Краса дружби (1)


З огляду на час Великого Посту, час задуми над власним життям, пропонуємо прочитати статтю французького єпископа П'єра д'Орнелляс, директора кафедральної школи у Парижі. «Краса дружби» - це розповідь про дружбу між окремими людьми, між народами, яку автор представив на канві Святого Письма. Протягом тижня слідкуйте за цією темою на нашому сайті.


КРАСА ДРУЖБИ

Дружба є необхідною для життя. Аристотель говорить про це у перших же реченнях розділів, присвячених дружбі: "Без друзів ніхто не хотів би жити, навіть якщо б його переповнювали усі інші блага."1 Без друзів, що зустрічаються та бачать один одного, додали б коментатори XIII століття! Бо дружба міцнішає, коли друзі бачать один одного. Саме тому, коли непередбачені обставини перешкоджають друзям зустрітися, їх огортає певний смуток, який виліковується надією на скоре побачення. Їм необхідно бачитися, щоб їхня дружба ткала зв'язок їхньої єдності! Друзі християни з України, бачачи Вас у вірі та молитві, я благословляю Бога за цей дар дружби.

У своїх "Потаємних щоденниках" Моріс Блондель, французький філософ минулого століття, що помер у 1949 році, встановив для себе, ще будучи студентом Педагогічного інституту: "Дружба посідає велике місце у моєму житті".2 Біблійні мудреці оспівують її: "Вірний приятель - міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб. Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити" (Сир 6, 14-15). Дружба є настільки необхідною для життя, що вона перебуває у серці спасіння, котре здійснює Христос. Швидкий перегляд Біблії супроводжуватиме нас у наших роздумах. Святе Письмо із легкістю показує, до якої міри дружба є центральною у всьому людському існуванні. Легко уявити, якою постає дружба у серці кожного життя, щасливого та стражденного. Ми намагатимемося виділити якості дружби у той спосіб, щоб вона повернула кожному людському життю його справжню красу.

"Я вже більше не буду рабами вас звати...а вас назвав друзями я"

Наприкінці довгої та святої історії Одкровення, ми чуємо ці блаженні слова Ісуса: " Я вже більше не буду рабами вас звати...а вас назвав друзями я" (Ів 15, 15). Проте, ми знаємо, Ісус є "життям", як каже Євангеліє від Івана (14, 6). Він навіть прийшов, щоб люди "мали життя - щоб достоту мали" (Ів 10, 10). В той момент, коли він приходить, щоб дати своїм учням життя достоту, він називає їх гарним ім'ям, обраним із усіх інших, "друзі". Євангеліє вчить нас, що ці учні залишили все, щоб піти за своїм Вчителем. Можна було б сказати, що вони відмовилися від усіх володінь, щоб знайти дружбу. Саме в ній вони знаходять тамування своїх бажань. Вони зрозуміли, що кориснішим є звільнитися від усього, щоб отримати дружбу від Христа. Чи не є вона тією "дорогоцінною" перлиною Євангелія (Мт 13, 46), задля якої купець продає все, щоб купити її? Через Христа та його друзів, учнів, відкривається увесь смисл цього вірша Святого Письма: "Приятель вірний - то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються" (Сир 6, 16).

Отже, Аристотель та Євангеліє сходяться у думках. Як каже філософ, неможливо прожити людське життя, якщо воно не зіткане із дружби. Усі інші блага, навіть якщо володіємо ними у великій кількості, не дають справжнього смаку життю. Саме дружба є його привілеєм. Разом з нею, життя постає як безцінний дар. Вона є джерелом життя. Видається навіть, що вона породжує його у всій його красі. Чи не бачимо ми людей пригнічених тягарем нікчемного життя, котрі воскресають, бо знаходять вірного друга? Ісус знає це. Своїм учням, котрим він приносить життя, він робить неоціненний дарунок дружби: він стає їхнім другом. Блукаючим та виснаженим вівцям добрий Пастор повертає смак життя даром своєї дружби. Щоб людське життя могло народитись, зрости та розквітнути у всій своїй величі, потрібно, щоб у ньому була присутня дружба, як його матриця.

1 Aristote, Ethique à Nicomaque (Аристотель, Нікомахова етика), VIII, 1, Garnier-Flammarion, 1965, ст. 207.

2 Maurice Blondel, Carnets intimes (Моріс Блондель, Потаємні щоденники), т.1, 17 січня 1884, Cerf, 1961, ст. 33.

За матеріалами Католицький Медіа-Центр