Біблія про харизми в первісній Церкві

• Категорія:

• Харизматична онова

Оскільки харизмати покликаються на біблійні місця, в яких описується функціонування особливих дарів Святого Духа, то перш за все потрібно заглянути до Святого Письма.

Слово, яке знаходимо в Святому Письмі, яким описуються особливі дари Духа, в наших українських перекладах перекладено як дар. В ориґінальному грецькому тексті маємо слово хáрісма (χάρισμα). Новий Завіт написаний грецькою мовою, але не мовою Платона, Аристотеля, Гомера, Софокла чи Епікура - класичною, а розмовною мовою геліністичного світу І століття - коінé. Від класичної вона дещо відрізняється. В класичній грецькій мові такого слова, як харісма, немає, відсутнє воно і в текстах написаних коіне, що походять з нехристиянського середовища. Відсутність цього слова в позахристиянських грецьких текстах наштовхнуло більшість біблійних еґзеґетів на думку про те, що це слово є неологізмом в Новому Завіті, що його винайшов сам св. Павло. Для чого Апостолу було потрібно створювати нове слово, якщо в грецькій мові є слово, яким можна означити дар - дóсіс (δόσις)?

Очевидно, Апостол вважав, що воно не в змозі передати значення, яке він вклав у нове слово - харісма. Скоріш за все, св. Павло вивів це слово від грецького слова хáріс (χάρις), вклавши в нього значення гебрейського слова хéсед (חֶסֶד), тобто, любов, доброта, незаслужена прихильність. В книгах Старого Завіту це слово означає найперше Боже відношення до людини, Божу союзницьку любов, яка дається «безплатно», без заслуг. Тому слово харісма найкраще на українську перекласти як незаслужений дар. Звідси більшість лінґвістів слово харісма перекладають як свобідно і великодушно подарований дар, милісний дар, незаслужений дар, харизма, а досіс все ж таки може означати «заслужений» дар. Саме значення слова харісма вказує на те, що харизма є незаслуженим даром Духа. Харизму неможливо заслужити якоюсь доброю поведінкою, жертвами чи чимось подібним, бо в такому випадку це вже не був би незаслужений дар, а плата за щось.

Саме слово харісма в різних своїх граматичних формах зустрічається в Св. Письмі шістнадцять разів - Рим. 1, 11; 5, 15а; 5, 16а; 6, 23; 11, 29; 12, 6; 1Кор. 1, 7; 7, 7; 12, 4; 12, 9; 12, 28; 12, 30; 12, 31; 2Кор. 1, 11; 1Тим. 4, 14; 1Пт. 4, 10. Причому в Рим. 5, 15а; 5, 16а; 6, 23 словом харісма св. Павло означує милість, якою нас Бог спасає, тобто дар вічного спасіння. В 1 Кор. 7, 7 Апостол послуговується цим виразом, щоб означити дар покликання до безженного чи жонатого стану. В 1 Тим. 4, 14 цим виразом позначений дар священства, вірогідно навіть єпископських свячень. В решті випадків можемо говорити про те, що словом харісма означено «незвичайний» дар Божий в класичному розумінні. Святий апостол Павло ставить «незвичайні» Божі дари на один рівень з тими, до яких звикли у повсякденному житті Церкви - безженство монахів, священиків, єпископів, жонатий стан більшості мирян, св. Тайну священства.

