Покликання святого Апостола Павла

30-06-2008

28 червня 2008 р., в папській базиліці святого Павла поза мурами у Римі, Святіший Отець Бенедикт ХVІ відкрив Рік святого Павла, з нагоди 2000-ліття його народження. Отож, варто придивитись до тієї надзвичайної особистості ранньої Церкви,

до людини, яка спершу переслідувала учнів Ісуса, але згодом, кардинально змінила своє життя, ставши сумлінним проповідником Доброї Новини Ісуса Христа. Тут виникає запитання, що ж вплинуло на того вірного вірі батьків єврея. Як читаємо у дев'ятому розділі Діянь Апостолів, Савло, так називався апостол Павло до навернення, отримавши дозвіл на гоніння визнавців Христового вчення, направлявся у Дамаск, і, коли уже під'їжджав до міста, зненацька засяяло навкруг нього світло і почувся голос: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто ти, Господи?» А тут у відповідь: «Я - Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити». Із цього опису бачимо, як відбулось покликання Павла: «встань же, та йди». І як ми знаємо із подальших розповідей Діянь Апостолів, Павло після тієї події став ревним учнем Ісуса, розпочав проповідувати про Спасителя, про Царство Боже, про спасіння, заохочуючи своїми повчаннями до морального життя, до життя у світлі, правді та християнській любові. Апостол Павло, подібно як і інші Апостоли, без отягання, «зараз же» після покликання, залишив усе і пішов слідами великого Учителя з Назарету. Нелегко йому довелось, адже він став Апостолом Народів, проповідував Ісуса поганам, ніс слово спасіння різним народам, закладаючи усюди нові християнські спільноти. Багато натерпівся, зазнав не раз фізичних труднощів та болю, проте завжди сумлінно виконував те, що поручив йому Спаситель, був вірним своєму покликанню.

Чи святий Павло може бути прикладом і для нас? Дорогі в Христі, кожен, хто отримав святу Тайну Хрищення, той отримав завдання, покликання до активного проповідування про Спасителя оточуючим людям. Звичайно, не усі мають дар гарно говорити, не усім вдається переконати ближнього словом. Наша поведінка, добрий приклад, життя співзвучне із християнською мораллю, любов'ю до наших ближніх, - це і повинно бути нашою проповіддю. Іноді вистарчає потішити людину у горі, заплакати із тим, хто терпить чи порадіти з кимсь у його радості, простягнути потребуючому руку допомоги, щиро усміхнутись і вибачити тому, хто просить у нас прощення... Господь не вимагає від нас приготовляти промови, щоб звіщати світові Ісуса, але хоче, щоб ми добрим, праведним християнським життям засвідчили перед світом, що ми належимо до Його учнів, що ми не цураємося цього, а, навпаки, гордимося, що ми любимо Ісуса, що ми хочемо щоб усі пізнали Його, полюбили, і разом із нами прямували до щастя разом із Ним у Його Вічному Царстві.
http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=215286