о.Василь Чудійович про напрацювання соборчиків УГКЦ та перспективи праці Церкви

19-11-2010

Кожен соборчик за своєю суттю був дуже оригінальним. Є багато спільних тем, але відчувається, що у кожного є свої особливості на тих теренах, де душпастирюють наші отці, де живуть вірні. Це показало, що проблеми є дещо однаковими і дещо різними.

Зокрема, на Соборі Київської архиєпархії основними темами, які розглядалися, були:

- молодіжно-катехитичне служіння;

- капелянство;

- культура, медіа та екуменізм;

- фінанси, право та благодійність.

У кожній групі розпрацьовувалися окремі теми, і ці теми лягли в основу кінцевого документу.

Собор, який проходив у Донецько-Харківському екзархаті, мав кілька основних напрямних, зокрема:

- як миряни можуть послужити Церкві;

- якою миряни бачать роль священика у Церкві;

- основи освіти та виховання;

- чого миряни очікують від Церкви.

Одесько-Кримський екзархат також розглядав три теми, над яким працювали миряни разом із єпископом та священиками, зокрема:

- як ми, миряни, маємо брати участь у розвитку та житті Церкви;

- як християнин в Україні має допомогти людям знайти дорогу до Ісуса Христа через свідчення власним життям;

- як нам використовувати свої дари, дані Богом, для Церкви в парохії і на добро українського народу.

Луцький екзархат також мав 4 основні сегменти, в якому працювали миряни з духовенством:

- євангелізаційно-катехитична група;

- фінансово-правова група;

- молитовна група;

- соціальна група.

Якщо проаналізувати самі назви груп чи підгруп, які працювали на соборах, бачимо, що є певні відмінності, але є і багато подібностей. Аналізуючи усі ці рішення, які лягли в основу того, що у нас будуть працювати саме такі групи на Конгресі, виокремив кілька.

Місійна група (євангелізаційно-катехитична група), яка працюватиме в контексті того, як ми, миряни, можемо проповідувати Христа, показувати Його своїм ближнім. Набагато простішим є спілкуватися з ровесниками, тому що ми з ними частіше зустрічаємося, ніж зі священиком. У цій місійній групі можна буде спілкуватися за кількома такими аспектами, це:

- вміння катехизувати і євангелізувати через культуру;

- вміння євангелізувати через прощу;

- вміння євангелізувати через біблійний апостолят.

Як приклад, хочу навести, що ми вперше за роки існування Київської архиєпархії зробили таку загальноархиєпархіальну прощу до м. Вишгород. Це справді одне із чудових відпустових міст до Богородиці. Дуже багато людей, котрі приїхали вперше на прощу, настільки були захоплені цим, що після того, як повернулися додому, почали активніше приходити до Церкви, брати участь у служіннях, цікавитися церковним життям. Бачимо, що через такі аспекти справді можна відкривати людям суть нашої віри в Бога.

Після першого Собору, присвяченому євангелізації, ми в кожному більшому місті чи селі, де є наша парохія, проводили молитовну естафету. Копія Вишгородської ікони подорожувала із міста в місто, із села в село. І, справді, коли спілкуєшся з отцями про те, який це мало резонанс для людей, відчуваєш потребу у доцільності таких акцій, тому що саме через такі дії ми привертаємо увагу. Це може бути одним із шляхів навернення тих, хто не знає Христа. У дуже багатьох соборчиках оцей євангелізаційно-катехитичний аспект присутній. Тому будемо намагатися, як казав Блаженніший, ввести це в «дорожню карту». Думати, якими шляхами поширювати оцю євангелізацію і катехизацію у Церкві.

Наступним моментом, який можна зустріти у рішеннях різних соборчиків, є соціальне чи харитативне питання, де часто говориться про те, що саме люди, котрі страждають і мають проблеми зі здоров'ям, чи фінансові негаразди є набагато ближчими до того, щоб пізнати Христа, прийти до Нього. І це треба, що так скажу, «використовувати», щоб показати Христа милосердного, люблячого. Часто саме через таку щиру допомогу багато людей приходить до Христа, відкриває своє серце. Є гарний приклад священика, котрий свою парохію побудував на харитативності: почав з допомоги дітям вулиці, бідним, нужденним, котрі стали першими його парохіянами і надалі залишаються у Церкві. Саме через ті діла добра вони відчули дотик Бога і вирішили залишитися з тим дотиком завжди, ставши основою парохії.

