Свідки миру в ім'я апостола Павла

09-02-2009

Церква, коріння якої тягнеться з проповідування св.Павла. Земля, яка гордиться тим, що є рідною для цього апостола. Спільнота, яка, не дивлячись на те, що складає меншість в мусульманській країні, здатна зберігати живим світло Євангелії і дивитися в майбутнє, не оплакуючи минулого. Церковна реальність, що породжує дійсних свідків Христа, таких, як дон Андреа Санторо, вбитий 5 лютого 2006 року в Трабзоні. В інтерв'ю нашій газеті єпископ Луїджі Падовезе, апостольський вікарій Анатолії і президент єпископської конференції, говорить про роль і місію Церкви, після візиту ad limina, який відбувся для єпископів Туреччини кілька днів тому.

- В світлі славного минулого, як сьогодні християни сприймають своє становище меншості в турецькому суспільстві?

- Минуле було дійсно славетним, оскільки, принаймні до 1927 року християни складали 20 % населення. Воно залишається славетним перш за все в пам'яті. Я часто повторюю, що християнська віра народилася разом з Ісусом в Палестині, але її стовбур був потім вкорінений саме в Туреччині, і вже звідти гілки протягнулися по всьому світу. Слід визнати, що мав місце важливий процес за участю Туреччини в тому, щоб зробити християнство вселенською реальністю, або, як сказав би св.Ігнатій Антиохійський, католицькою реальністю. В даний час вже сам факт скорочення числа християн є красномовним. Чисельно ми представляємо незначну меншість. Але ця меншість є спадкоємцем цього славного минулого, що все ще виражає себе в різних обрядах, богословських школах, які характеризують нашу дійсність. І вона повинна продовжувати жити не лише озираючись назад, але і дивлячись вперед.

- Рік апостола Павла звертає нас в думках до місць, пов'язаних з його пам'яттю. Як можна актуалізувати його послання, особливо в області екуменічного діалогу?

- Павло завжди був стимул-реакцією, а не засновником. Він був закликом до християнської ідентичності, як за життя, так і після смерті, у тому числі і за допомогою своїх послань. Послання, яке ми, єпископи, розповсюдили з нагоди Року апостола Павла, є закликом до наших християн - але воно може стосуватися всіх - знову відкрити сенс власної ідентичності, поставити собі питання: хто такі християни і якими є відмінні риси, що характеризують їх? Це питання, відповіді на яке ми, можливо, вважаємо само собою зрозумілими. На ділі ж це питання вимагає серйозних і ретельних роздумів.

- Свідчення багатьох християн, серед яких, - свідчення дона Андреа Санторо, є скарбом для турецької Церкви. Що залишається від їхньої жертви?

- Їхня жертва стала сім'ям, кинутим в землю. І це сім'я вже приносить плід. У нас, що живуть і працюють в Туреччині, воно породило свідомість, що бути християнами досить ризиковано, і, отже, віра - це важливий життєвий вибір, за який, можливо, доведеться відповідати навіть смертю. З іншого боку, жертва дона Андреа і інші жертви цих останніх двох-трьох років звернули увагу громадської думки до нас, турецьких християнам. Це додало нам сил і допомагає рухатися далі.

- Міжрелігійний діалог з мусульманами є пріоритетом для вашої спільноти. Які головні завдання цього діалогу?

- Діалог початий багато років тому, і він виражається, перш за все, в зустрічах, які в даний час проводяться в Стамбулі. В пам'ять дона Андреа ми провели декілька зустрічей також в Іскендеруні, на півдні країни. Ми вважаємо важливими шукати точки дотику між нами, християнами Туреччини і мусульманами. Слід перш за все встановити стосунки дружби і взаємного знайомства, ту саму основу, яка допомагає розтопити лід недовіри.

- Папа виразив надію на створення двосторонньої комісії для юридичного визнання Церкви і її майна. Наскільки це здійсненно?

- Ми дуже раді, що Папа згадав про цю невідкладну проблему, - такою ми її бачимо, - і ми теж сподіваємося, що ця комісія буде дійсно створена. На жаль, ми в Туреччині, як меншість, «не існуємо». Створення такої комісії, яка могла б згладити деякі труднощі, залежить від доброї волі турецького уряду. Йдеться про вирішення деяких проблем, які, до важко вирішити без юридичного визнання нашої меншості. Багато перешкод створенню комісії виходить з внутрішньої ситуації в країні, де ще немає певної стабільності.

- Бенедикт XVI виразив бажання чіткішого розділення між цивільною сферою і сферою релігійною. Як ви оцінюєте становище з релігійною свободою в Туреччині зараз?

- В основному релігійна свобода гарантована турецькою Конституцією: Свобода культу і свобода релігії, на основі світськості, є, ймовірно, самим передовим кроком, який зробила країна з Мустафою Кемалем Ататюрком. Я б навіть сказав, що з цієї точки зору Ататюрк став піонером, що привів Туреччину в сучасність.

- Для пастирської діяльності у ваших спільнотах Вам необхідні люди, що повністю присвятили своє життя Богові - монахи. З якими складнощами ви стикаєтеся в цьому питанні?

- У моєму вітанні Папі, під час зустрічі 2 лютого, я публічно подякував всім монахам і монахиням, які працюють з нами в Туреччині, оскільки якщо помісна латинська Церква йде вперед не дивлячись на труднощі, які були у минулому, то це сталося саме завдяки присутності ченців і черниць, що ставали підтримкою своїми конгрегаціями і орденами. І це забезпечило також зміну поколінь. Головне питання, яке слід вирішити в області покликань, - це де їх ростити, де виховувати.

(©L'Osservatore Romano - 8 лютого 2009)

http://christusimperat.org/ru/node/10846