Категорії

Search

Tags

Непрощення: що посієш, те й пожнеш…


Не легко думати про гріх і непрощення, тому більшість людей намагаються не заглиблюватись в них, і якщо є можливість, то взагалі уникають цього. Якщо хтось нас образив, то в першу чергу постраждало наше Еґо і гордість - і, з точки зору світу, для людини в такому випадку цілком природно прагнути помсти. Але наш гріх і непрощення мають здатність відбиватися і постійно тримати нас у халепі. Гріх - це те, що віддаляє нас від Бога, від інших людей і від самих себе. Непрощення зберігає і утверджує відокремлення і не дає нам шукати примирення і цілісності.

Прощення - це антидот гріха. Прощення об'єднує нас з Богом, приводить нас до єдності один з одним і відновлює цілісність нас самих. Саме тому прощення є важливим для всього нашого життя. Якщо ми хочемо бути щасливими, здоровими і зміцнювати свої стосунки з іншими, прощення є не просто бажаним, а необхідним.

Прощення - це найбільш важлива і радісна звістка, яку нам приносить Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа.

Бог дає нам можливість зробити вибір, і ми маємо жити з наслідками цього вибору. Ми можемо назавжди залишитись в непрощенні і бути нещасними, або можемо вибрати прощення і насолоджуватись тими перевагами свободи, яку приносить прощення. Якщо ти завжди думав, що простити чи не простити - це справа власного вибору, залежно від сили твоїх почуттів, поглянь, як Біблія навчає нас прощати:

«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших.» (Мт.6,14-15)

Чому Ісус висловлює це так сильно, настільки абсолютно? Бог створив впорядкований всесвіт на основі об'єктивних законів чи принципів. І так як ми знаємо, що певні закони фізики є незмінно правдиві і передбачувані, так само маємо розуміти, що Божі духовні закони є правдиві і передбачувані. Чи не було б безглуздим, якби наші правники зібрались разом і вирішили відмінити закон всесвітнього тяжіння? Вони могли б одноголосно проголосувати за усунення тяжіння, але це би абсолютно не змінило те, як планети обертаються навколо сонця, чи те, як ми тримаємось землі і не вилітаємо у космос за рахунок відцентрової сили обертання землі.

Існування сфери незмінних духовних законів сьогодні відкидається багатьма людьми, які воліють базувати етичну поведінку на відносних цінностях, котрі кожен трактує по-своєму. Історія показує нам, що принципи, викладені у Десяти Божих Заповідях, даних Мойсеєві, є важливою основою для людської поведінки.

Ми маємо усвідомити, як працює всесвіт. Ми пожнемо те, що посіяли.

Принцип «що посієш, те й пожнеш» - це один із Божих абсолютних законів. Якщо сіємо осудження, його і пожнемо. Якщо сіємо благословення, то пожнемо благословення. Якщо сіємо непрощення, то й пожнемо те саме. Бог не має наміру карати нас цим принципом. Він настільки нас любить, що хоче, щоб ми зрозуміли, як працює всесвіт, щоб нам не прийшлось жати ці несподіванки.

Наслідки порушення Божого закону є встановлені. Вибір за нами - отримати благословення чи відкинути його.

«І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші.» (Мк.11,25)

«Уважайте на себе! Коли згрішить твій брат, докори йому й, як він покається, прости йому. І коли сім раз на день він згрішить проти тебе й сім раз повернеться до тебе та й скаже: Каюсь, - прости йому.» (Лк.17,3-4)

«Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф.4,32)

«Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само.» (Кол.3,12-13)

Що спільного в любові з прощенням?

Процес прощення має починатися із простого акту вибору розпочати подорож до прощення. Багато людей не хочуть робити цього першого кроку до прощення, думаючи, що якщо вони підуть цим шляхом, то стануть слабкими, і люди постійно будуть прагнути ними скористатися. Це зовсім не те, що являє собою прощення, викликане любов'ю. Справжня любов заохочує до прощення, однак знає, що кожен є відповідальним за власні рішення і поведінку.

