Категорії

Search

Tags

Йосиф Джузеппе Коттоленго


Йосиф Коттоленго, людина, що створила в італійському місті Туріні «містечко для бідних», яким захоплювалися влада і сам король, приклад святості своєї епохи і приклад для всіх нас, у всіх своїх справах керувався однією лише впевненістю: «Любов Христова об'єднує нас».

Турін, роки з 1828-го по 1842-ий. За ці чотирнадцять років сталася справжнісінька революція в справі допомоги бідним. У ці роки тут, практично ні з чого, було споруджено ціле поселення під назвою «Малий дім», в якому знайшли притулок більше 6 тисяч потребуючих. Вони отримували медичну допомогу, освіту, роботу в непростий історичний період - коли в столиці савойського королівства буквально на очах зростало число бідняків у пошуках роботи. За ці роки новозавітні слова «Любов Христова об'єднує нас» втілилися в життя, слова стали ділами, до яких долучилося багато людей. Але засновник «Малого дому» Джузеппе Коттоленго, що народився недалеко від Кунео в 1786 році, першим з дванадцяти дітей -- стверджував, що він лише слухався голосу Божественного Провидіння і що сам Бог діяв, досить було просто слідувати за Ним. Ці слова пізніше підхоплять дон Боско, дон Муріальдо, дон Оріоні і багато інших. Всі вони стали, у свою чергу, свідками діяльної любові, здатної творити те, що неможливо було б зробити людськими руками.

Перша «цеглинка» цієї історії має точну дату: 2 вересня 1827 року. Молода вагітна жінка, що подорожувала з Мілану до Ліона, захворіла і зупинилася в Туріні. З різних причин лікарні не можуть її прийняти, і жінка, яку супроводжують також її троє дітей, йде в готель. Її стан погіршувався день за днем, і з сусідньої парафії «Корпус Доміні» покликали священика. Отець Джузеппе прийшов в уже останню для жінки мить. Вона померла у нього на руках.

Молодий священик якраз переживав момент кризи і сприйняв те, що сталося, як знак від Господа. Тепер він знав, яка його дорога: не богословська праця, не розміреність парафіяльного життя, але допомога тим, кому ніхто не допомагає. Подія вносить ясність до його думок і в його життя. Дон Джузеппе просить ключаря дзвонити в дзвони, щоб зібрати парафіян. Тоді прийшли тридцять чоловік, і перед престолом Пресвятої Діви Марії Милостивої священик оголосив про створення притулку для незаможних хворих, яких з тих або інших причин не приймають лікарні.

17 січня 1828 року, в кварталі під назвою «Дора Росса», в двох кімнатах, вимитих і відремонтованих вірними, відкрився лазарет на чотири ліжка. Лікарня отримала назву «Червоний звід». У ній відразу ж з'явилися і пацієнти, і добровільні помічники. Серед них був і лікар Лоренцо Гранетті, який до останнього супроводжуватиме дона Коттоленго в його задумі. Хворих ставало все більше і більше, і дон Джузеппе зняв ще кілька кімнат. Але звідки ж взяти гроші? Гроші пошле Божественне Провидіння, відповідав на це священик. І не безвідповідальність, але переконлива віра вкладає ці слова в його уста. «Я більше впевнений в Божественному Провидінні, ніж в існуванні міста Туріну», заявляв він. І дійсно, в жертводавцях не було нестачі. У якийсь момент дон Джузеппе розуміє, що необхідна постійна присутність медсестер, які б присвятили своє життя цій справі милосердя. Священик пропонує декільком дівчатам - вихованкам вдови Маріани Назі - зайнятися доглядом за хворими. Вони і стали першими двадцятьма послушницями нової обителі під назвою «Дочки милосердя під покровом святого Вікентія де Поля». Дон Джузеппе Коттоленго викладає їм катехизм і вчить їх надавати допомогу страждущим, як всецілу і безкорисливу участь в їх стражданнях. Вдень сестри працювали в лікарні, а вечорами допомагали незаможним хворим вдома.

19 вересня 1831 року уряд видав указ про закриття лазарету. Місту загрожувала епідемія холери, і необхідно було прийняти термінові заходи. Жителі навколишніх вулиць боялися, що лазарет може стати джерелом зарази, і зажадали провести перевірку. У звіті інспекції фігурували ідеальна чистота і дотримання норм гігієни, проте, рішення про закриття все ж було прийняте. Тоді сестри відкрили в будівлі лікарні школу для бідних дітей, а дон Джузеппе присвячував свій час допомозі дівчатам-підліткам, сиротам, змушеним просити милостиню. Він дав їм можливість опанувати якесь ремесло, щоб вирватися з сітей убогості. В цей час в школі знайшли притулок більше ста дівчат.

Не дивлячись на закриття лікарні, дон Коттоленго не втрачав довіри до Божественного Провидіння. Він ходив по місту у пошуках приміщення, де можна було б знову відкрити лазарет. І він знайшов його: у районі Вальдокко, на околиці Туріну, де жили в основному робочі. Саме тут Божественне Провидіння забажало продовжити його задум. Священик орендував приміщення з прилеглими до нього хлівом і сінником. За допомогою двох будівельників-волонтерів він привів ці приміщення до ладу, і 27 квітня 1832 року вже почали прибувати хворі. Але двері нового закладу були відкриті не лише для хворих. Туди могли приходити і навчатися ремеслам бідняки і безпритульні. Хворих і потребуючих було дуже багато, і дон Джузеппе повинен був шукати додаткові приміщення. За декілька місяців лікарня на 5 ліжок перетворюється на притулок на 150 місць. Так народилися «Дім надії» і «Дім милосердної любові». Перший «Малий дім» набуває значних масштабів, і це не залишається непоміченим для влади. Міністр внутрішніх справ був особливо вражений справами дона Коттоленго, настільки своєчасними в драматичній реальності королівства. Він порадив священикові просити юридичного визнання його структури, щоб можна було приймати пожертвування і не платити з них податки. Дон Джузеппе детально описав королеві своє заняття і, серед іншого, попросив також звільнити його від звітів і від урядових інспекцій, оскільки єдина влада, перед якою він звітує, - це влада Божественна. Цей лист супроводжував позитивний відгук міністра, який писав про «триста чоловік, що щодня користуються доброчесною турботою каноніка». 27 серпня 1833 року вийшов декрет про юридичне визнання справи Коттоленго, що дало йому повну незалежність. Так добрі стосунки запанували між отцем Коттоленго і королівським домом і урядом.

