Свідчення

• Категорія:

• Євхаристія в житті сім'ї

Євхаристія має два виміри - апостольське і місіонерське. Християни, що беруть у ній участь, отримують дари не лише для особистого вжитку, але також для добра людей, з якими вони щодня спілкуються. Слова в кінці Св. Літургії: "Ідіть в мирі Христовому" є навчанням, зверненим до віруючих, аби вони свідчили про Христа всім своїм життям. Вони мають бути сполучною ланкою між Євхаристією і повсякденним життям, в якому християни розповідають іншим про ту Дійсність, учасниками якої вони були. Навіть особисті і приватні справи християнина стають свідоцтвом і не можуть бути відокремлені від Євхаристії, бо вона освячує життя людини у всіх її вимірах. Якби християнин не відкривався перед іншими, даючи Ісусові свідоцтво своїм життям, то його участь в Євхаристії була б лише деякою формальністю.

Апостольський вимір всякої любові і дружби виявляється перш за все в тому, що дружба і любов завжди відкриті для інших. Любов і дружба прагнуть бути розділеними з іншими, вони ніколи не бувають закритими для ближніх.

***

У цих міркуваннях ми звернемо особливу увагу на апостольський вимір шлюбу і сім'ї. Часто підкреслюють і належним чином оцінюють апостольський характер священицького або чернечого покликання, але в той же час ігнорується місіонерський і апостольський характер кожного шлюбу і сім'ї.

Відзначимо спочатку, що через участь в Євхаристії християнське подружжя покликане не лише взаємно любити один одного, але також відкривати свою подружню любов іншим. Шлюб не має бути життям лише для двох, в якому вся енергія і сили служили б виключно спільному вжитку і пошукам приємного.

Яким чином подружня любов відкривається для інших?

Перш за все дар плідності: віддання себе один одному стає джерелом нового життя. Нова людина народжується з подружньої любові і стає постійним свідком цієї взаємної любові. Діти можуть добре розвиватися фізично, психічно і духовно лише в променях батьківської любові і завдяки свідоцтву взаємної любові їх батьків.

Психологія неспростовно доводить, що відхилення в емоційному, інтелектуальному і навіть, частково, у фізичному розвитку нерідко є наслідком недостатку любові між батьками. Дитина вчиться жити і любити, беручи участь у взаємній любові своїх батьків. Йдеться не лише про "індивідуальну" любов матері і батька до дитини. Якби навіть кожен з батьків "окремо" любив свою дитину, а один одному вони були б байдужі або налаштовані вороже, то їх діти не могли б добре розвиватися. Ніжність і любов, що проявляються "окремо" матір'ю і батьком, дуже ранять дітей. Поділена батьківська любов нерідко стає засобом боротьби за почуття і прихильність дітей.

Якщо подружжя хоче добре виховати своїх дітей, то вони повинні перш за все любити один одного. Їх спільна любов стає для дитини джерелом відчуття захищеності, а також школою самовіддачі себе іншим. Саме у цьому полягає місіонерський і апостольський характер взаємної подружньої любові.

Взаємна любов між батьками необхідна не лише в перші роки життя дітей, але також і в період дозрівання, і навіть в дорослому житті. Особливо в період дозрівання, коли молода людина ще не сформувалася як особистість і дуже невпевнена в собі, своїх реакціях або в цінностях, які переживає, вона вкрай потребує надійної опори на взаємну батьківську любов. У дитини, яка вчиться жити самостійно, ця любов народжує хорошу віру в свої сили, будить ще дрімаючі емоційні і духовні можливості. Під впливом батьківської любові в ній народжується впевненість, що вона гідна отримувати любов інших і здатна відповідати на неї власною любов'ю.

Але чи може життя християнського подружжя обмежуватися лише взаємною любов'ю і любов'ю до своїх дітей? Чи може сім'я бути організмом, що відгороджений від світу, і живе лише своїм власним життям?

Євхаристія запрошує подружжя відкрити всю сім'ю для інших людей. Шлюб і сім'я є для людини фундаментом, на який спирається будь-яка інша любов до ближнього. Любов до будь-якої людини в житті подружжя і їх дітей глибоко торкається своїм корінням подружньої любові, бере з неї свій початок, в ній відроджується. Християнська сім'я завжди буде відкритою для людей, що потребують допомоги. У такому ж дусі батьки виховуватимуть своїх дітей, якщо побажають, аби вони були відкритими для ближніх так само, як вони самі.

Якщо батьки виховують своїх дітей з позиції замкнутості лише у власній сім'ї і турботах лише про себе, то в похилому віці вони самі нерідко стають жертвою таких стосунків, оскільки для своїх дорослих дітей, що мають власні сім'ї, батьки, що потребують догляду, стають лише тягарем. Можливо, ми дуже часто говоримо про невдячних дітей і дуже мало про егоїстичне батьківське виховання.

Відкритість сімейної і подружньої любові для любові до ближнього є не якимось додатковим прийомом виховання дітей, а тим, що витікає з єства цієї любові. Любов'ю потрібно ділитися, її потрібно поширювати. Любов подружжя не закриває їх і не обмежує лише в собі, а зовсім навпаки - розкриває їх. Така природа любові. Чоловік може любити інших не всупереч тому, що має дружину і дітей, а саме тому, що має люблячу дружину і дітей. Так само і дружина. Подружжя і їх діти стають здатними по-справжньому любити кожну людину тоді, якщо вони люблять один одного. Навіть якщо в перші роки спільного життя подружжя більше зайняті власним будинком і дітьми, то в міру розвитку їх взаємної любові і підростання дітей вони поступово відкриваються для ближніх, виходячи до них разом зі своїми дітьми, подібно до того, як Христос відкривається і виходить до кожної людини. Своєю взаємною любов'ю батьки вчать дітей не лише любові до людей, але також любові і довірі до Бога. Батьківська любов є основою справжньої любові до Бога. Людина, яка в своєму житті не відчула любові інших людей, не буде в змозі зрозуміти любов Бога і повірити в неї. Сам Бог, даючи любов людині, яка докорінно відрізняється від людської любові, посилається саме на батьківську любов. Сам Бог наказує називати себе Батьком і Матір'ю (Ос. 11, 1-4). Спираючись на любов матері і батька, діти будуть здатні повірити, що Бог їх дійсно любить; вони зможуть сформувати в собі істинне поняття про Бога, який є Любов. Любов батьків стає образом любові Бога. Це відповідальна і важлива місія батьків по відношенню до своїх дітей. Виконання цієї місії стане можливим лише тоді, коли подружжя спільно черпатиме з любові самого Бога, про яку безперервно нагадує Євхаристія. Оскільки людина сама по собі не здатна до любові, вона може лише ділитися з іншими тією любов'ю, яку заздалегідь отримала.

© переклад Milites Christi Imperatoris