Прощення, базоване на справжній любові, не є м'якою і наївною податливістю, через яку людина вибачає будь-яку образу. Це не скромна податливість, яка дозволяє людям вилізти на голову. Справжня любов вивільняє силу, яка допомагає нам прийняти те ризикове рішення простити і йти тим нелегким і болючим шляхом до прощення.

Вчитель закону якось запитав Ісуса, яким є найважливіший закон. Ісус відповів:

«Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає.» (Мк. 12,30-31)

Якщо ми любимо нашого ближнього правдиво, то це включає в себе і Ісусову вказівку, що ми маємо також любити і себе. Любити себе не означає егоїстично шукати власної вигоди за рахунок інших. Це означає дбати про себе і шукати найздоровішого можливого виховання для себе, а також дбати про добробут інших в такій ж мірі. Здорова любов до себе залежить від нашої самоповаги, і ми не повинні вибачати будь-яку поведінку чи ставлення інших людей, які підривають нашу цілісність чи загрожують їхній. Повага до людини вимагає того, щоб ми встановили певні межі того, наскільки будемо сприймати і допускати погану поведінку відносно себе.

Здорове вираження любові не дозволить того, щоб брати на себе вину за чужі помилки чи толерувати деструктивну поведінку, припускаючи, що людина не може дати собі сама раду. Ми маємо хотіти простити, але ми також мусимо знати, де встановити порядок відповідальності. В ім'я любові, ми не маємо пасивно приймати невірність друзів, подружню зраду, образу від дітей чи обман співробітників. Прощення в цьому не полягає. Справжня любов додає нам сили сказати: «Досить», коли чиясь поведінка переходить встановлені нами межі. Ми маємо очікувати, що кожна особа буде відповідальна за свої вчинки.

Це важливо знати тим, хто живе в залежних відносинах, де мусить толерувати чи вибачати ненормальний спосіб життя коханих людей і, таким чином, продовжувати давати можливість ранити життя своє і інших. Любов і прощення не повинні покривати навіть тих, кого ми любимо найбільше, коли йдеться про наслідки їх рішень.

Любов і відповідальність

Любов - співчутлива, але вона також сильна. Любов - сильна, бо вона - Божий шлях. Коли ми любимо в ім'я Бога, ми діємо в силі Його Святого Духа. Така любов закорінена в Божому авторитеті і вимагає поваги. Вона дає нам можливість ризикувати, щоб шукати взаємовідданих стосунків. Ті, кому бракує цієї сили любові, є більш схильними боятись віддачі і менш схильні ризикнути, щоб простити іншим.

Показувати правдиву любов іншим означає поважати їх достатньо для того, щоб дозволити їм бути відповідальними, особливо за рани, які вони наносять іншим. Дозволяти людям бути відповідальними відрізняється від того, щоб вимагати від них бути відповідальними. Ми не можемо вимагати, щоб людина покаялась, і рідко можемо встановити рівень наслідків її переступів. Навіть якби ми могли контролювати інших за своїм бажанням, ми б обкрадали їх особистість, приймаючи рішення за них.

Дозволити людині бути відповідальною означає поважати її особистість, дозволяючи їй відчувати всі наслідки її вчинків. Окрім вимог кримінального права, ми не повинні ні вибачати людину, захищаючи її, ні карати її помстою за те, що вона нам зробила. Робити так, означає узурпувати її відповідальність і, таким чином, виявляти свою неповагу до неї.

Простити - це не те саме, що вибачити. Вибачити - означає покінчити зі всяким судом, звільнити від пожинання того, що посіяв. Вибачити може тільки Бог. Ми покликані і маємо владу лише прощати.

Вираз справжньої любові примушує нас відповісти на кілька питань:

- Чи ми все ще тримаємо образу, відчуваючи біль кожного разу, коли згадуємо про особу, що нас образила?
- Чи наше бажання простити залежить від того, чи та особа кається? Чи ми обираємо прощення, незважаючи на те, що відчуває та особа, яка нас образила?

