Звернення Його Високопреосвященства Архиєпископа Івана Юрковича

07-10-2009

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Україні |
• міжхристиянські відносини

Звернення Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича

Апостольського Нунція в Україні

з нагоди Екуменічного Соціального тижня

«Соціальна відповідальність»

Львів, 7 жовтня 2009 року

Вельмишановні учасники!

 

Я радий вітати Вас з нагоди цього Екуменічного Тижня, присвяченого соціальній відповідальності. Ця тема є важливою і актуальною особливо у сьогоденні, адже сам Папа Бенедикт XVI і Святий Престол неодноразово у своїх промовах звертав на неї увагу. Зокрема, остання його Енцикліка Caritas in Veritate присвячена багатьом соціальним питанням та темі цілісного розвитку людини. В цьому документі, датованому 29 червня 2009 року, Вселенський Архієрей пригадує, що «любов у істині, яку Ісус Христос засвідчив Своїм земним життям і, передовсім, Своєю смертю і воскресінням, є головною рушійною силою правдивого розвитку кожної особи і всього людства» (№ 1). Власне, caritas-любов є надзвичайною безоднею, яка спонукує людей з відвагою і щирістю трудитись на ниві соціальної відповідальності за справедливість та мир. «Любов є головним шляхом соціальної доктрини Церкви. Кожна відповідальність та зобов'язання, окреслені цією доктриною, зачерпнуті з любові, яка, згідно з вченням Ісуса, є підсумком усього Закону» (№ 2). Вона є суттю особистих стосунків з Богом та з ближнім, є принципом не лише «мікро-стосунків», тобто стосунків в родині, в малих групах чи дружніх, але також і «макро-стосунків», тобто соціальних, економічних та політичних.

Християнська любов є, одночасно, любов'ю прийнятою та дарованою. Її джерелом є Пресвята Трійця, любов Отця до Сина у Святому Дусі. Через Христа вона сходить на людей, які, призначені до Божої любові, самі стають її виконавцями, покликаними стати знаряддями Божої благодаті, щоб поширювати Божу любов і творити зв'язок любові. І саме цій динаміці отриманої і дарованої любові відповідає соціальне вчення Церкви, яке звіщає у суспільстві істину про Христову любов. «Ця доктрина є служінням любові, але в істині. Істина зберігає і виражає визвольну силу любові у щоразу нових подіях історії» (№ 5). Джерелом цієї істини є як віра, так і розум, і саме такої істини потрібно для розвитку, суспільного добробуту, доцільних відповідей на великі суспільно-економічні проблеми. Бо без істини не існує суспільної відповідальності, а соціальна діяльність потрапляє у полон приватних інтересів і логіки влади, згубна сила яких особливо відчувається у дедалі глобалізованішому суспільстві.

У сучасному соціально-культурному контексті, де поширена схильність вважати правдиве відносним, життя любов'ю в істині веде до усвідомлення того, що вибір християнських цінностей є не лише корисним, але й необхідним елементом для будування доброго суспільства і для правдивого та цілісного людського розвитку. Суспільство розвивається не лише завдяки стосункам прав і обов'язків, але ще більше, і насамперед, через стосунки безкорисливості, милосердя та cопричастя. Любити когось - означає прагнути для нього добра і докладати до цього зусилля. Поряд з індивідуальним благом, існує благо, пов'язане з соціальним співжиттям людей, тобто - спільне благо. Це не є благо, якого ми шукаємо задля нього самого, але з огляду на осіб, які належать до соціальної спільноти, і які лише в ній можуть ефективніше осягнути особисте благо. «Прагнення спільного блага і дбання про нього є вимогою справедливості та любові» (№ 7).

Любов до ближнього задля спільного блага заохочує нас бути відповідальними за природне довкілля: «Церква має відповідальність за створіння і мусить дану відповідальність засвідчити на дії перед громадськістю» (№ 51). Церква «насамперед покликана захищати людину від самознищення» і є відповідальна за формування «екології людини», яка є передумовою екології довкілля. Екологічна відповідальність носить глобальний характер, оскільки мова йде про все Боже створіння, на дари якого мають право також наступні покоління. «Ми не сміємо передати нащадкам зруйноване довкілля. Люди уповноважені здійснювати відповідальне управління природою, захищати її, використовувати, і також у нових формах та з авдяки передовим технологіям культивувати, щоб вона змогла гідно прийняти і прохарчувати своє населення» (№ 50).

Церква, уважно стежачи за сучасними феноменами глобалізації та їх впливом на людський розвиток, прогрес, але й на людську бідність, повсякчас указує на нові аспекти соціальної проблематики - не тільки розмахом, а й глибиною - в тому, що стосується ідентичності людини та її взаємин з іншими. Саме тому потрібна наша співпраця як на економічній, так і на правовій площині, щоб міжнародна спільнота і поодинокі країни мали змогу виробити й втілити в життя скоординовані рішення згідні з Вченням Церкви, з мораллю і гідністю людини, спрямовані на розв'язання означених вище проблем, і створити ефективне правове поле для економічної діяльності. Крім того, потрібні стимули до створення дієвих, ефективних інститутів; треба також підтримати боротьбу зі злочинністю, а з іншого боку й заходи, спрямовані на утвердження культури законослухняності.

 

Церква вірна закликові свого Господа, не перестає запевняти родину людства у своїй підтримці творчої солідарності, яка полягає не лише в тому, щоб ділитися, будучи відкритими до інших, а й у тому, щоб змінювати «способи життя, моделі виробництва та споживання і усталені структури влади, які керують суспільством» (№ 20).

Тому бажаю, щоб в християнській спільноті посеред нас було якнайбільше чоловіків і жінок, які живуть у дусі глибокого братерства, які здатні супроводжувати індивідів, родини та спільноти на шляху автентичного людського розвитку.

Слава Ісусу Христу!
http://www.catholic-media.org