Як відноситись до свого провідника (пароха)

• Категорія:

• Життя в спільноті

В розмовах з християнами часто постає питання ефективності їх спільнотного життя. Це стосується духовного росту і активності католицьких спільнот і парафій, протестантських зібрань, і взагалі будь- якої організованої групи християн. Для всіх очевидним здається те, що дуже багато визначається і залежить від особи їх провідника (пароха, священика, пастора), і там, де він є добрим лідером, організатором і вчителем, на перший погляд , повинно відбуватись процвітання, духовний ріст і успіх починань. Але чи насправді це лише така однобічна залежність, чи лише від провідника залежить життя і ефективність християнської спільноти?

Насправді практика показує, що є багато таких провідників, які кладуть своє життя на служіння Христові, радо несуть Добру Новину в світ, готові працювати для людей, мають добрі лідерські задатки. Вони з ентузіазмом беруться за довірену їм спільноту (парафію, групу, зібрання), віддають всього себе, зрікаються власної вигоди заради спільної праці і мети. Але мало яке таке починання здатне на тривалий і ефективний розвиток, багато християнських груп добре починають, але дуже небагато добре втримуються.

Очевидно, важко проаналізувати всі можливі причини таких невдач, але зараз пропонуємо розважити про одну з можливих. В духовному житті ми постійно знаходимось в стані ДУХОВНОЇ ВІЙНИ. Ми ведемо битву любові, виступаємо як військо на Божій стороні. Кожен з нас є воїном, а наш провідник виконує роль військового командувача. В будь-якій битві результат залежить від мудрого керування, правильної стратегії і досвіду керівника, але не менше залежить від особистої підготовки воїнів, порядку і згуртованості бойових лав, самовіддачі воїнів і їх здатності безапеляційно коритися командувачу і прикривати його від будь-якої небезпеки. Загибель чи захоплення командувача в полон - автоматичний програш битви. Бачимо, як сильно залежить результат від власне нашого особистого правильного відношення до провідника...

Боже Слово однозначно говорить : «Тому й сказано : «Вийшов на висоту... дав дари людям»...І він сам настановив одних апостолами, інших - пророками, ще інших - євангелистами, і пастирями і вчителями для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла »(Ефес.4, 8,11-12). Тут варто чітко для себе усвідомити, що мій провідник - дар особисто для мене від самого Ісуса, що саме тека людина поставлена наді мною, як вчитель, керівник і порадник , бо Ісусовий план для мого зростання передбачає співпрацю саме з такою людиною, хоча мені це зовсім не очевидно і не завжди вигідно. Цілком можливо, що на сьогоднішній день провідник, як людина, може бути не повністю сформований, не до кінця зцілений і зрілий. Але він є Божим помазаником (вибраною на певну місію чи служіння особою). Якщо я ставитимусь до нього лише як до просто людини - зможу пожати від нього лише людське, а якщо дивитимусь на нього духовними очима - зможу скористатись плодами його помазання (сповнення Святим Духом).

Після усвідомлення того, що провідник є Божим даром для мене, варто переглянути своє попереднє ставлення до нього. Для цього можна спробувати поставити себе на його місце і уявити собі, яким є його життя з іншого погляду. Ми часто маємо багато претензій, що провідник не приділив нам належної уваги, погано проповідував, мав сумний настрій чи в'яло проводив зустріч. Ми - звичайні християни, здебільшого маємо справи поза зоною існування чи дії спільноти, маємо власні сім'ї , роботу, дітей і т.д. Іншою є ситуація в багатьох провідників : вони повністю посвячені життю і служінню своєї спільноти, всі їх інтереси і праця зосереджена і покладена на благо Церкви, часто вони не мають родин (особливо римо-католицькі священики чи монахи). Чи бачать вони відповідну посвяту та ентузіазм збоку своїх підопічних? Чи хвилює нас, як пройде нині зустріч, чи буде доброю наука, проповідь, чи правдиво переймаємось ми проблемами одне одного?

