Категорії

Search

Tags

Дмитро Бортнянський


Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (1751, Глухів - 1825, Петербург) - український співак, композитор і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту.

Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. Капела співала для Розумовського по святах. Звернувши увагу на сильний чистий голос і музикальність малого Дмитра, гетьман наказав призначити семирічного хлопчика Бортнянського у столичну капелу. В Петербурзі Бортнянський спочатку навчався в Марка Полторацького, пізніше - з італійським композитором Бальдассаре Галуппі. У 1766 р. майбутній композитор, як і решта півчих капели, починає вивчати французьку, італійську та німецьку мови. Паралельно юний Бортнянський паралельно навчався в Кадетському корпусі й з іншими його вихованцями брав участь в оперних виставах.

Згодом Галуппі бере свого вихованця до Італії, де він навчається протягом десяти років. У 1775 р. з'явивляються перші інструментальні композиції, хорові твори для католицького богослужіння - "Ave Maria", "Salve Regina", "Dextera Domini" на канонічні тексти латиною, хорова меса німецькою мовою. Його твори "Аве Марія" і „Сальве Реґіна" були дуже популярні в щоденних богослужбах церков і монастирів. В Італії було з успіхом поставлено опери Бортнянського на італійські лібрето «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї.

В цей час Росія вела війну. Граф Орлов запропонував композиторові прийняти участь у переговорах, що були пов'язані з воєнними діями, в якості перекладача, оскільки той вільно володів італійською, німецькою, французькою мовами.. Довелось на певний час відкласти музичні заняття і вступити на військову службу.

У 28-річному віці Бортнянський повертається в Петербург, де стає придворним капельмейстером, а з 1796 року - керівником придворної капели, складеної майже винятково з вихованців Глухівської співацької школи. Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Під час керівництва капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, опери на французькі лібрето «Сокіл», «Син-суперник», пасторальну комедію «Свято сеньйора», виходять друком його романси. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів Російської імперії.

На таке захоплення талановитими і працьовитими українцями посад і постів вказував у 1871 році П.Бессонов: «Прибульці (малороси) зайняли тут (у Росії) найвидніші і найвпливовіші місця, від єрархів до управлінь консисторій, ними влаштованих, від вихованців царської родини до настоятелів монастирських, до ректорів, префектів і учителів ними таки заснованих шкіл, до кабінетних і типографських учених, діловодів, дяків, секретарів. Усе майже підпадало під їх безперечний вплив: богословське вчення, виправлення священного й богослужебного тексту, друк, церковна адміністрація, храмовий, громадський і домашній спів, ноти...».

А листування Бортнянського із статс-секретарем імператриці Вілламовим розкриває абсолютно невідомий бік його діяльності: у листах є свідчення того, що він брав участь в оформленні Павловського і Гатчинського палаців, вів розрахунки з художниками та майстрами, закуповував картини для царських покоїв. Також, відвідуючи Італію, він полюбляв купувати картини. Його сучасники часто згадували домашню художню галерею маестро, "не вельми багату кількістю, але дорогоцінну працями відомих майстрів".

Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі. За переказом, у день своєї смерті, 9 жовтня 1825 р., хворий Д.Бортнянський покликав до себе хорову капелу і попросив проспівати його улюблений твір: "Вскую прискорбна єси душе моя", під кінцеві звуки якого композитор відійшов на вічний спочинок. Він передав нащадкам свою спадщину, яка поруч зі спадщиною інших геніальних його сучасників Максима Березовського і Артемія Веделя утворили "золоту" добу в історії української музики.

Музична спадщина Бортнянського величезна. Він написав 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва. Недаремно творами Бортнянського захоплювалися Берліоз та Л. ван Бетховен.

Хорові концерти композитора є вираженням його духовності. Написані так давно, вони тоді й тепер високо цінуються як зразки церковної музики. Вслухаймося в назви цих творів: "Вознесу Тя, Боже мой" (хоровий концерт №16), "Восхвалю Ім'я Бога моєго" (№29), "Вскую прискорбна єси, душе моя" (№33), "Господи, кто обитаєт в жилищі Твоїм" (№35), "Господи, силою Твоєю" (№3), "Да воскреснет Бог" (№34), "Сей день, єго же сотвори Господь" (№9), "Скажи ми, Господи, кончину мою" (№32), "Слава во вишніх Богу" (№6); "Слава Отцю і Сину і Святому Духу", "Херувимська", «Да ісправится молитва моя», "Воскликните Господеви", «Богородице, спаси», «Воспойте Господеві», «Цей день, його же сотворив Господь». Їх написав композитор, який прагнув збагатити церковне богослужіння творами, які б підносили нас до Бога. Деякі біографи та історики визначають творчу діяльність Бортнянського, а також М. Березовського і А. Веделя як цілу епоху в галузі православної церковної музики.

 

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове