Діво Барсотті

• Категорія:

• Католики - свідки віри

Пропонуємо вашій увазі нарис про видатного італійського богослова, містика і поета Діво Барсотті (роки життя 1914 - 2006).

Один з найбільших знавців східного чернецтва дон Барсотті написав понад 150 книг: тлумачення Св. Письма, роботи про Святих, дослідження духовності, вірші, щоденники. Ось - деякі з них: «Духовне богослів'я Св. Івана від Хреста», «Закон є любов», «Російське християнство». Він вів діалог з найбільшими філософами і мислителями ХХ століття, такими як Ханс Урс фон Бальтазар, Томас Мертон, Джузеппе Доссетті. У 1946 році він заснував Спільноту чад Божих, - з числа посвячених мирян, що живуть у миру і чернецтва, які вибрали спільнотне життя. Спільнота існує не лише в Італії, але і в інших країнах світу: у Африці, Австралії, Колумбії. Дон Барсотті викладав богослів'я на богословському факультеті у Флоренції, отримав безліч літературних премій.

Чисто людського героїзму недостатньо, щоб людина прийшла до сповідання віри: людські зусилля можуть мати успіх, лише якщо вони є плодом Божественної дії. Тому священик і мислитель Діво Барсотті часто говорив про віру як про найбільше чудо, вчинене Богом, і як про найважливіший аспект людського життя. Він писав: «єдине, що важливе в житті - це віра».

Як знаменитий Гімн Анни в Першій книзі Царств: «Господь умертвляє і оживляє, зводить в пекло і підносить» -- так само в щоденниках дона Барсотті, останнього містика ХХ століття, Бог убиває і оживляє, змушує спуститися в пекло і піднятися назад, заставляє кинутися в безодню людського серця і в той же час - в безодню незбагненної, невловимої величі Бога і Його любові до людей.

Один з молодих учнів отця Барсотті, священик Стефано Альбертацці, монах з Спільноти чад Божих, посвятив себе вивченню духовної спадщини, яка міститься в 19 томах, де опубліковані щоденники дона Барсотті. Вони «покривають» 60 років його життя - з 1941 по 1997.

Дон Барсотті народився недалеко від Пізи, в єпархії Сан Мініато, 25 квітня 1914 року, і помер в Сеттіньяно, біля Флоренції, 15 лютого 2006-го. Діво Барсотті завжди довіряв свої роздуми, молитви, тривоги сторінкам щоденника. Перші його рукописи сходять до 1933 року, і записи він продовжував, з невеликими перервами, аж до 99-го. Щоденники вийшли під заголовком «На краю подвійної прірви», а підзаголовок свідчить: «Богослів'я і чернеча духовність в щоденниках Діво Барсотті».

Барсотті пережив страх людини, яка стоїть над прірвою: «Ми намагаємося забути про це -- писав він -- але живемо цим, оскільки смерть існує, а в смерті ця прірва здається небуттям». Але в ній є Бог: «Він несе тебе на Своїх крилах. Є прірва - так, навіть коли є Бог, є і прірва -- але тебе несуть орлині крила... Це і є життя душі: вона літає над безоднею і спрямовується до Бога, як орел, що летить до сонця».

У щоденниках Діво Барсотті ми зустрічаємо таке розуміння чернецтва - «внутрішнього», «чернецтва у миру» -- яке було властиве російським містикам і письменникам, в першу чергу Достоєвському. "Читаючи Достоєвського, я познайомився з цією глибиною життя, яке має, по суті, релігійний характер, я зрозумів, що Бог - живий і що в житті людина неодмінно має з Ним справу. Світ не ірреальний, і люди не примари, але, як я дізнався, за подіями, що відбуваються з людьми, стоїть істинніша і таємнича реальність. Кожна подія співвідноситься з вічністю, кожна людина виявляє Бога". У книзі «Христос - Пристрасть життя», що вийшла російською мовою в 1999 році у видавництві «Паоліне», увазі читачів пропонується глибокий і в той же час щирий, захоплюючий, живий аналіз творчості Ф. М. Достоєвського. Автор, який все своє довге життя з любов'ю вивчав російську святість і російську культуру, коментує п'ять найбільших романів Достоєвського, і з співчуттям вдивляється в боротьбу і химерне сплетіння світла і тьми, любові і смерті, чистоти і пороку, полум'яної віри і крижаного безвір'я. У всіх творах, більш менш явно, виявляє Себе, присутній Христос. Саме ця присутність, на думку Барсотті, має визначальне значення і для романів, і для життя Достоєвського.

«Я вірю -- писав Барсотті -- що покликання всіх нас грандіозне, хоча і просте: це -- чернече покликання, яке переживається у миру, покликання до внутрішнього чернецтва, як говорив російський богослов Павло Євдокімов. Цим виразом він намагався визначити те, що Достоєвський в свій час пророчо вважав свідченням, яке християнство повинне нести в прийдешні часи людству.

Згідно Барсотті, чернецтво збігається з самим християнством, християнство по суті своїй є чернечим. І в цьому сенсі не можна заперечувати новизну поглядів Барсотті на чернецтво, особливо на Заході.

Хоча щоденники найбільше відображають автобіографію Барсотті, в той же час в них представлено богослів'я, містика, молитва і погляд автора на Церкву і на світ. Діво Барсотті любив перечитувати написане в щоденниках і часто записував свої враження від такого читання. У щоденнику 1981 року він признався, що ніщо так не допомагає йому в молитві, як щоденник. Особливо щоденник озаглавлений ним самим «Вода і камінь». «Не знаю чому -- пише він -- з об'єктивних причин чи тому, що на цих сторінках я знаходжу самого себе - не таким, як я є, а таким, яким я маю бути». Звідси - багато тем, що пронизують його щоденники: віра, молитва, гріх, навернення, есхатологічна надія і смерть, а також відчуження. Барсотті завжди гостро відчував трагедію людської замкнутості і бачив в ній головну причину відчуження. Він неодноразово звертає увагу на парадокс сучасної людини, яка живе в світі, що сп'янів від чудес засобів комунікації, але при цьому з величезною працею вступає в спілкування з іншими. В світі, що живить ілюзію власної зрілості, не Бог стає недоступним, а людина.

У щоденниках Барсотті перед нами з'являється особа людини, яка стоїть над подвійною прірвою, яка переживає боротьбу і відчуження; людина абсолютно самотня і буквально занурена в спілкування з Богом, але в той же час здатна створити довкола себе спільноту, привабити своїми творами і проповідями багаточисельних послідовників, багато хто з яких зустрів в ньому справжнього батька. Людина, яка в єднанні з Ісусом Христом зуміла знайти непорушний центр свого існування, якій завжди вдавалося звести до цього центру всю свою непросту людську історію.

© переклад Milites Christi Imperatoris