Заклик прощати

• Категорія:

• Внутрішні перепони

У своїй католицькій християнській традиції, ми дуже добре знаємо про те, як часто Ісус закликає нас прощати нашим ворогам, а також про Його молитву прощення тим, хто розіп'яв Його. В молитві «Отче наш» ми хочемо бути відкритими на отримання Божого люблячого прощення і, в свою чергу, простити собі та іншим.

Можливо, через сакраментальне зосередження католицизму, наше знання про прощення часто обмежується до таїнства примирення чи сповіді. Це таїнство насправді може бути величезним благословенням у нашому житті, але в багатьох випадках ми ще не навчились чи не зрозуміли, наскільки складними є кроки в процесі прощення, що є щоденним викликом для нас.

Оскільки ми віримо, що Боже прощення є безумовним, постійним і завжди доступним для нас, нам також треба усвідомити, що наше прихід до прощення включає кілька стадій, поки ми відпустимо і пройдемо через біль, злість, образу і бажання помсти. Однак, коли наші рани зцілюються, тоді ми можемо прийняти Боже милосердне прощення і, в свою чергу, простити самим собі та іншим.

Протягом літургійного року, коли ми слухаємо читання Євангелія від Матея, ми кілька разів почуємо заклик простити. В Матея 5, 23-24 Ісус наголошує, щоб ми помирились з іншими перед тим, як підійдемо до Божого престолу. Почувши такий заклик, ми можемо запитати: "То як я маю простити?"

Ми свідомі того, що часто, коли вирішуємо простити, нам доводиться боротись із болючими спогадами та почуттями. З цього досвіду ми усвідомлюємо, що прощення - це не просто акт волі, а процес, який потребує часу та викликання спогадів і почуттів. У відповідь на Ісусовий наказ стосовно принесення дарів, напевно, найкраще, що ми можемо зробити - це зробити перший крок для примирення, а тоді приносити дар.

Простити, а не забути

На початку і протягом всього процесу прощення, нам слід молитись. Деколи, єдиною молитвою, яку ми здатні молитись, є прохання про ласку, щоб хотіти простити. Щоб стати здатним молитись за особу, яка зробила нам боляче, нам може знадобитися багато часу. Однак, нас може підбадьорити той факт, що Бог є з нами на кожному етапі прощення, підтримуючи нас і закликаючи: "Любіть один одного, як Я вас полюбив." (Йоан 15,12)

Одним з факторів, який може робити процес прощення дуже важким, є наше нерозуміння природи прощення. Загальновідомим прикладом такого непорозуміння є часто повторювана фраза: "прости і забудь". Дуже часто цю фразу сприймають як біблійне повчання, однак, насправді це фраза із п'єси Шекспіра "Король Лір." Забути серйозну образу неможливо.

Більш точним біблійним приписом є "пам'ятай і прости" - тобто, пам'ятай про Боже милосердя, з допомогою якого ти можеш простити іншим. Такий підхід знаходимо в Ісусовій притчі про немилосердного боржника (Матей 18, 23-35). Слуга, якому простили величезний борг, відмовляється простити іншому слузі, який винен йому невелику суму. Немилосердного боржника карають за те, що забув як йому простили і, що не простив своєму боржнику.

Прощення, відмінне від примирення

Ще однією перепоною для прощення є думка, що для того, щоб простити, людина повинна автоматично примиритись з тим, хто її образив. В ідеалі, прощення мало б привести до примирення, однак, це не завжди можливо і в деяких випадках - небажано.

Натомість, прощення з нашої сторони - це справа, яку ми маємо зробити з собою і для себе, щоб звільнитись від болі, яка прив'язує нас до кривдника. Ця внутрішня праця не залежить від того, чи кривдник усвідомлює образу, шукає примирення, і чи взагалі ще живий.

Для того, щоб простити, спочатку мусимо зробити акт волі, в якому вирішимо, що зробимо це, незважаючи ні на що. Маємо усвідомити, що ми перед Богом є більшими боржниками, ніж люди, що нас скривдили. Коли вирішуємо простити, то маємо відкликати осудження від свого кривдника, тобто старатись знайти для нього оправдання (не відкидати його вину, а пом'якшуючими обставинами уяснити, чому та людина так поступила; можливо, причиною такого поступку була сім'я, в якій та особа виросла, чи оточення, в якому вона живе, а дуже часто вчинки людей є наслідком їх ненавернення).

У процесі прощення мусимо пам'ятати, що Бог безумовно любить нас, а також особу, яка нас скривдила. Вірячи в цю любов, ми крок за кроком просуваємось вперед, вчимось прощати так, як і нам прощають, надіючись, що з часом можливе і примирення.

© Milites Christi Imperatoris