Якщо сказати простіше, то чи можемо ми вибрати любов до наших ворогів і бути добрими до тих, хто нас використовує чи ненавидить? Справжня любов поважає людей, навіть незважаючи на їх людську слабкість. Коли любов відновлює самоповагу, вимальовуючи чіткі лінії толерантності і чесно розміщаючи відповідальність там, де вона має бути, прощення стає більшою відповідальністю. Ми можемо перенести фокус нашої уваги від себе самих і почати звертати нашу любов до тих, хто нас образив. Наше бажання поважати інших дозволяє нам зробити той перший крок до прощення, і дає нам можливість йти до зцілення наших зранень, а це може зробити лише Божа сила святого Духа.

Стимулююча сила Господа Ісуса Христа

Ми знаємо багато імен Сина Божого: Ісус, Господь, Спаситель, Світло, Месія, Істина, Христос, Слово. Для того, щоб глибше зрозуміти необхідність прощення, треба зрозуміти значення найбільш вживаного імені в Новому Завіті - Господь Ісус Христос.

Цікаво зазначити, скільки разів в Новому Завіті учні називали Ісуса цим повним іменем. Наприклад, Павло почав своє послання до церкви в Солуні таким чином:

«Солунській Церкві, що в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир! Ми дякуємо Богові завжди за всіх вас, коли згадуємо про вас у молитвах наших. Маємо в пам'яті безперестанку діло вашої віри, труд вашої любови та терпеливість вашої надії на Господа нашого Ісуса Христа перед Богом і Отцем нашим» (1Сол.1,1-3)

Використання цього імені - це не просто сполучення слів. Ця назва представляє три основні аспекти влади, яку Ісус має для встановлення царства Божого:

• Через те, що Ісус є Господь, Він може прощати. Фарисеї, котрі сумнівалися в Ньому, питали: «Що то за чоловік, що Він навіть гріхи прощає?» Він може прощати гріхи, бо Він є Господом всесвіту. Він має владу над всіма речами і Його силою виконується прощення там, де людина не здатна.

• Через те, що Господь є Ісусом, Сином чоловічим, Він став жертвою, яка є необхідною для виконання прощення. Хоча Він є Сином Божим, Він був також чоловіком, який страждав, помер на хресті і був похований, забравши весь тягар людського гріха на Себе. А потім Він переміг смерть, воскреснувши з мертвих, даючи спасіння і вічне життя тим, хто вірить в Нього, як в свого Спасителя.

• Через те, що Ісус є Христом, помазаником Божим, Він став досконалою жертвою для отримання спасіння від гріха і шляху до прощення. Як Христос Спаситель, Ісус приносить примирення між людиною і Богом, між людиною і людиною, між людиною і її внутрішнім буттям, і навіть між людиною і природою.

Багато людей вірять, що Ісус був просто розумним і благочестивим вчителем, котрий жив і помер дві тисячі років тому. Вони не розуміють чи не вірять, що Ісус є Сином Бога, що Він воскрес із мертвих, перемігши гріх і смерть за всіх людей, і що через віру в Нього ми поділяємо цю перемогу. Вони не розуміють, що прийняття Христа як свого Спасителя, означає, що живий Христос приходить, щоб жити в нас, і що ми маємо жити в Ньому.

Ті, хто борються з непрощенням, можуть сказати: «Я намагався і намагаюсь простити, але мені ніяк не виходить». Якщо ми вважатимемо, що прощення відбувається завдяки нашим намаганням, то в нас ніколи це «не вийде». Ми мусимо зрозуміти, що прощення приходить через те, що Господь Ісус Христос вже зробив. Він забрав цей тягар від нас, і завдяки Його милості ми можемо прощати, навіть якщо за людськими мірками це здається абсолютно неможливим.

Тому маємо просити Господа, творця неба і землі, щоб допоміг нам усвідомити, що нам прийдеться жати те, що ми сіємо, і що шлях непрощення в нашому житті приведе нас до руйнування і відокремлення від Нього. І просити про відвагу покаятись з наших гріхів, про силу боротися з нашими зраненнями, про ласку обрати прощення і про мудрість дозволити іншим бути відповідальними за їх вчинки. І щоб Він допоміг нам зрозуміти, що прощення не залежить від наших зусиль, а що Він, наш люблячий Отець, оновлює наші стосунки силою того, що Господь Ісус Христос зробив для нас на хресті.

© Milites Christi Imperatoris