Велике значення більшості соборчиків приділяється інформаційному компонентові, який мав би бути в екзархатах чи архиєпархії. Ми живемо у світі, де ЗМІ відіграють дуже важливу роль. У Житомирі, наприклад, є священик, котрий, прийшовши на парохію, одразу створив і запустив сайт. Дуже багато парохіян, котрі прийшли у його храм, знайшли цю парохію через Інтернет, бо, шукаючи греко-католиків у Житомирі, потрапили на цей сайт.

Сучасна практика показує, що особливо у великих містах, де є досить значний відсоток того, що населення використовує Інтернет, нам треба думати, як Церкві через Інтернет показувати себе, показувати, чим ми живемо, у кого віримо. Інтернет стає тим середовищем, де людина, котра, можливо, ніколи Христа не знала, ніколи б не знайшла священика поспілкуватися, знаходить в Інтернеті потрібну інформацію і це веде її до подальшого кроку - прийти до Церкви зі своїми проблемами.

Якщо провести статистичне порівняння того, скільки людей, зокрема у Києві, є на свято Пасхи у храмі і скільки в той сам час перебуває у чатах, то пропорція складає 1х4. Нам, як мирянам, треба думати, як сказати тим людям про свою віру, переконання і запросити їх. Нехай прийде всього лиш одна людина, вона за собою потягне інших. Це, на сьогодні, є викликом того, як краще використовувати Інтернет. Він несе різне і є лише середовищем, у яке ми можемо внести щось добре. На жаль, Церква, на сьогодні тут «пасе задніх». Наше завдання - привносити добро.

Наступним моментом є освітній: переосмислення того, як нам навчати нашу молодь (діти, студентство).

На даний час у Києві, в місті, де є найбільше ВУЗів, Греко-Католицька Церква лише в одному має академічне душпастирство. Це кричуща статистика. Прийти в університет священик не завжди має змогу, тому що його туди не пускають, але є, напевно, викладачі, котрі є парохіянами того чи іншого храму і там викладають. Тут, на Конгресі, ми мали б подумати, як можемо оцей академічний ресурс наших викладачів заангажувати до того, щоб стати мостиком між Церквою з одного боку і між студентським середовищем - з іншого. Тут безпосередньою є роль мирян, які це можуть пробувати робити. У кожному університеті є більш чи менш дієвим студентське братство. Можливо, вони не мають там аж такого вирішального голосу, але якщо б заангажувати студентів, котрі висловили б своє побажання, щоб до них приходив греко-католицький священик і провадив їх, то це було б набагато краще, бо ініціатива ішла б знизу. Треба працювати із студентами, котрі стануть осердям цього руху.

Ще один аспект - це виховання дітей. Кожна парохія має більш чи менш розвинену недільну школу. Тут можна навести приклад шкіл, в яких навчаються наші сучасні мігранти в Італії, Іспанії чи Португалії. Ці школи є визнані нашим міністерством як повноцінна освіта. Тримаючи основний акцент на релігії, на християнській освіченості, на вірі, ці школи завжди популяризують українську мову, українську культуру, українські звичаї. Можливо, цього вимагає середовище, в якому живуть, але чому б наша недільна школа не могла іти такими різними рівнями. Так, основи віри необхідні, але чи ти знаєш нашу культуру настільки добре, чи ти знаєш нашу мову настільки добре? Досвід показує, що якщо присутнє таке багатоступеневе навчання, тоді діти набагато глибше починають це засвоювати і впроваджувати у своє життя. Ця школа може стати гуртуванням майбутніх українців.

Капеланство. Цей аспект найбільше, мабуть, обговорювався у Київській архиєпархії, бо Київ - це мегаполіс, де дуже багато лікарень, військових частин. Але, як показує досвіт, працюючи в лікарні, у військовій частині, працюючи з ув'язненими, ми, справді, відкриваємо їм Христа, бо кожен із прошарків суспільства перебуває у певній проблематиці. Тут Церква, заглибившись в нутро цієї людини, дає можливість вийти за допомогою Христа. Давши можливість вийти, вона дає можливість прийти до Церкви, бути в Церкві і розвиватись.

Зауважмо, що завдань багато, але хай оці напрямні стануть для нас переосмисленням, щоб кожну думку до думки зібрати і потім впроваджувати у життя.

Підготувала Іванна Рижан

Джерело: sobornews.org

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове