Загальна аудієнція з Папою Бенедиктом XVI 3 вересня 2008

03-09-2008

У середу, 3 вересня 2008 р., в залі ім. Папи Павла VI у Ватикані, відбулася чергова загальна аудієнція Папи Бенедикта XVI з паломниками, що прибули до Риму з різних куточків світу, та з місцевими вірних. Як Святіший Отець анонсував попередньої середи, цього разу темою його повчання була подія, що трапилася зі святим апостолом Павлом по дорозі до Дамаску.

Саме на дорозі до Дамаску, у першій половині 30-х років першого століття, після того, як Павло переслідував Церкву, сталася подія, яка мала вирішальний вплив на його подальше життя. Що ж сталося? Папа пригадав, що про це можемо довідатися з двох джерел. Найвідомішим є друга книга святого Луки «Діяння Апостолів». На загал читач зупиняється над деякими деталями, як от світло з неба, падіння з коня на землю, голос, що кличе, осліплення, зцілення та піст. Усі ці деталі стосуються головного моменту події: Воскреслий Христос об'являється як сліпуче світло і промовляє до Савла, змінює його спосіб думання та саме життя. Сяйво Воскреслого осліплює його, таким чином ззовні об'являється внутрішня дійсність: його сліпота щодо правди, щодо світла, яким є Христос. А потім, у його рішучому «так» Христові під час Хрищення, відкриваються як внутрішні, так і тілесні очі.

У цьому контексті Бенедикт XVI зазначив, що в давня Церква Хрищення називала просвіченням, тому що ця Свята Тайна дозволяє дійсно бачити. У особі святого Павла ця правда здійснилася у фізичному вимірі, тому на зміну життя вплинула не якась ідея, але подія - зустріч з Воскреслим, про справжність якої він ніколи не сумнівався, настільки очевидною для нього вона була. Це змінило життя Савла, тобто відбулося навернення у повному значенні цього слова.

Іншим джерелом, яке розповідає про навернення Савла, вів далі Папа, є листи-послання Апостола Павла. У них він ніколи детально не розповідає про своє пережиття, мабуть припускаючи, що всі знали про основні моменти цієї історії, всі знали, що з переслідувача він став відважним проповідником Христа, а це не могло статися внаслідок власного роздумування, але внаслідок значущої події - зустрічі з самим Воскреслим. Але, хоч і не розповідає детально, багато разів згадує про цей найважливіший факт, який підтверджує, що він також є свідком Христового воскресіння, яке йому об'явив сам Ісус, надавши апостольську місію. Найяснішим моментом є уривок з першого Послання до Коринтян, де він розповідає про те, що становить центр історії спасіння, а саме - Ісусові смерть та воскресіння та Його появи свідкам. Словами найдавніших переказів, які він сам отримав від Єрусалимської Церкви, Павло пише, що Ісус помер розіп'ятий, був похований і воскрес, а після воскресіння об'явився, спочатку Кифі, тобто Петрові, потім - дванадцятьом Апостолам, а ще - п'ятистам братам, Якову, і всім Апостолам. До цієї розповіді, він додає: «А наостанку всіх, з'явивсь і мені» (пор 1 Кор 15,8). Таким чином він дає зрозуміти, що це є фундаментом його апостоляту та нового життя. Також і в інших його посланнях знаходимо схожі тексти, з яких випливає це саме значення. У них святий Павло підтверджує, що і він є свідком Воскреслого та має завдання, отримане безпосередньо від Нього.

«Таким чином, - зазначив Бенедикт XVI, - можемо побачити, що обидва джерела, "Діяння Апостолів" та Послання святого Павла збігаються і сходяться на основному моменті: Воскреслий промовляв до Павла, покликав його до апостольського служіння, зробив з нього справжнього апостола, свідка воскресіння, з особливим завданням звіщати Євангеліє язичникам, греко-римському світові. В той же час, Павло також навчився, що незважаючи на свій безпосередній стосунок з Воскреслим, він мусить увійти в єдність з Церквою, прийняти Хрищення, жити у згоді з іншими апостолами». І виключно в такій єдності зі всіма він міг бути правдивим апостолом, тому що є єдине звіщення про Воскресіння, так як Христос є один.

Папа також звернув увагу на те, що сам святий Павло ніколи не вважав цю подію наверненням, і щодо цього є різні думки. На думку Бенедикта XVI, причина є очевидною, адже зміна життя не була плодом психологічного процесу, інтелектуального дозрівання чи моральної еволюції, але прийшла ззовні, була наслідком зустрічі з Ісусом Христом. В цьому значенні це не було просто навернення, як дозрівання власного «я», але було немовби смертю і воскресінням його самого. Тобто, саме зустріч з Христом є моментом зміни.

Завершуючи ж свою катехизу, Святіший Отець запитав, яке ж значення це все має для нас? Це означає, що християнство не є якоюсь новою філософією чи мораллю. «Ми є християнами лише тоді, коли зустрінемо Христа», - сказав Бенедикт XVI, додаючи, що хоч Він не показується нам в такий спосіб, як об'явився Павлові, ми можемо зустріти Його у читанні Святого Письма, в молитві, в літургійному житті Церкви, і лише під час такої зустрічі ми стаємо справді християнами.

Зустріч Папи з прочанами завершилася спільним проказуванням молитви «Отче наш», після чого Вселенський Архиєрей уділив своє Апостольське благословення.

http://www.oecumene.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=228514