Потреби «Малого дому» поступово зростали, виріс і сам будинок. У 1834 році була відкрита лікарня імені Св. Вікентія, в яку відразу ж було прийнято 200 чоловік. Це - хронічні хворі, яким не надавали допомогу в звичайних міських лікарнях. Знамениті медики безкорисливо лікували нових пацієнтів, а щоб краще організувати лікарняну справу, дон Коттоленго розпорядився завести клінічні картки, в яких були б записані дані пацієнтів, їх діагноз і терапія. Нічого не було залишено на волю випадку. У тому ж році до лікарні додалася і школа для незаможних глухонімих дітей, а ще через рік - притулок для сиріт. Нарешті, дон Джузеппе Коттоленго заснував «Сім'ю добрих синів і добрих дочок» для психічнохворих, а також «Сім'ю інвалідів», де знайшли притулок люди з каліцтвами, паралізовані і хворі на рахіт. Для всіх знайшлося місце для гідного життя. Членів «сімей» навчали також ремеслам. За декілька днів з'явилися десятки починів, адресованих більш ніж п'ятистам людей.

Послуг черниць з спільноти Св. Вікентія потребували і в інших лікарнях. Дон Коттоленго думав лише про те, щоб бути слухняним волі Господа. Він не займався питаннями соціальної рівності або вирішенням проблем туринських лікарень. Він лише допомагав тим потребуючим, яких посилав йому Бог. І цей його незвичайний спосіб «управління» цілим підприємством справляв велике враження на сучасників. Граф Камілло Бенсо ді Кавур, відвідавши «Малий дім», так відізвався про побачене: «Цю чудову справу заснував і утримує один лише чоловік, в якого на цьому світі немає нічого, окрім невичерпних скарбів всеосяжної любові. Він довіряє Провидінню, і в ньому ніколи немає нестачі, він спонукав благочестиві душі, які, потай від всіх, дають йому кошти для здійснення цих чудес. В каноніка немає ні бухгалтерів, ні керівників, у нього немає жодних регістрів. І не дивлячись на це, у нього завжди все гаразд, тому що самі отримувачі беруть участь в підтримці інституту». Майбутньому прем'єр-міністрові об'єднаної Італії вдалося відмітити найголовніше: Коттоленго не керує притулком, але очолює справжню сім'ю, в якій кожен компонент має свої обов'язки і несе свою відповідальність.

У період між 1837 і 1839 роками Будинок стає усе більш організованим і самодостатнім. У ньому тепер діє пекарня і скотобійня. Прилегла церква перетворюється на парафіяльний храм. Але цей же період виявляється і найпохмурішим з точки зору фінансів. Зростають борги, і для розслідування приїжджає урядова комісія. Але після довгої бесіди з отцем Джузеппе інспектори звітують: «Після тригодинної розмови з'ясовується, що для покриття боргів потрібно збільшити витрати! І все це - з довіри до Бога! Треба сказати, що віра цієї людини така велика, що перечити їй було б богохульством». Щоб частково вирішити ситуацію, король і королева жертвують значну суму, прибувають та інші пожертвування... і з них не стягуються податки.

Дон Джузеппе знав, що його справа може вистояти лише в тому випадку, якщо вона буде міцно пов'язана з Тим, хто покликав його до життя і проявляє до нього стільки благовоління. Тому він вирішив заснувати чотири самітницькі жіночі спільноти і одну - чоловічу, а також семінарію і спільноту священиків, які б опікувалися «Малим домом». У їх молитвах, в їх віддачі себе Богові і полягає основа всієї діяльності, вони стають постійним застереженням від того, щоб не впасти в суто людську щедрість. Ні, погляд людини, яка дарує, має бути завжди спрямований на Бога.

Йшов квітень 1842 року. У Туріні святкували одруження наслідного принца Віктора Еммануїла з Марією Аделаїдою Габсбургською. Але місто лише недавно звільнилося від епідемії тифу, яка забрала безліч життів, у тому числі і багато жителів «Малого дому». Дон Джузеппе працював без відпочинку, і сили залишали його. 21 квітня він провів трьох черниць в лікарню Кьєрі, де вони повинні були доглядати хворих. По дорозі назад у нього піднялася температура, і він був змушений зупинитися у брата Луїджі. Коли прийшов лікар, отець Джузеппе був у важкому стані. 30 квітня 1842 року дон Джузеппе Коттоленго помер із словами: «Возрадувався я, коли сказали мені: йдемо в Дім Господній».

В 1917 році Джузеппе Бенедетто Коттоленго був зарахований до лику блаженних папою Бенедиктом XV, а в 1934 році папа Пій ХІ зарахував його до лику святих.

День пам'яті в Католицькій Церкві -- 30 квітня.

© переклад Milites Christi Imperatoris