Чим я можу посприяти росту своєї спільноти в першу чергу? Очевидно, молитвою, особливо молитвою за провідника. Спостерігаючи за його життям, ми можемо реагувати на його потреби, просячи про його духовний захист і про обильне сповнення Святим Духом. Молитва за провідника - це і є той захист, який необхідний командувачу в битві, і кожен рядовий воїн має це першочерговим обов'язком. « Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих, і за мене, щоб Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо звістувати тайну Євангелії.., щоб я говорив сміливо про неї, як мені належить», - так настановляє Павло учнів Христа (над якими він був поставлений провідником, духовним лідером) у посланні до Ефесян 6, 18-20. «...Молітеся, брати, за нас, щоб Господнє слово ширилося та звеличувалося» (2 Сол.3,1). Ми покликані молитись за те, щоб через провідника Бог міг промовляти до нас словами доброї науки, щоб Євангеліє безперешкодно ширилось між людьми через уста наших проповідників. Перед зустріччю спільноти варто попросити Бога, щоб Святий Дух сповнив провідника, надихнув його, захистив його від диявольських підступів , щоб відкрив і серця слухачів, щоб Боже Слово принесло обильні плоди в житті кожного, і тоді навряд чи залишиться привід скаржитися на занудність проповіді і в'ялу молитву.

Неможливо проповідувати тому, за кого не молишся. Кожен добрий провідник щиро і віддано молиться за тих, кого Бог поручив його опіці. Добрий пастир піклується кожною овечкою, так , провідник покликаний дбати про кожного в спільноті зокрема , допомагати порадами і молитвою. Він один, а підопічних багато. І якщо з великою вдячністю ставимось до тих, хто допомагає нам матеріально чи видимим способом, то наскільки більшою повинна бути наша вдячність до духовного добродія? Чи цінуємо ми зусилля людини, яка веде за кожного з нас конкретну боротьбу?

«Поважайте тих, які серед вас працюють і які над вами в Господі старшують та на розум вас наводять. Шануйте їх у надмірі любові за їхню працю» (1 Сол.5, 12-13).Пошана до провідника- в першу чергу, пошана до Божого дару. Якщо з вдячністю і довірою приймемо його, попробуємо зрозуміти і підтримати, поставимось з правдивою християнською любовю, то таке ставлення здатне сприяти його росту, витривалості і мудрості. Без лестощів і нещирості, вираз вдячності і пошани провідникові напевне скріпить і потішить його в нелегкій праці, покаже її вартість для вірних, підтримає його емоційно і духовно.

В ситуації, коли лідер далеко не відповідає образові доброго пастиря молитва за нього особливо необхідна. Найлегше перекласти на нього всю провину, поставити на ньому «крапку» і клеймо «поганого», але можливо Бог допустив стати власне вашим провідником, бо той потребував власне вашої молитви? Яка велика відповідальність лежить на кожному провідникові і без молитовної підтримки він навряд чи встоїть: «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати, щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, -бо це для вас некорисно » (Євр.13,17).

Покора - чеснота для християнина. Існує чітка єрархія небесного воїнства, Божий народ також завжди мав чітко організовану структуру. Провідники народу - Божі помазаники , представляли Бога для людей, тому непокора прирівнювалась до гріха чарівництва. Правдива спільнота християн також має мати чітку єрархію, причому низи мають безапеляційно коритись верхам. Так було з жидами при виході з Єгипту, так існували Царства, так збудована Церква, так функціонують всі монаші згромадження. Очевидно, мова не про сліпу чи бездумну покору, і кожен хто не розуміє рішення, повинен мати право поставити запитання і одержати пояснення. В бою часто рядові воїни не мають всієї повноти картини бою, але командувач бачить більше і ширше, тому воїн повинен прийняти і виконати рішення свого керівника. Бог тим, що люблять Його, в усьому спів діє на добро, і навіть якщо в силу певних обставин рішення провідника виявиться неправильним, Бог , бачачи нашу покору(праведність), цю ситуацію виведе на краще для всіх сторін. Цікава історія сталась з святим Герардом Маєлою. Маючи 23 роки, одного дня Герард утік з дому, щоб назавжди стати редемптористом. У своїй кімнаті він залишив записку: "Йду туди, щоб стати святим". Відразу проявив велику ревність та побожність, будучи надзвичайно послушним своєму настоятелю, виконував добросовісно свої обов'язки. Він знав, що коли вибере непослух і зло, то ніколи не зреалізує свого бажання стати вільним, стаючись невільником гріха. Він страшенно боявся цього, так що інколи навіть жарти сприймав всерйоз. Одного разу його розмова з настоятелем переросла у маленьку дискусію, його співрозмовник сказав свою улюблену фразу: "А, йди до печі!". Здивовані брати за якийсь час знайшли святого саме там, а виліз він із грубки лише тоді, коли настоятель пояснив, що нічого він йому не наказував. Які плоди такого послуху Герарда в даній ситуації? Очевидно, перебування в печі не принесло жодної шкоди для нього, але сприяло боротьбі з гордістю. Вчинок Герерда напевне змусив настоятеля бути уважнішим в розмові з підопічними на наступні рази. І хоча цей приклад специфічний, але показує, що покора провідникові завжди всім дає добрий плід.

«Наслідуйте мене, брати, і вважайте на тих, що поводяться так, згідно із зразком, який ви маєте в нас» (Флп.3,17)- пише Павло до підопічних . Провідник - спеціально поставлена Богом людина, від якої ми покликані перейняти зразок християнської поведінки і часто спосіб правильного думання. Спостерігаючи за його поведінкою, аналізуючи його рішення, способи розмови і поведінки з людьми, реакцію в екстремальних чи конфліктних ситуаціях вчимося реагувати на речі духовно, зцілено і по-християнськи. З часом, порівнюючи з ним свої реакції і поступки, аналізуючи їх наслідки, зможемо пожати плід зростання. Варто також наслідувати провідника в його способі життя і розстановці пріоритетів: повна посвята свого життя, організованість і відповідальність, свобода Божої дитини. Єлисей крок за кроком ходив за своїм вчителем Іллею, бо хотів мати його подвійний дух. Він уважно спостерігав за його діями, запам'ятовував його чуда і пророцтва. І коли Ілля був взятий на небо, Єлисей опинився раптово сам, без вчителя і наставника, але не розгубився, бо повторив всі дії точно за своїм провідником і вони були ефективнi.

«Чого ви навчилися , що прийняли, що почули та бачили в мені - те чиніте, і Бог миру буде з вами » (Флп. 4,9). Одне діло бути слухачами Божого слова, а зовсім інше- його виконавцями. Через провідника Бог хоче нас навчити, виправити, зміцнити, але від нас залежить, чи захочемо ми співдіяти, покоритися і з вдячністю це прийняти. Кожен вчитель і викладач має навчальний план, який призначений для опрацювання учнями чи студентами. Очевидно, що неможливо осягнути наступну тему, не оволодівши добре попередньою. Якщо просто слухати науку провідника, але не роздумувати про неї потім, не говорити про це з Богом в особистій молитві, якщо вислухана наука не привела з моєї вини до певного рішення чи зміни в моєму житті, то я просто закопую дані мені Богом таланти в землю і буду відповідати за свою безвідповідальність і боягузтво. Зовсім іншим є наслідок моєї відкритості на Боже слово і науку, виконавцем якого приймаю рішення стати, бо Його слово є дієве , проникає до моїх найсокровенніших глибин, змінюючи мене, веде до святості і наближає до Бога.

«Пресвітери, що добре головують, гідні подвійної пошани, передусім ті, що працюють словом і навчанням. Бо Писання говорить : «Не завязуй рота волові, що молотить »; і «Робітник - гідний своєї нагороди»»(1 Тим.5, 17-18 ). Коли прагнемо до єдності своєї християнської родини- спільноти, то розуміємо про її необхідну умову: єдність матеріальних і духовних благ. Серед нас є ті, які своєю працею прагнуть до примноження духовних благ, турбуються про поживу для духа. Різним людям Бог дає різні дари і благословення, але в комплексі всі вони дані на благо і зростання Церкви. Тому той, хто одержує матеріальні благословення, покликаний дбати за добробут тіл і поживу для них, ділитися цим з своїми в спільноті, а особливо з тими, хто працює над духовним. Ми дістаємо від Бога на всі свої потреби, але і на всяке добре діло, тож матеріальна допомога і підтримка провідникові - наш обов'язок.

Всі ми - члени тіла Христового, кожен важливий і незамінний. Добре функціонування тіла залежить не лише від стану кожного члена, але і від співпраці між ними, від правильно побудованих взаємостосунків, відношень і зв'язків. Тому якщо прагнемо до росту Церкви, особистого спасіння і радості для Бога, спробуймо з себе почати його відбудову, віднову і вдосконалення.

©Milites Christi Imperatoris