Приналежність до УПЦ КП стає виразом ідентичності для православних в Україні

16-08-2008

«Перш за все хочу сказати, що дуже мало було опитувань, які б довели інакшу картину, - зазначає Віктор Єленський. - Тобто за всіма опитуваннями, які здійснювалися в Україні, приблизно з 1992 року на питання: «До якої Церкви Ви належите?»,

завжди Українська Православна Церква Київського Патріархату збирала набагато більше голосів, ніж Українська Православна Церква в єдності з Московським Патріархатом. Винятки становила ситуація, коли в анкеті зазначалась просто «Українська Православна Церква» без уточнення юрисдикції, або зазначалось просто «православний».

Та ми знаємо, що в Києві храмів УПЦ (МП) відсотків на тридцять більше, ніж храмів УПЦ КП. І ці храми не пустують. Тому мені здається, що для тих, хто знайомий з реаліями релігійного життя в Україні, відомо, що коли людина декларує приналежність до Київського, а не Московського Патріархату, вона декларує свою ідентичність. Ідентичність, яка має український вектор.

Причому в переважній більшості випадків респондентів ми, очевидно, маємо справу з не практикуючими православними. Тобто це православні, які свій смисловий простір позначають за допомогою якихось символів, що їм близькі і дорогі. Й одним із цих символів є приналежність до православ'я. Але до православ'я, звичайно, не Московського, а саме Київського.

Про те, що така, так би мовити, версія має право на існування, свідчать результати дослідження, яке здійснювалося в Криму. Там практично немає парафій Російської Православної Церкви, але дослідження завжди фіксують у Криму більше людей, які себе ідентифікують з Російською Православною Церквою, ніж з Українською Православною Церквою (Московського Патріархату). Хоча там знаходиться непорівнянно велика кількість парафій УПЦ (МП) і кілька парафій Російської Православної Церкви. Тому, вважаю, що в цьому випадку ці респонденти також декларують свій російський вектор ідентичності».

На запитання, чи може оприлюднення подібних даних спонукати людей робити вибір на користь якоїсь окремої Церкви, Віктор Єленський сказав:

«В принципі соціологія впливає на вибір громадян. Якщо людину закидають якимись цифрами десь напередодні виборів, то це часто може спонукати її не розпорошувати голосів, а приєднатися до більшості. Проте, гадаю, у випадку ідентичності це може не спрацювати.

Соціологи прагнуть того, щоб їх наука була більш точною. А наука стає точнішою тоді, коли там більше математики. Але релігія і культура дуже слабо піддаються вирахуванню. До релігії і культури не завжди прийнятні ринкові механізми і підходи. Так, наприклад, ринок не терпить монополії. Монополія руйнує ринок. Але з релігійною ідентичністю відбувається не так. Наприклад, людина належить до Католицької чи Православної Церкви і спостерігає «батюшок», які її далеко не влаштовують. І людина знає, що є динамічні, харизматичні пастори, які ведуть серйозну соціальну роботу і т.д. Але ця людина не поспішає міняти свою релігійну приналежність. Тому вона залишається в Церкві, яка, можливо, не є дуже активною і сучасною, але вона пов'язує її із землею, кров'ю, десятками поколінь.

Отож, я думаю, якщо ми оприлюднимо цифри, то це зовсім не означає, що люди побіжать до переможця. Це з одного боку. А з іншого, ці цифри дуже часто стають козирем в руках єрархів. Так, наприклад, Православна Церква Київського Патріархату може сказати: «Нас багато, а церков у нас мало. Ми потребуємо нових ділянок для храмів». Тому тут треба бути обережним. Звичайно, я за те, щоб Церкви на паритетних умовах могли отримувати землю. Але, зауважмо, що й храми УПЦ (МП) не пустують».

http://www.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/comments/article;22214/