Отож, думаю, ні одна здорово мисляча людина не стане стверджувати, що через цілу історію Церкви всі жонаті миряни були святими, чи всі монахи, священики та єпископи осягнули святість. Адже ж не варто забувати, що майже всі єретичні та розкольницькі рухи були засновані власне духовенством (Наприклад: аріянізм заснував священик Арій, несторіянізм - патріярх Царгороду Несторій, монофізитизм - єромонах Євтих, православ'я - патріярх Царгороду Керулярій, лютеранство - єромонах Лютер, лефевризм - єпископ Лефевр), а рівно ж і те, що найбільші злочинці європейської історії були хрещеними християнами, що мали харизму жонатого стану. А харизму спасіння отримати можуть лише неспасенні ще грішники, адже спасенні вже її отримали, хоча можливо і не скористаються нею в належний спосіб, тобто хоч і отримали харизму спасіння, можуть її відкинути. Бо дар спасіння, який нам пропонує Бог, можемо відкинути протягом свого життя. Отож, вже із вище сказаного можемо прийти до висновку, що отримання харизм не вимагає святості. Для того, щоб отримати харизми перед християнином стоїть лише єдина вимога - гаряче її прагнути (див. 1 Кор. 14, 1).

«Змагайте до любові! Гаряче прагніть духовних дарів, особливо ж пророкування.» (див. 1 Кор. 14, 1)

Опис харизм у Новому Завіті не обмежується лише до місць де вжите слово харісма. Опис функціонування харизм знаходимо і в інших місцях Нового Завіту:
1. Мт. 7, 22 - пророкування, вигнання бісів, чинення чудес;
2. Мк. 16, 16 - 18 - вигнання бісів, нові мови, імунітет на отруту змій і
отруту взагалі, оздоровлювання хворих;
3. Мк. 16, 20 - творити чуда;
4. Ів. 14, 26 - слово мудрості та слово пізнання;
5. Ів. 16, 13 - слово мудрості;
6. Ді. 2, 4 - 11 - ксенолялія, або ґласолялія
7. Ді. 3, 1 - 8 - оздоровлення;
8. Ді. 5, 12 - 16 - чуда, оздоровлення, вигнання бісів;
9. Ді. 6, 8 - 10 - чудеса;
10. Ді. 8, 6 - 8 - чудеса, оздоровлення , вигнання бісів;
11. Ді. 8, 29 - пізнання;
12. Ді. 9, 34 - 35 - оздоровлення;
13. Ді. 9, 40 - 41 - воскресіння;
14. Ді. 10, 44 - 46 - ґласолялія;
15. Ді. 13, 9 - 12 - пророкування;
16. Ді. 14, 3 - чудеса;
17. Ді. 14, 9 - оздоровлення;
18. Ді. 16, 18 - вигнання злого духа;
19. Ді. 19, 6 - ґласолялія і пророкування;
20. Ді. 19, 11 - 12 - чудеса, оздоровлення, вигнання злих духів;
21. Ді. 20, 7 - 12 - воскресіння;
22. Ді. 21, 10 - 13 - пророкування;
23. Ді. 28, 5 - імунітет на укус отруйної змії;
24. Ді. 28, 8 - 10 - оздоровлення;
25. Гал. 3, 5 - чуда;
26. 1Сол. 5, 20 - пророкування.
В події П'ятидесятниці Церква була представлена світу, розпочалась Її місія до всіх народів. В самому початку Її місії Дух Божий представив Церкву світу через дар мов. Деякі еґзеґети тлумачать це як дар ксенолялії, інші бачать в цьому не лише дар ксенолялії як такий, але радше як пророкування за допомогою цього дару.

Целестин Томіч наводить досить вагомі аргументи на користь того, що описаний тут феномен все ж таки являє собою ґласолялію: «В цьому випадку особливе місце має «дар мов», дар, якого до цього часу апостоли не мали. Про що тут йдеться? Чи кожен апостол прийняв дар мов, в розумінні знання чужої мови, як допомогу в своєму майбутньому апостоляті, тобто дароване і постійне знання чужої мови? Ствердна відповідь не відповідає даному тексту. Чи може цей дар мов насправді чудо слухання, який полягає в тому, що кожен з присутніх міг чути апостолів, що вони говорять його мовою? Але чому тоді деякі кепкують, кажучи: «Вони впились молодим вином»? Отже, тут не йдеться про дар слухання, але тут йдеться про молитву на незрозумілій, незвичайній мові, на мові, що її можуть зрозуміти тільки ті, що прийняли дар Духа і зрозуміли, що говорять ті Ґалілейці, а іншим ця мова залишається незрозумілою, чужою, незвичайною. Тут йдеться про екстатичну молитву в Дусі, яку можуть зрозуміти тільки ті, котрим Дух дає дар тлумачення.»

