Search

Tags

“Авраам, мій друг” (4)


Повернемось до Біблії. Свята історія починається із обіцянки Авраамові та його нащадкам, як про це говорить книга Буття (пор. Буття 12). Вона завершується приходом Месії Ізраїлю та його жертвою на хресті. Це завершення є також цілковитим здійсненням обіцянки. Коли настає це цілковите здійснення, дружба дається в особі Ісуса, друга його учнів. До речі, чи не про усіх нас йдеться у цьому євангельському вислові: "учень, якого Ісус любив"? Тим часом, це здійснення вповні відкриває зміст цієї початкової обіцянки Авраамові. Вже на самому початку ця обіцянка містить дружбу. Чи не є Авраам названим "другом" самим Богом згідно книги пророка Ісаї (41, 8)? Для повернення із вигнання у Вавилон, пророк нагадує Ізраїлю його покликання жити згідно праведності Бога, його єдиного творця та спасителя.

Він повертає у пам'ять усіх синів Ізраїлю їхню обраність, котра зобов'язує їх берегти Завіт, який Бог скріпив з ними. Їхня вірність Завітові під час їхнього вигнання у Вавилон та їхня спрага жити надалі згідно Божої праведності свідчать, що вони є справжніми нащадками Авраама. У своїй проповіді Ісая виявляє почуття любові Бога до свого народу: "Та ти, о Ізраїлю, рабе Мій, Якове, що Я тебе вибрав, насіння Авраама, друга Мого, ти, якого Я взяв був із кінців землі та покликав тебе із окраїн її, і сказав був до тебе: Ти раб Мій, Я вибрав тебе й не відкинув тебе, не бійся, з тобою бо Я." (Іс 41, 8-10) Це нагадування любові Бога до свого вірного народу виявляє особливий зв'язок Авраама із Богом. Завіт із Авраамом відкривається очима пророка як дружба.

Згодом під час переслідувань юдейського народу за жорстокого правління Антіоха Епіфана, пророк Даниїл нагадує про цей особливий зв'язок, який поєднує Бога із Авраамом: "Не відкидай же нас навіки імени твого ради, і розривай завіту твого. Не забирай від нас милости твоєї, Авраама твого улюбленого ради й Ісака, слуги твого, й Ізраїля, святого твого, яким ти обіцяв був, що розмножиш їхнє потомство, як на небі зорі і як пісок при березі морському" (Дн 3, 34-36)

Саме так пророчий погляд виділяє божественну дружбу на витоках святої історії Ізраїлю. Ця дружба є джерелом надії. Так, немов особливий зв'язок між Богом та Авраамом був запорукою вірності Бога. Якщо Авраам є його другом, йому залишається лише здійснити обіцянку, яку він дав йому. Справді, євангелист Лука розуміє, що Бог здійснює свою обіцянку, посилаючи свого Сина, Ісуса, зачатого в Марії силою Святого Духа. Він вкладає в уста Матері Ісуса чудесний спів "Величає душа моя Господа": "щоб милість згадати, як прорік був Він нашим отцям, - Аврааму й насінню його аж повіки!" (Лк 1, 54-55)

Наприкінці цієї святої історії Ізраїлю, євангелист приймає її у її повному відкритті в особі Ісуса, друга учнів Царства Божого. Особливий зв'язок дружби з'єднує Ісуса та його учнів, він здійснює свою обіцянку і Святий Дух буде їм посланий (пор. Ів 15, 26); тоді він залишається з ними "аж до кінця віку" (пор. Мт 28, 20).

Дружба є, отже, біблійним ім'ям, яке позначає центр Союзу між Богом та людиною. Вона відкриває щось у Союзі, який Бог заключив зі своїм Народом. Чи цей Союз не є водночас місцем свободи та його спасінням? Чи не є він відновленням людини, оновленої в правді, на образ її Творця (Кол 3, 9-10)? Із новим Союзом у Христі постає, отже, справжня свобода людини та правда її створення на образ та подобу Божу. У розповіді про зв'язування Ісака (пор. Буття 22) постає дружба між Богом та Авраамом. Авраам є досить вільним від усього, зокрема від себе самого та свого вищого блага, яким є його син, котрого він спочатку вважав "сином обіцянки", а не винятково своїм.

Святе Письмо наголошує на цій свободі Авраама. Він став віруючим. Він є достатньо вільним, щоб вірити обіцянці Бога, що "має силу й воскресити з мертвих", як сказано у Посланні до євреїв (11, 19). Від початку Біблії до проповідування першої християнської спільноти, переданого апостолом Павлом, віра Авраама прославляється: "Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність." (Буття 15, 6, що цитується у Рим 4, 3) Авраам є Отцем віруючих! Він став Отцем учнів Ісусових, їхнім Отцем у вірі. Проте, ця віра є вільним актом, найвищим, який може здійснити людське серце. Він полягає у "вільному віддані себе Богові, який одкриває", як зазначає Другий Ватиканський собор у своєму уставі "Dei Verbum" про божественне Одкровення (№15). Такою є краса любові, скріпленої між Богом та людиною. У вічному Союзі, укладеному Богом із людиною, сяє краса вічної свободи Бога, який промовляє до людини, та врятованої свободи людини, яка вірою відповідає своєму Творцеві та Спасителю. Союз цих двох вільних свобод, без рабства, називається "дружбою". Хто достатньо скаже про дружбу, що існує між Богом та людиною і є найгарнішим із його творінь?

За матеріалами Католицький Медіа-Центр