Представник РПЦ МП – украиского народа не было, нет и быть не может

27-06-2008

Перебуваючи з візитом в Дніпропетровську на зустрічі-лекції в конференц-залі адміністративного центру Дніпропетровського єпархіального управління УПЦ Московського Патріархату московський церковний публіцист-місіонер диякон Андрій Кураєв,

відповідаючи на питання «Чому світове Православ'я відмовляє в статуї помісної Церкви Київському Патріархату, який позиціонує себе Церквою українського народу?» заявив буквально наступне.

- Відповідь може здатися комусь гіркою, але вона очевидна - просто тому, що не існує українського народу (виділене авт.). Події останніх двох років досить добре це показують. Немає ще єдиної громадянської нації. У п'ятидесятимільйонного населення ще немає єдиного саморозуміння. Те, що сьогодні називається Україною, це клаптева ковдра, яка ніколи раніше не існувала в нинішньому вигляді. Досить пригадати, що ті території, які з Богданом Хмельницьким пішли «під руку московського Царя» складають тільки чверть території нинішньої України.

Насправді є п'ять разных Україн. Це Галичина. Це власне центральна Україна (серцева, коренева) з вельми своєрідним Києвом. Це Слобідська Україна. Це Новоросія. Це Крим. Є закарпатські русини, які за свою більш ніж тисячолітню історію ніколи не були пов'язані з Києвом, - навіть більше п'яти виходить.

Ці регіони говорять на різних мовах. Мене, наприклад, коли питають: «чому москальська Церква нам не дозволяє молитися українською мовою», я прошу уточнити: «Якою, пробачте, з українських мов ви пропонуєте молитися - суржиком, полтавською говіркою, яка вважається літературною, «канонічною», галицькою говіркою - якою?»

Але справа не тільки в різних говорах. У різних земель абсолютно різна релігійна історія і орієнтація і, найголовніше, різне саморозуміння. Коли такі величезні групи населення принципово по-різному оцінюють найбільш фундаментальні події своєї історії, не може бути мови про існування єдиної нації (виділене авт.). Візьмемо Переяславську Раду. Для однієї частини це найтрагічніша подія в національній історії, для іншої частини, також вельми чималої, це радісна подія.

Хоча вищенаведена цитата достатньо розлога, її суть можна передати однією крилатою латинською фразою: «Divide et impera». «Розділяй і володарюй» - формула римського сенату, принцип його зовнішньої політики щодо більшості ворогів. Ця формула виражає стратегію і тактику державної влади, до яких часто вдаються уряди держав, що складаються з різнорідних частин і які вважають, що кращий метод управління такою державою - розпалювання ворожнечі між її частинами.

У політиці і соціології «Розділяй і володарюй» - це стратегія, де маленьким групам влади перешкоджають з'єднатися і стати могутнішими. Ефективне використання цієї техніки дозволяє невеликими силами управляти тими, хто разом має велику владу (або мав би велику владу, якщо вони могли б об'єднатися).

Типовими елементами такої техніки вважається:

- створення або, принаймні, не запобігання дрібній ворожнечі серед менших гравців. Така ворожнеча висушує ресурси і запобігає союзам, які могли кинути виклик повелителям;

- допомога і просування тих, хто бажає співробітничати з повелителями, часто, даючи їм країни і багатство неслухняних місцевих правителів;

- створення недовір'я і ворожнечі між місцевими правителями;

- заохочення витрат на особисту розкіш (наприклад, ефектні палаци), щоб залишати недостатньо грошей для політичного маневрування і воєн.

Чи це не нагадує Вам, читачу, короткий політологічний опис подій недавньої історії Православ'я в Україні і в цілому української держави?

Стратегія з великим ефектом використовувалася адміністраторами великих імперій, включаючи Британську і Римську, які примушували ворогувати одне плем'я з іншим, щоб підтримати контроль над їхніми територіями з мінімальним числом імперських сил. Принцип «Розділяй і володарюй» грав дуже важливу роль, коли Індія була частиною Британської імперії. Британці використовували цю стратегію, щоб отримати контроль над великою територією Індії, підкоривши її людей, розділених по релігії, мові, кастам і т. д., і узяли контроль над дрібними королівськими державами в Індії по частинах.

У цьому контексті позиція диякона Кураєва зрозуміла: він - громадянин пост-імперської держави, що ностальгує за «великим минулим», і пост-імперської Церкви, яка гордиться тим, що при розвалі імперії змогла зберегти свою структуру. Тільки ось цікаво - невже між владивостокцями, казанцями, грозненцями, москвичами, пітерцями і білгородцями, наприклад, більше загального, ніж між львів'янами і луганцями? Чому в Росії одна державна мова і одна політична нація - «росіяни», а в Україні, на думку Кураєва, - «це рішуче неможливо»?

Єдине, з чим, мабуть, можна погодитися - те, що Україна поки що не має ефективної держави. Навряд чи пан з Москви так само безстрашно, як він це робив в Дніпропетровську щодо українців, зміг би в Польщі, Італії або Німеччині заявляти, що там немає єдиної нації і мови. А вже спробував би хтось в Москві публічно виступати з лекціями на тему відсутності єдиної Росії!

24 червня цього року в Москві відкрився Архієрейський Собор РПЦ. Ось би де в кулуарах отцеві дияконові організувати лекторій на тему відсутності єдиної Церкви - адже насправді між ним і бунтуючим єпископом з Камчатки набагато менше загального, чим між донеччанами і галичанами.

Володимир СУХЕНКО,

політолог, Київ -

за матеріалами газети

«Погляд Дніпропетровська»

http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Fakti_i_komentari/Diy...