Дар мов, власне ґласолялія, настільки став важливим в житті первісної Церкви, що, власне, він слугував своєрідним лакмусовим папірцем для розпізнання правдивих, повноцінних християн, тобто християн, які хрещені не лише водою, але й Духом Святим. Місія св. апостола Петра осягнула успіх у домі сотника Корнилія (див. Ді. 10) лише завдячуючи прославлянню Бога іншими мовами, Петро і його супутники дійшли до переконання, що на Петрових слухачів був вилитий Дух Святий (Ді. 10, 44-48). Також і в часі місії св. апостола Павла в Ефесі дар мов був тим, який потвердив сходження Духа на людей, які прийняли повноту християнської віри (див. Ді. 19, 6). Окрім цього власне цей випадок, на думку Целестина Томіча, покликаний нам засвідчити, що Павло не є в своєму апостольстві менший від інших апостолів, бо після покладання його рук відбувається такий самий харизматичний феномен - сходження Духа - як це був випадок у місії Петра та Івана в Самарії (див. Ді. 8, 12-17). Отож, дар мов, хоча і св. Павло ставить поперед нього дар пророкування (див. 1 Кор. 14, 5), відіграв важливу роль у житті первісної Церкви.

Святе Письмо говорить нам не лише про дар мов у житті первісної Церкви, Біблія нам подає цілі списки-каталоги харизм:
а) Рим. 12, 6 - 8: дар пророцтва, дар служіння, дар навчати інших, дар потішати;
б) 1Кор. 12, 8 - 10: слово мудрості, слово знання, віра, дар оздоровлення,
сила чинити чуда, дар пророцтва, здатність
розпізнання духів, дар різних мов, дар тлумачення мов;
в) 1Кор. 12, 28 - 30: дар чудес, дар оздоровлення, дар надавати допомогу, дар
управління;
г) 1Кор. 13, 1 - 2: дар мов, дар пророцтва, дар знання, дар повноти віри;
ґ) 1Кор. 14, 1 - 5: дар мов, дар пророцтва, дар тлумачення мов;
д) 1Кор. 14, 13 - 14: дар мов;
е) 1Кор. 14, 22: дар мов, дар пророцтва;
є) 1Кор. 14, 39: дар пророцтва, дар мов;
ж) 1Пт. 4, 11: дар проповідування, дар служіння;
з) Мк 16, 17 - 18: дар авторитету над злими силами, дар мов, дар імунітету на
отруту змій, дар імунітету на отруту, дар оздоровлення.

З наведених списків можемо побачити, що вони абсолютно не є ідентичними, а багато в чому різняться між собою - бачимо, що деякі харизми повторюються в інших списках, а інші відсутні, одні списки коротші, а інші довші. Контекстуально ні один з цих списків не претендує на роль вичерпного списку харизм, а радше являють собою приклади, взяті з конкретних ситуацій і використані для пояснення певних життєвих випадків, з якими стикалися перші християнські спільноти апостольських часів. Власне з життя християнських спільнот випливала потреба осмислення надзвичайних проявів Духа в житті Церкви.

Роздумуючи над функцією харизм в житті християнської спільноти, св. апостол Павло описує Церкву як живе Тіло, в якому окремі вірні є живими членами, покликаними працювати на розбудові цього Тіла. Тому в своїх роздумах «він відштовхується від того, що кожному довірено окреме завдання, подібно як це є в тілі» , і тому, щоб це завдання було можливо виконати, Дух уділяє вірним харизми. Ці харизми Дух уділяє кожному, як Сам це хоче (див. 1Кор.12, 11). Ці харизми Дух уділяє для загальної користі Тіла (див. 1Кор.12, 7), на його розбудову (див. 1Кор.14, 4 - 5). Що більше, св. Павло, говорячи про возвишеність любові над усякою харизмою (див. 1Кор. 13), все ж таки дієву любов бачить як любов, що проявляється в конкретних вчинках любові через служіння харизмами на користь інших -

«Змагайтеся до любові! Гаряче жадайте духовних дарів, а особливо прагніть за пророкуванням» (1Кор. 14, 1),
бо

«...той, хто пророкує, говорить людям - укріплює їх, упоминає і потішає» (1Кор.14, 3).

Апостол в своєму Першому послані до Коринтян, говорячи про харизми, в тексті, обмеженому всього на всього на три глави, аж чотири рази наказовим способом підбадьорює вірних прийняти дари Духа (див. 1Кор. 12, 31; 14, 1; 14, 12; 14, 39). Св. Апостол Павло, коли говорить про ці надприродні дари, не говорить про них, як про якусь дійсність, резервовану лише для невеликої групки вибраних, але як про дійсність, котра мала би бути присутня в житті кожного християнина.

Влучно підсумовує науку св. Павла про харизми Томаш Шпідлік: «Для св. Павла життя в Дусі не означає інтуїтивного набуття Духа. Це життя у вірі, але воно містить реальне пережиття Духа через знаки, конкретну впевненість у його присутності. Такі харизми, як дар мов або зцілення (1 Кор. 12, 18 і далі; 14, 12), дають можливість відчути особисту присутність когось, хто «мешкає» (Рим. 8, 11), хто «свідчить» (8, 16), хто є «разом із нашим духом» (8, 16) і «взиває» у наших серцях (Гал. 4, 6).» Св. Апостол Павло подає нам харизматично-єрархічну модель Церкви, в якій харизми відіграють основну роль у спрямовуванні й активізації духовного життя Церкви, а єрархія дбає про порядок функціонування цих харизм. Іншими словами: «Правдиву церковність творять разом і функціонально-інституціональний і харизматичний елементи... Еклезіологічно дивлячись, з огляду на внутрішню природу самої Церкви, функція єрархії і мирян витікає з харизм. Розділення, котре може настати між ними, зрозуміло, не в Церкві в цілому, а в окремих членів єрархії або мирян, по своїй природі є ненормальним станом, в якому Церква не є Церквою в повноті.» В цьому світлі цілком зрозумілим стає заклик св. Павла:

«Духа не гасіть!» (1Сол. 5, 19).

Святе Письмо чітко описує плоди функціонування харизм як інтегральну частину автентичного християнського проповідування Благовісті:

«Моє слово і моє проповідування не було в переконливих словах мудрості, а в проявах Духа і сили...» (1Кор. 2, 4),

«Ще поки Петро говорив, зійшов Дух Святий на всіх, що слухали його слова. І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, здивувалися, що й на поган зійшов дар Святого Духа; бо чули, як вони говорили мовами і величали Бога.» (Ді. 10, 44 - 46),

«... тут проповідували сміливо, оперті на Господа, який підтверджував проповідування про свою милість, роблячи чудесні знаки через їхні руки.» (Ді. 14, 3),

«А вони пішли і почали проповідувати всюди, Господь допомагав і потверджував Слово чудесами, які їх супроводжували.» (Мк. 16, 20).

Як умову прийняття харизм Святе Письмо не ставить особисту святість, чи досконалість, чи аскетичне життя, а навіть говорить про те, що практикування харизм ще не є запорукою ні святості, ні вічного спасіння:

«Багато хто скаже Мені того дня: Господи, Господи, чи не Твоїм Ім'ям ми пророкували, чи не Твоїм Ім'ям бісів ми виганяли, чи не Твоїм Ім'ям чисельні чудеса чинили? Тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас! Відійдіть від Мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт. 7, 21 - 22).
Щоб прийняти харизми, згідно Святого Письма, потрібно лише дві речі: мати віру -

«Ці чуда будуть супроводжувати тих, які будуть вірити: моїм іменем виганятимуть злих духів, говоритимуть новими мовами, змій братимуть руками, якщо вип'ють щось смертоносне їм не нашкодить, на хворих кластимуть руки і вони оздоровлюватимуться.» (Мк. 16, 17 - 18)
- та гаряче бажання прийняття дарів Духа (див. 1Кор. 12, 31; 14, 1; 14, 12; 14, 39).
«Дари Духа Святого даються вірним на служіння іншим в Церкві. Кожен вірний має свій дар. Це означає, що є стільки дарів Духа, скільки є вірних в церковній спільноті. Новий Завіт перелічує близько тридцяти Дарів Святого Духа... Ці дари є власне здатністю чинити діла, що їх чинив Ісус (див. Ів. 14, 12). По цьому пізнається якась спільнота, чи вона є дійсно Христовою - в ній відбуваються Ісусові діла. Тим, що слухає Ісусові слова, вірний показує, що належить Ісусові Христові. А тим, що чинить чудесні Ісусові діла , вірний показує Його можливості - Ісус показує, що Він дійсно діє в своїй Церкві... Прийняти дари Духа Святого значить прийняти і оживити свої здібності служити іншим. Молитись про дари Духа означає любити Церкву і людей.»

Цікаво зазначити, що противники харизматичного руху часто наводять два біблійні «арґументи». Перший, посилаючись на 1 Кор. 12, 31 та далі на 13 главу, стверджують, що досить плекати любов і не потрібно жодних харизм. При цьому вони вперто недобачають, що вже в 1 Кор. 14, 1 маємо наказ Апостола гаряче прагнути духовних дарів. Невже не є крайнім лицемір'ям така поведінка. Адже часто «Любов і ніяких харизм!» насправді вказує на брак власне любові; любові до Бога, бо нехтується наказ, який Він дав через уста св. апостола:

«Гаряче прагніть харизм! » (1 Кор. 14, 16);
а також і любові до ближніх, - стільки невиліковно хворих довкола нас, а нас закликають відкинути харизми, отже, і дар оздоровлення.

Другий «арґумент» цитований раніше уривок з Матієвого Євангелія:

«Багато хто скаже Мені того дня: Господи, Господи, чи не Твоїм Ім'ям ми пророкували, чи не Твоїм Ім'ям бісів ми виганяли, чи не Твоїм Ім'ям чисельні чудеса чинили? Тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас! Відійдіть від Мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт. 7, 21 - 22).

Воістину, якщо Христос віджене від себе до пекла тих християн, які використовували харизми в своєму житті, але залишилися беззаконниками, яка участь постигне тих, хто не використовував цих надзвичайних проявів Духа або відкидав. Адже явним беззаконням є нехтування наказу апостола про те, що дарів (харизм) мусимо гаряче прагнути (див. 1 Кор. 14, 1).

Тому мусимо пильнувати, щоб залишитися вірними Христові. Добрим напімненням в такій ситуації є слова Ранієро Канталамесси: «В колах, де зі сумнівом дивляться на дари (харизми) і де піклуються лише коло особистої посвяти і стараються лише коло інституціональної і таїнственної дії Духа Святого, повторив би слова, що ними спам'ятовував солунян св. апостол Павло: «Духа не гасіть! Пророчих промов не недооцінюйте, але все провіряйте, те, що є добре - залиште» (1 Сол. 5, 19-20)»» .

Новий Завіт є суттєво харизматичною книгою. Якщо викинемо з нього все що є пов'язане з харизмами та їхнім функціонуванням, то нам практично нічого не залишиться від Ісусового Божества, ані Божества Святого Духа, ані від надприродного послання Церкви. Фактично вчинимо те, до чого закликав безбожний псевдобогослов Рудольф Бультман - очистимо Євангеліє від надприродного.

©Milites Christi Imperatoris