Категорії

Search

Tags

Побудова спільності на біблійних принципах ч.2


«Вони постійно перебували в ...спільності» (Ді.2,42)

Спільнота перших християн - приклад для наслідування кожному поколінню. І хоч міняються часи, історичні та соціальні обставини, Боже слово залишається завжди актуальним. Той же уривок говорить про чотири компоненти, на яких була збудована перша спільнота : апостольська наука , спільність, ламання хліба і молитви. Про яку, отже, спільність йдеться?


В часи, які описує книга Діянь апостолів, почалось переслідування християн, тому вони не могли будувати спільних поселень чи жити разом з міркувань безпеки. Спільноти вірних зустрічались по домах (див.Ді.1,13; Кол.4,15). Фізична віддаль не ставала перешкодою для постійного перебування в спільності, бо її суть не полягала лише у веденні господарства чи організації місійних кампаній. «Громада вірних мала одне серце і одну душу...»(Ді.4,32), тобто однакові внутрішні переживання, спільні емоції. Постійність в апостольській науці формувала в них Христові думки, отже вони могли однаково відчувати, легко ставити себе на місце інших. Про таку спільність - вміння співчувати каже апостол Павло: «Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть»(Рим.12,15).

В нашому суспільстві часто вміння співчувати плутають із здатністю жаліти. Ці поняття кардинально різняться між собою. В основі жалю завжди лежить розглядання людини як когось, хто стоїть нижче за тебе, і під «бідний-нещасний» часто маємо на увазі «нижчий, гірший за мене». Жаль - одне з найгірших людських почуттів, бо часто той, хто жаліє, легковажить Божою справедливістю, вважаючи того, кого жаліє, невинною жертвою несправедливих обставин чи збігів. І навпаки, людина, яка вміє співчувати, ставить себе не вище іншого, а «опускається» на його рівень, уявляє собі його ситуацію, зважує аргументи і за Божим веденням пробує допомогти, порадити. Співчутлива людина зможе повестись толерантно, бо, відчуваючи те саме, розумітиме, якою може бути реакція, скоректує свою розмову чи поведінку, вибере сприятливий час і обставини.

Для того, щоб співчувати ближньому, варто роздумувати про ситуацію, в якій він опинився, розважати про життя інших людей. Вміння співчувати - шлях до подолання власного егоїзму, ґрунт для розвитку зачатку любові до ближніх. Ставши на місце іншого, приймемо рішення згідно золотого правила: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм... »(Мт.7,12а).

Коли Ісус підходив до місця поховання Лазаря, то, сповнившись співчуття до Марти і Марії, він заплакав (див.Йо.11,33-34). Бог не ставиться до нас із жалем, а співчуває. Він добре знає, що наповнює наше серце, йому не байдужі наші рани, сльози і переживання: «Господь бо повний співчуття і милосердя»(Як.5,11с). Вміння розуміти внутрішній стан іншого - шлях до пізнання його особистості, а відповідно і крок до зростання в любові. Після гріхопадіння серця людей стали твердими і кам'яними, і для того, щоб перебувати в єдності і спільності між собою, варто просити Ісуса, щоб зробив наші серця відкритими на таке співчуття, яке він сам має до свого народу. Співчуття необхідне в кожній сфері життя християнина, бо це і є, властиво, правильний спосіб думання : співчуття з подругом в шлюбі, співчуття між братами-сестрами в Христі, співчуття в спільноті вірних, співчуття з церквою.

Християнин - особа, яка знаходиться в особливому виді взаємозв'язку з Богом - у відносинах союзу. Це основна тема Біблії. Стосунки, встановлені як союз, мають два напрямки: вертикальний і горизонтальний. Союз з Богом, встановлений по вертикалі, обов'язково повинен привести кожного в союз по горизонталі зі всіма, хто вступив у такий же вертикальний союз Богом. Неможливо претендувати на всі права і переваги, які дає союз з Богом, і в той же час відмовлятись брати на себе зобов'язання відносно тих, хто в такому ж союзі з ним. Суть союзу - жити не для себе, а заради союзника, дбати за його інтереси більше, ніж за власні, тому Святе Письмо каже: «З цього ми спізнали любов, бо він за нас поклав свою душу; і ми також повинні за братів душі класти»(1Йо.3,16). Отже, добро брата чи сестри в Христі має стояти вище за власні інтереси, добро сім'ї Божих дітей - наш основний пріоритет. «Діяльна любов, яка вміє розрізняти» - ось наслідок і водночас умова життя в союзі з Богом і Його народом.

Для того, щоб окреслити загальну картину обов'язків в стосунках з братами у вірі, наведемо певні місця Нового Завіту(нового союзу).

Ісусові учні мають:

• Обмивати ноги один одному (Йо.13,14);
• Любити один одного (Йо.13,34);
• Дбати про взаємне збудування (Рим.14,19);
• Приймати один одного (Рим.15,7);
• Напоумляти один одного (Рим.15,14), (Кол.3,16);;
• Вітати один одного (Рим.16,16);
• Служити один одному любов'ю (Гал.5,13);
• Носити тягарі один одного (Гал.6,2);
• Терпіти один одного (Еф.4,2);
• Прощати один одному (Еф.4,32);
• Коритися один одному (Еф.5,21);
• Втішати один одного (1Сол.4,18);
• Заохочувати один одного до любові і добрих діл (Євр.10,24);
• Сповідати один одному гріхи (Як.5,16);
• Молитись один за одного (Як.5,16);
• Бути гостинними один до одного без нарікання (1Пт.4,9);
• Вдягнутися в покірливість один супроти одного (1Пт.5, 5).

Лише тоді, коли ми, як християни, виконуємо ці обов'язки по відношенню один до одного, виконуємо вимоги Нового Завіту. Турбота про добро іншого (духовне, душевне і матеріальне), життя задля його інтересів - ось основна суть спільності, яка була в перших християн і яку Бог хоче дати кожній спільноті Його дітей.

© Milites Christi Imperatoris