнати Тебе чи взивати до Тебе. Та хто взиватиме до Тебе, не знаючи Тебе? Взивати не до Тебе, а до когось іншого може той, хто не знає Тебе. Чи, щоб пізнати Тебе, й треба «взивати до Тебе»?... Я буду шукати Тебе, Господи, взиваючи до Тебе, і взиватиму до Тебе, віруючи в Тебе» (Святий Августин, «Сповідь». - Київ, вид. Основи, 1996р., - с.3).
Але чим є небезпечне спотворене уявлення про Бога? В Катехизмі написано:
«Бог, Отець наш, перевищує категорії створеного світу. Переносити на Нього чи застосовувати проти Нього у цій ділянці наші ідеї було б те саме, що творити ідолів...» (ККЦ., 2779).
Отож, ми робимо з Всемогутнього Бога ідола, коли думаємо про Нього як про нашого земного батька. Його ображає, коли ми є в гніві на Нього через провини наших батьків. Звичайно, Він розуміє, чому з нами таке відбувається, але й не хоче, щоб ми постійно «творили Бога за своєю подобою», згідно своїх зранених уявлень.
І пов'язані нашим минулим досвідом, хворобливою схильністю до гріха та забороненого, незнанням Бога, як наслідок первородного гріха, ми є запрограмовані на якусь певну поведінку. Ми не маємо внутрішньої свободи.
В бестселері У.Янга «Хижина» («Розмова з Богом») дуже добре показані всі впливи на нашу, як ми вважаємо, свободу:
«Чи означає свобода, що ти можеш робити все, що хочеш? Чи поговоримо про всі обмеження в твоєму житті, які насправді забирають в тебе свободу? Про генетичну спадковість твоєї сім'ї, про твою унікальну ДНК, про особливості метаболізму, про всілякі там кванти, які виведуть нас на атомний рівень, де тільки Я є вічним спостерігачем? Чи може обсудимо такі теми, як вторгнення в твою душу хвороби, яка живе і сковує тебе, вплив соціуму, який оточує тебе, звички, котрі породжують синаптичні зв'язки і прокладають стежки в твоєму розумі? А ще є реклама, пропаганда і парадигми. Враховуючи вплив всіх цих факторів, всіх цих впливів і обмежень, що ж насправді є свобода?»
Отже, спробуймо ризикнути, щоб позбутись наших стереотипів в уявленнях про Господа. Найкраще для цього знайти доброго духівника, який б не дав нам зациклитись на наших зраненнях минулого, а спрямовував до турботливого Бога, тільки Який може омити нашу душу від всієї гіркоти, гніву, відчуття непотрібності та нікчемності й зцілити кожен спогад Своєю любов'ю.
Маємо пробачити нашим батькам чи іншим близьким, які скалічили нашу душу. Навіть якщо вони не заслуговують на прощення. Навчаючи молитись «Отче наш», Ісус показав залежність між нашим прощенням і відпущенням наших провин: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
Кожен раз сповідаючись зі своїх негативних емоцій, байдужості й страху перед Богом, людина мала б намагатись повірити, що Господь звільняє її від тягаря минулого.
Приймаючи Святе Причастя, просімо Ісуса обняти в нас ту малу дитину минулого, яка так багато настраждалася, і сповнити кожну нашу потребу в любові, довір'ї та захищеності. В Святому Письмі зустрічається ім'я Бога - Адонай Іре - «Господь, який сповнює наші потреби».
Дуже важливо роздумувати над цитатами зі Святого Письма, де Бог відкривається як люблячий та милосердний: «Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини і гріхи...» (Вихід 34, 6-7). Роздумування будуть змінювати наше серце та сприйняття Господа.
Наше серце від зачаття прагнуло Бога. Тепер будемо намагатись відкриватись на Його прагнення бути з нами, так як Він від самого нашого зачаття любив нас. Прийдімо до нашого Небесного Татка, бо «прагнення Бога вписане в серці людини, бо людина створена Богом і для Бога; Бог не перестає притягати до Себе людину, і лише в Бозі людина знайде правду та щастя, що їх вона безперервно шукає... і людина живе всією повнотою правди тільки тоді, коли вона вільно визнає цю Любов і віддає себе своєму Творцеві» (ККЦ., 27).

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове